Самопоселенці — задоволені!

— Які найпомітніші особливості соціальної поведінки осіб, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС?

— Є серед чорнобильців групи людей, які в принципі втратили здібність до інновацій. Під час опитувань, наприклад, переселенців, виявляється, що серед них практично немає ініціативних людей. У більшості випадків переважає повністю патерналістська модель поведінки: дайте необхідне, нехай за нас і вирішують, і відповідають. Але що характерно: такі самі групи з’явилися і серед інших категорій наших співгромадян.

Крім того, у нас, наголошую, ніколи не було цивілізованого порядку в державі — режим часів диктатури таким порядком вважати, зрозуміло, не можна. Ми не знаємо, що таке справжній порядок. А з цією якістю тісно пов’язана міра соціального здоров’я. Під нею мається на увазі фізичне й психічне здоров’я, усвідомлення реальної мети, здатність її здійснити, готовність до якоїсь діяльності і останнє — вміння відновлювати сили, відпочивати (чого ми, до речі, також не вміємо). Всім цим наше суспільство, як виявилося, в достатній мірі не володіє. Ми позбавлені волі до життя.

— Всі поголовно?

— Я маю на увазі установки масової свідомості. Звісно, є люди, які здогадуються, що треба робити, але йдеться про те, щоб це стало розумінням і справою більшості звичайних громадян. Повернемося для прикладу до постчорнобильського досвіду. Велика частина потерпілих знає про те, як очищати грунт, але значно менша — освоїла цю технологію, і зовсім незначна — робить це. У зв’язку з цим постає цікаве питання: а що ж робити? Як змінити рівень свідомості? Справа в тому, що поки ми не покажемо людині, як їй треба перебудувати своє життя, нічого не вийде.

— Але ж людина в більшості випадків опирається змінам.

— У тому й фокус, що треба вміти долати опір буденної свідомості. Це складна, копітка робота. Вичерпується кредит довіри. Треба працювати з людьми й відновлювати довіру. Треба вести професійний діалог з народом. Щодо ефективності цього діалогу можна навести характерний приклад. «Звідки ви отримуєте інформацію про стан довкілля й як треба поводитися?» — запитують соціологи мешканців 2-ї й 3-ї «чорнобильських» зон. Більшість — понад 60% — відповідає: «від сусідів, родичів і знайомих». І тільки 5—10% — від фахівців і влади. Де у нас системи, покликані підвищити коефіцієнт компетентності громадян у питаннях дій влади?

— Які ще характерні риси потерпілих?

— Виснаження невизначеністю. Як і знову ж таки у більшості українців. При найширшому безробітті 40% людей скаржаться, що вони надміру завантажені! (20% — недовантажені і 40% — у міру своїх сил). Так, вони «крутяться», виживають, але вони втомилися не фізично, а психологічно. Це втома від пошуку хоч якоїсь цілісної картини світу. Наступний цікавий показник — наскільки вперед людина планує своє життя. Середній українець зараз планує своє життя на декілька місяців. Але з’явилася категорія людей, якої раніше взагалі не було, вони не планують життя зовсім. Ці 35% — як правило, люди старшого покоління. І ще 40% тих, хто загалом планує своє життя не більше, ніж на місяць уперед. Отже, маємо до трьох чвертей громадян, для яких майбутнього не існує.

— Чи вірне враження, що «чорнобильці» й переселенці, як і більшість громадян, незадоволені всім і вся?

— Зовсім ні. Тут спостерігається дивний феномен невідповідності між реальністю і самооцінками соціального самопочуття. На це вперше звернув увагу мій колега Євген Головаха, й результати досліджень підтвердили його правоту. Спостерігаємо невідповідність між реальністю, самооцінками умов життя й соціальним самопочуттям. Самопоселенці в «зоні» ЧАЕС, наприклад, кажуть, що вся природа у них уже чиста, здоров’я, звісно, погане, умови життя поганенькі, але самопочуттям задоволені! А в переселенців усе навпаки. Всім забезпечені, на здоров’я, правда, сильно нарікають, навколишнє середовище стерпне, а ось самопочуття — гірше нікуди. До речі, так само, як і переселенці, незадоволені життям і місцеві жителі. Я не можу пояснити зараз, як переселенці вплинули на мешканців «чистих» районів, до яких їх переселили, але це факт. Це явище ще треба вивчати.

Катастрофа зруйнувала картину світу переселенців, і, як виявилося, компенсувати це неможливо. Так само, як розпад звичної нам радянської схеми суспільних відносин порушив картину світу всієї нації, яка й досі не може вибудувати дієздатну модель замість віджилої. Потрібно спрямувати всі зусилля здорових сил суспільства і державних структур на закріплення в масовій свідомості «стереотипу активності», навчити людей самих вирішувати свої проблеми. Поки наша влада не повернеться обличчям до цієї проблеми, нам не вибратися з найстрашнішої кризи — кризи соціального здоров’я.