САМОСТВЕРДЖУВАТИСЯ ПОЧИНАЮТЬ УЖЕ В ДИТЯЧОМУ САДОЧКУ
а) її близькості до домівки;
б) зайнятості на основній роботі;
в) товщини бюджетних книг;
г) власне блага дитини, — у віці 4 — 5 років несподівано чи само собою ви виявляєте перші «плоди освіти».
Не лякайтеся, але те, що ви помітите в нащадку, — неодмінно збентежить. Навіть «найвундеркіндніші» діти виносять із будь-якого колективного спілкування вельми неприємні речі. По-перше, конфлікти, по-друге — неврози. Саме тепер для підростаючого індивідуума найважливішим із завдань стає самоствердження в групі. Від того, ким він себе відчує — «заводієм», «спостерігачем», «помічником ватажка», «інтелектуальним центром», «сперечальником» або «красенем», — великим чином залежить і самовизначення в дорослому суспільстві.
В існуючих нині освітніх системах «рольові ігри» так чи інакше практикуються. Тільки от форми...
«Звичайні» дитсадочки, з оплатою 40 — 60 грн. можуть дозволити собі їх мінімально: і зарплата вихователів, і відсутність «профі» для таких ігор робить ефект від них вельми периферійним. Отож лише на вуличних прогулянках у групах з 10 — 12 осіб починаються «стовідсоткові розбирання» — «хто є хто». Не обов’язково зі стусанами та синцями (хоча кожний із батьків знає такі випадки), а й з нічними страхами, ненормативною лексикою та питаннями: «Чому в нас немає такої машини, як та, що забирає Машу?». «А у нас в квартирі газ» — це вихваляння свідчить саме про пошук «рольової крутості», якою хочеться «вбити наповал» усіх довкола. Або вразити уяву, що теж чимало важить.
Садки системи «Монтессорі» (плата 80 — 140 грн.) займаються логічною та фантазійною творчістю дітей, вважаючи, що кмітливість і є головне для ствердження істинного «я». А «соціально-адаптаційні механізми» в розвиненому постіндустріальному суспільстві вже налагоджено: «там» маленька людинка готується до нестандартного виконання завдань, поставлених керівництвом, прагнучи похвали та заохочення. Що відбувається в нас? Розвинена, кмітлива, емоційно відкрита дитина йде до школи й не може зрозуміти, чому вчитель карає її, а однокласники підсміюються над його рішеннями? Сумна статистика свідчить: діти цієї системи частіше за інших у наших початкових класах, навіть елітарних (!) шкіл, страждають на аутизм. Вони розмовляють «у простір», украй збуджені, демонстративно фантазують, але одержувати знання, як того вимагають вчителі, не вміють.
Вітчизняні інновації у вигляді різноманітних методик також пробуються в елітарних садочках. За плату в 120 — 160 грн. дитина займатиметься в групі із шести-восьми осіб різними видами театралізованої творчості. Уявлення різної складності — від пластичного чи мімічного діалогу до цілої постановки різної спрямованості (музичної, іншомовної, тіньової, фольклорної, циркової) орієнтують усіх на колективну творчість. Але багатьох батьків насторожує прагнення педагогів домогтися найкращого результату. Чи потрібна така «дресура» в такому ніжному віці? Чи потрібен експеримент самій дитині? Це можна вирішити, тільки виходячи з психологічної «витривалості» конкретного малюка та його хисту.
Поки що в Києві ще не практикуються міні-дитсадочки (до 4 осіб), які займалися б рольовими грою та азами навчальної підготовки водночас. Як і не організовані великі центри, де для кожної дитини індивідуально складався б графік занять. Поки що це й дуже дорого (від 200 до 800 у.о.), і не затребуване суспільством як розв’язання проблем, до чого нині приходять країни Євросоюзу, та й Америка, яка прагне до образу «нового гуманітарія». (Там, до речі, існує інститут досліджень аутизму).
То що ж робити нам, батькам, «тут і нині»? Зайнятися рольовими іграми самим (а практика показує, що сім’ї практикують здебільшого словесний, а не ігровий контакт) і знайти «додатковий» колектив, де дитина зможе розкритися несподівано для всіх. Про це сподіваємося детальніше поговорити наступного разу, сподіваючись на ваші дзвінки та листи з усіма проблемами, що вас турбують. Наш телефон: 414-91-26
