«Шахи — це боротьба з власними помилками»

Побачивши в анонсах обласних подій повідомлення про проведення ХIII Міжнародного шахового турніру, який протягом 12 років щорічно проходить у Городоцькому районі на Львівщині, без вагань сіла в автобус. Чесно кажучи, навіть зраділа — наполіг усе ж таки на своєму Микола Матвієнко, нині депутат райради, влаштував-таки турнір утринадцяте, значить, обійшов всі перешкоди, про які розповідав півроку тому!

«СОНЯЧНА ГАЛЯВИНА» ДЛЯ МАЙБУТНІХ ЧЕМПІОНІВ

Звалив на свої плечі проведення такого серйозного дитячого змагання, рівного якому складно знайти в усій Європі, бо не просто турнір шаховий організовувався рік у рік, а фестиваль шахів для школярів, причому в райському місці, в «Сонячній галявині» — колишньому піонертаборі. Тут хлопці змагалися й відпочивали. Звиклі до великих інтелектуальних перевантажень, вони тут про все забували — бігали територією табору із захопленими обличчями, сиділи біля 5 метрового багаття, купалися в двох розкішних озерах. Загалом, набралися стількох вражень, що вистачило до наступного року. Бажаючих приїхати завжди вистачало — до 250 осіб приїжджало з України, Білорусі, Росії, Польщі, Сербії… Тут грали всі (і багато разів!), хто сьогодні в шаховому рейтингу стоїть на перших позиціях, — і Андрій Волокитін, львів’янин, член національної збірної України, і Катерина Лагно, яка народилася у Львові, а нині є донеччанкою, наймолодший гросмейстер серед жінок, і стриянка Ганна Музичук — шестиразова чемпіонка Європи серед дівчат, чемпіонка світу 2003-го, яка завоювала право участі в першості світу серед жінок.

Особливо чекали на турнір ті, хто тренувався на Західній Україні й не мав коштів поїхати, наприклад, до Одеси чи Алушти — набратися змагального досвіду. А тут не потрібно було витрачатися на дорогу чи житло. Організатори просто дарували дітям свято, звичайно, заздалегідь попрацювавши, обійшовши спонсорів і численних помічників. Благо, про шаховий турнір на Львівщині знали добре і до моральних рис організаторів претензій не було ніколи, звітували за кожну копієчку. Хоча, потрібно віддати належне, тут так багато робилося на ентузіазмі, що люди «з комерційними мізками» просто дивувалися.

«Є2 — Є4» В ОСОБАХ

Років 14 тому Матвієнко створив на базі дитячого садка «Барвінок» у Городку шахову школу «Є2 — Є4», аналогів якої в Україні немає. Щоб у маленькому районному центрі створити і стільки років утримувати на плаву одну з найкращих шахових шкіл України, — багато чого варте. Адже довгий час гра ця вважалася привілеєм королів і аристократів, а тут діти з простих родин, навіть з навколишніх сіл. I починають тренуватися з 5 років(!). Саме з такими малюками п’яти—семи років п’ять днів на тиждень займається Микола Іванович. Потім він передає своїх підопічних заслуженому тренерові України, міжнародному майстрові Володимиру Грабінському. Вiн зі Львова в Городок також мало не кожного дня їздить займатися з хлопцями та дівчатами. А тренує він їх у городоцькій школі №3. І тут потрібно сказати про директора третьої городоцької школи, який також заразився шахами, Олега Цвяха. Якщо б не його прагнення всіх талановитих і думаючих хлопців та дівчат виводити в люди, не було б у Городку, наприклад, сьогодні дворазового чемпіона України у віковій категорiї вiд 10 до 12 років. Це Володимир Вєтошко, справді унікальна дитина. Кандидата в майстри спорту він здобув за два роки. А незабаром поїде на чемпіонат Європи, а потім, може, і на чемпіонат світу до Хорватії. Фахівці кажуть, що такі народжуються вкрай рідко. Ні, такі, що мають фотографічну пам’ять, творчі здібності — такі в клубі не рідкість, але щоб до цього всього ще мати таку дивовижну працездатність?! Проте тут потрібно віддати належне й татусеві хлопчика. Він практично присвятив себе синові, відкинувши всі інші інтереси. Поки що він все вкладає і вкладає в сина, навіть не думаючи про дивіденди. Ось якби вся державна машина була налаштована на вирощення подібних талантів (талантів, якими повниться українська земля!), ми б уже давно інакше жили…

Сьогодні Настя Соловій — краща шахіска городоцького дитячого садка «Барвінок» — також подає надії. А за всі роки існування клубу можна багато імен назвати і багато які вершини перерахувати. IХ Міжнародний шаховий турнір «Перемишльський ведмедик» (Польща), на п’єдестал піднімаються лише городоцькі діти: В. Чулівська, І. Цимбала, А. Грєх. Наступного року на цьому ж конкурсі до п’єдесталу вихованці клубу знову нікого не допустили. У Чехословаччині (Пардубіце) 1998-го Віта Чулівська — найкраща серед дівчаток. Право виступати у фінальному матчі 99-го (перемігши в напівфіналі 98- го) отримали троє городоцьких вихованців. Такою кількістю учасників у фіналі могли до цього похвалитися лише визнані шахові центри — Львів і Одеса.

