Савонарола — середньовічний фанатик чи предтеча Реформації?

23 травня виповнюється 500 років із дня трагічної смерті людини, яка в далекому XV столітті намагалася на практиці довести, що довершений устрій держави може базуватися тільки на високій моралі її громадян.

Під тортурами Савонарола визнав, що всі його пророцтва були брехнею, гріхом, від диявола. Суд виніс смертний вирок — шибениця, а потім спалювання тіла. Так рівно 500 років тому у Флоренції знищили геніального красномовця і неугодного політика. Йому було тоді 47 років

Джіроламо Савонарола — одна із найбільш суперечливих постатей багатої на яскраві особистості епохи Відродження. Чернець, політичний і церковний реформатор, суворий охоронець моралі суспільства, харизматичний проповідник, поет, письменник. Освіченість химерно співіснувала в ньому з середньовічними забобонами, доброта — з суворою і навіть жорстокою непримиримістю до найневиннішого гріха, а схильність до самотності не перешкодила Савонаролі стати одним із найвідоміших церковно-політичних діячів Італії.

Савонарола народився 1452 року в місті Феррарі, в родині лікарів і купців. З дитинства відзначався замкнутістю, схильністю до роздумів, до читання, суворістю до самого себе, яка пізніше зробила з нього аскета, а також глибокою релігійністю. Хто знає, як би склалася доля Джіроламо, коли б не нещасне кохання. У 22 роки він закохався в незаконну доньку одного знатного флорентійського сеньйора, який не захотів поріднитися «з якимось Савонаролою». Невдовзі, таємно від батьків і проти їхньої волі, Джіроламо став ченцем флорентійського монастиря Сан-Марко. Втікаючи, він залишив рідним свою книгу «Про презирство до світу».

У ті часи італійське суспільство й католицька церква переживали не найбільш доброчесний період. Епоха Відродження, звільнення суспільства від середньовічного домінування церкви призвели до легкості й розкутості моралі, до епікурейства в житті, скептицизму в думках. Віра в Бога ослабла; «люди більше не вірили в те, що в світі є щось вище даху».

У монастирі Савонарола знайшов такий самий стиль життя. Був він, однак, такою людиною, яка «не могла терпіти гріх навколо себе». В одному вірші молодий чернець написав: «Внутрішній вогонь пожирає мої кістки, не дає мені змоги мовчати». Почав Савонарола з реформації життя у своєму монастирі, а закінчив втручанням у справи могутньої Флоренції, у справи пап і всієї церкви. Першим його кроком була відмова від своєї великої спадщини, від будь-якої особистої власності — навіть від бібліотеки, яку з любов’ю збирав багато років. З того часу читав тільки одну книгу — Біблію.

Невдовзі Савонарола став дуже впливовою особою спочатку в монастирі, а потім у могутньому місті-державі Флоренції. Цьому сприяли видатна особистість, освіченість, незламна переконаність у неприпустимості гріха. Головним же чинником успіху й популярності став надзвичайний проповідницький дар молодого домініканського ченця. Сучасники вважали цей дар надприродним. За кілька років проповідницької діяльності слава Савонароли розійшлася всією Італією, всією Європою. Тексти його проповідей перекладалися багатьма європейськими мовами і навіть турецькою (на замовлення султана).

На проповіді збиралися сотні людей, багато приїжджало здалека. Слухаючи Савонаролу, люди плакали, каялися в гріхах, втрачали свідомість. Серед постійних слухачів було чимало видатних діячів Відродження, зокрема молодий Мікельанджело. Його «Страшний суд», безумовно, носить сліди впливу великого ченця.

Проповіді Савонароли радикально змінили життя колись веселої, розкутої, жадібної до втіх Флоренції. У місті зацарював суворий дух аскетизму — жінки перестали носити коштовності, вечірні забави втратили свою популярність, азартні ігри вважалися смертельним гріхом. Карнавали були забуті — Савонарола завжди назначав свої проповіді на час карнавалів і балів. Головною розвагою стало читання Біблії. Купці, аристократи, поети постригалися в ченці, на колінах просили Савонаролу прийняти їх до монастиря Сан-Марко, де він став настоятелем.

Звідки такий вплив, про що говорив суворий монах слухачам у своїх проповідях? Головна тема в нього була одна — гріховний світ йде до загибелі, треба спасатися — каяттям, дотриманням Божих заповідей, благодійницькою діяльністю, чесністю. (У часи найбільшого впливу Савонароли не один купець повернув своїм жертвам неправедно нажиті гроші). Важливо було й те, що проповідник картав однаково бідних і багатих, впливових і непомітних людей. Він не обирав виразів, називав чорне чорним, звинувачував кардиналів і самого папу, особливо коли ним став сумно відомий Олександр VI Борджіа. Савонарола твердив, що церква втратила всі свої чесноти, поринула в пітьму гріха. Одна з його проповідей та і називалася «Про падіння церкви».