На ХХ навчально-оздоровчій сесії шахової школи чемпіона світу Анатолія Карпова в Росії вихованець клубу « Є 2 — Є 4» Андрій Грєх став переможцем I Дитячого міжнародного турніру серед хлопчиків, Віта Чулівська стала другою серед дівчаток. На ХII Міжнародному шаховому турнірі в Ясло (Польща, 1999) у командній першості перше й друге місце, виставивши вже дві команди, отримав знову ж Городок.

І так рік у рік, тільки з’являються нові імена, нові обличчя. Тобто, навіть судячи з того, яких хлопчиків і дівчат виховував і виховує городоцький клуб, він має право організовувати всеукраїнські турніри.

ДИТЯЧИЙ ТУРНІР ПОПРОХАЛИ... УСУНУТИСЯ

Про все це я думала, їдучи в сільському, запорошеному автобусі. Але настрій був прекрасний — так завше буває, коли знаєш, що зараз спілкуватимешся зі світлими особистостями, захопленими справою, талановитими дітками, перед якими, дай Боже, буде відкрито багато доріг попереду.

…Але приміщення, вказане в анонсi виявилося закритим. Може, я щось переплутала?

— Нічого ви не переплутали. Це ми винні, що не змінили анонс, — вибачався пізніше Микола Матвієнко, — у Львові, в шаховому клубі вирішено було проводити. Але нас можна зрозуміти, не до того було. Бо довідатися за декілька днів, що доведеться або скасувати турнір у «Сонячнiй галявинi», або схитрувати й провести його в іншому місці, — новина не з приємних. І все-таки ми якось влаштувалися. І про житло потурбувалися, і про культурну програму. Признаюся, що до нас львів’яни поставилися чудово. І міськрада, і підприємства, до яких звернулися, пішли назустріч. Відсутність благ, які дарує природа, заповнили театрами, картинною галереєю, екскурсіями.

Звичайно, шкода, що «Сонячна галявина» не стала місцем проведення турніру. Втрутилися реалії сьогоднішнього дня, перманентний переділ власності, від якого багаті багатіють, а незахищені верстви населення страждають. Колись власність автобусного заводу, а потім його дочірнє підприємство, «Сонячна галявина» на сьогодні не знає, в чиїх руках опиниться остаточно. Існує декілька ухвал про передачу майна то одному, то іншому власникові. Але є й ухвала Державної виконавчої служби в Галицькому районі Львова про арешт майна боржника ВАТ «Львівський автобусний завод» і передачі державній структурі як боргу. Таким чином було зроблено спробу залишити «Сонячну галявину» як місце відпочинку львівських дітей. Адже саме діти з неблагополучних і бідних родин багато років поспіль відпочивали тут. Цього ж літа не лише шаховий турнір зірвався, а й школярі, які планували відпочивати тут, виявилися не при справах. Ситуація зависла в повітрі, й виникло відчуття, що гору вiзьме той, чий вітер виявиться сильнішим?..

— А найбільш цинічним є те, що понад два тижні я прохав повернути спонсорські гроші — 14 тисяч гривень, передані на рахунок «Сонячної галявини» для організації підготовки комплексу до прийому юних шахістів, — признається Микола Матвієнко. — Ми так багато говоримо про те, що повинні плекати наше майбутнє — наших дітей, особливо талановитих, які в майбутньому могли б скласти славу України. Але лише говоримо… Насправді не так уже й багато ентузіастів про це турбується. Але найсумніше, що державні мужі в багатьох випадках, і у випадку з «Сонячною галявиною» особливо, повинні були виявити свою державну позицію, але не роблять цього. А табір потрібно залишити в комунальній власності, до того ж усі підстави і навіть необхідні правові документи є. Скільки в Україні занапащено безповоротно місць, де дітки відпочивали, набуваючи певних навичок. Невже ще й «Сонячну галявину» потрібно до них зарахувати? Дуже шкода, якщо ми занапастимо ще й цей турнір, цей фестиваль, про який шаховий світ знає і який цінує. Дуже скоро, а готуємося ми з осені, буде потрібно розсилати на сайти спортивних організацій Європи, України інформацію про умови проведення турніру. Яку адресу ми даватимемо?

«Шахи — це боротьба з власними помилками», — так твердив видатний шаховий практик, теоретик і літератор С. Тартаков. У цьому випадкові всі помилки нашого недосконалого світу виявилися щодо шахів напевно. Але коли ж ми їх виправлятимемо? І увi що обійдеться виправлення?