Безумовно, усе це імпонувало широкому загалу. Однак була ще одна, може найголовніша, причина впливу Савонароли — він мав дар пророцтва, був тим, яких називають ясновидцями. Він вірив у свої супернатуральні здібності і говорив, що «гріхи Італії силою роблять мене пророком». Чи об’єктивно існує така здібність, чи Савонаролі просто везло? Бо у своїх проповідях він зробив кілька дуже важливих «прогнозів», які збулися. Наприклад, передбачив вигнання із Флоренції правителів дому Медичі та смерть папи, «попередив» Італію про прихід французької армії, вгадав фінал кількох важливих воєнних подій тощо. Зрештою, Савонарола став вважати себе майже біблійним пророком, вустами якого до людей говорить Бог.

Вплив, який мав проповідник, спонукав його поставити перед собою ще більш грандіозну мету, ніж виправлення моралі суспільства. Він узявся за реформування державного устрою Флоренції. 1494 року, після захоплення міста французьким королем Карлом VIII і вигнання Медичі, Савонарола стає фактичним правителем міста і відновлює «найкращу форму правління» — республіканську. У своїх проповідях, однак, він не переставав підкреслювати, що республіка тільки тоді є благо для держави, коли всі її громадяни — чесні праведні люди. Він сам був упевнений і переконував своїх слухачів у тому, що дійсна глибока релігійність і висока мораль автоматично приводять суспільство до справедливого політичного устрою, тобто республіки. Все це він виклав у роботі «Про правління та законодавство республіки».

У недовгі часи Флорентійської республіки, встановленої домініканським монахом, було проведено кілька практичних реформ, повна програма яких докладно викладалася в проповідях Савонароли. Найперше обрано органи колегіальної влади — Велику Раду і Раду 80-ти. Володарем же Флоренції проголошено Ісуса Христа, а Савонаролу — його першим обранцем. З метою перекласти тягар податків із бідних на багатих було реформовано податкову систему. Савонарола вигнав із міста всіх лихварів і замість них заснував Кредитний банк з вельми низькими відсотками.

Важливою частиною реформування влади і суспільства стали, звичайно, заходи по моральному відродженню. Дуже суворі заходи. Так, за участь у звичних нічних розвагах молодь сплачувала штрафи, які розоряли її батьків, святотатцям виривали язики, були навіть випадки спалювання на вогнищах затятих розпусників. Для викриття потаємних гріхів широко використовувалося шпигунство (потім флорентійське суспільство довго не могло його позбавитися). Між тим число ворогів Савонароли зростало пропорційно кількості влади, якою він був наділений.

Першим і найнебезпечнішим його ворогом був папа. Олександр Борджіа довго намагався «приручити» Савонаролу — запрошував до Риму, обіцяв найвищі посади, навіть кардинальську. Савонарола відмовився. Після цього папа почав пошуки альтернативного проповідника, який зміг би зменшити популярність Савонароли, що, однак, виявилося неможливим.

Зрештою, закінчилося анафемою — відлученням Савонароли від церкви. Рим звинуватив його в єресі, в омані народу, в перевищенні повноважень і вимагав від уряду Флоренції ув’язнення проповідника. За невиконання Римська кафедра погрожувала інтердиктом — відлученням від церкви всього міста.

Савонарола відмовився визнати анафему і почав серед європейських суверенів кампанію за переобрання папи(!). Це, зрештою, призвело його до загибелі. Сеньйорія після певних зволікань усунула його від проповідей, а потім заарештувала. Мінливий, як у всі часи, натовп, який нещодавно цілував землю, якою ступав Савонарола, «розчарувався» в ньому, покинув його напризволяще. Слідство велося жорстоко і під тортурами Савонарола визнав, що всі його пророцтва були брехнею, гріхом, від диявола. Суд виніс смертний вирок — шибениця, а потім спалювання тіла. Так рівно 500 років тому у Флоренції спалили геніального красномовця і невгодного політика. Йому було тоді 47 років.

Через 60 років, у часи папи Павла IV, Савонарола був посмертно виправданий церквою. А всього через 19 років після смерті проповідника моралі й республіки в німецькому місті Віттенберзі молодий теолог-чернець Мартін Лютер вивісив на дверях храму свої 95 тез, з яких почалася нова епоха в історії західної церкви — Реформація. Її предтечею був Джіроламо Савонарола.