Ще одна проблема...

В українському суспільстві над поняттям «культура харчування» ще навіть не починали замислюватися. Цій проблемі з тих або інших причин не приділяють належної уваги ні на глобальному державному рівні, ні на елементарному — індивідуальному, тобто йдеться практично про кожного з нас. Усе якось не до цього, правда?

Якщо копнути глибше, традиції української кухні досить «ситні». І це закономірно, адже нашим предкам доводилося багато сил витрачати на фізичну працю. Але зараз, в епоху «людини офісної», ця система харчування, орієнтована на значні енерговитрати, безумовно, потребує перегляду.

Про проблему культури харчування можна говорити з різними людьми й по-різному. Ми вибрали людину, яка повною мірою відчула на собі згубну силу того, на що наше суспільство поки заплющує очі. Алла ЦВЄТКОВА, спромігшись скинути 86 кілограмів ваги, заново вчилася ходити й жити. Її хвороба (яка виникла саме через відсутність культури харчування) змусила її вивчити все, що пов’язано з особливостями «стосунків» між людським організмом та їжею. Завдяки цьому Аллі вдалося одужати, змінити своє ставлення до їжі (що, як стверджує вона сама, значно важливіше за скинуті кілограми) й розробити власну методику нормалізації ваги.

— Чи існує в українському суспільстві проблема зайвої ваги й чи правильно оцінюють її ті, хто зобов’язаний її вирішувати?

— Цю проблему не лише недооцінюють, мало хто навіть підозрює про її існування. Тим часом, у нас кожна друга людина в країні страждає на харчову залежність. Але чи є в Україні хоч одна лікарня для товстих людей? До речі, подібні установи є в Швейцарії, Англії, США. А чи видають у нас лікарняні людині, яка важить, наприклад, 130 кілограмів, аби вона могла зібратися, стиснути себе в кулак і вирішити своє найголовніше життєве питання — питання виживання? В Україні немає жодного інституту дієтології, жодного офіційного медичного видання, присвяченого проблемам зайвої ваги, і такого, що займалося б справжньою пропагандою здорового способу життя. Для вирішення проблеми зайвої ваги слід проводити масштабну пропаганду. Не політичну рекламу на білбордах розвішувати, а розмістити в центрах міст хоча б по два плакати з написом: «Замислися, що ти їси». Адже харчування має бути свідомим процесом. До того ж, в Україні недоброякісні продукти харчування. У США ухвалено декілька державних програм, спрямованих на зміну якості харчування. Наприклад, за однією з них до білого борошна додають речовини, що зменшують апетит, — аби людина менше вживала калорійної їжі. Хто-небудь замислюється над тим, скільки людей померло через зайву вагу? Наша медицина насправді здебільшого обслуговує товстих людей. Не треба їх лікувати й годувати пігулками! Їм треба схуднути! Неінсулінозалежний діабет правильним харчуванням лікується за півроку. Тим часом працюють фармацевтичні концерни, комбінати, закуповуються ліки в іноземних компаній... Навіщо людину з діабетом другого типу саджати на медпрепарати? Тому що комусь вигідно, щоб людина «їла», крім шкідливої їжі, ще й шкідливі медикаменти. В усьому світі лікування цукрового діабету починається з навчання правильного харчування.

У житті будь-якої товстої людини є безліч причин, що змушують її їсти більше, ніж треба для нормального життя. Передусім це стреси, недооцінка з боку оточуючих. Коли життя не складається, на допомогу приходить їжа. Дефіцит друзів і доброти люди підсвідомо намагаються компенсувати за допомогою їжі. Найближчий друг — їжа. По-перше, вона ніколи не зрадить і завжди буде поруч. Що може бути краще, ніж повернутися ввечері з роботи, приготувати свою улюблену страву, ввімкнути телевізор і забутися? Цей стан можна визначити як харчову наркоманію. Адже коли людина вживає наркотики, вона випадає з реального світу і їй байдуже, що відбувається довкола. Але про наркоманію говорять, її лікують, наркоманію засуджують. Значно простіше їсти.

— Якщо говорити про поняття культури харчування, що воно означає й на якому рівні в суспільстві ця культура має прищеплюватися?

— З раннього дитинства. У дитячому садку дитя має отримувати не картоплю з комбіжиром, а нормальне поєднання продуктів, що сприяють обмінним процесам. І якщо людина з самого дитинства харчуватиметься правильно, то їй упродовж усього життя смак картоплі з м’ясом не подобатиметься. А школа? Як можна дітей годувати пиріжками, піцами й «снікерсами»? До речі, до нас уже надійшла пропозиція розробити програму харчування для дошкільних установ.

Перш за все культура харчування — це обсяг їжі, який не мусить перевищувати 350 грамів за один раз. По-друге, це правильні звички харчування, вміння правильно готувати їжу й комбінувати продукти найкориснішим для організму чином. І третє — так званий центр голоду. А це вже медична проблема. «Центр голоду» залежить не лише від того, що ми їмо, а й від нашого психосоматичного стану. Адже харчування — це не лише фізіологія, це й психологія, психосоматика. Людина народжується — її шльопають — і відразу дають поїсти. І щойно життя нас шльопає, ми відразу прагнемо цю проблему «заїсти». Є поняття доброякісного та злоякісного апетиту. Злоякісний апетит виявляється, наприклад, тоді, коли нам нудно й ми починаємо їсти.

Багато людей говорять про «французький феномен». Вражаюче, але харчові звички французів — це різноманітна їжа, але її порції здадуться нам катастрофічно маленькими — такі ми проковтуємо, не дивлячись. І в сучасному світі французи майже не відчувають проблеми надлишкової ваги.

— Якщо ця проблема набуває таких масштабів, то, вочевидь, потребує рішень на рівні державному. Хто цим має займатися на цьому рівні?

— По-перше, звісно, Міністерство охорони здоров’я. Наскільки я знаю, при обласних ендокринологічних диспансерах існують центри ожиріння. Але вони працюють за стандартними схемами. Перший варіант: садять на «лікувальне голодування», при цьому забувають, що голод — не метод лікування ожиріння. Після тридцятиденного голодування пацієнти повертають всю втрачену вагу, а найчастіше набирають набагато більше. Другий варіант: складають дієти і з ними відправляють додому. А якщо людина не може її дотримуватися? Чи ведуть наші лікарі пацієнта, перевіряють, як він дотримується своєї дієти, чи вирішують його проблеми, що виникають під час дієтичного курсу? Написати людині схему правильного харчування мало, треба зробити так, щоб вона змогла й схотіла цієї схеми дотримуватися.

А тепер завітаємо до школи. Майже щодня спостерігаю картину, як діти мчать до найближчого ларька, де купують чіпси, льодяники, батончики. Майже в кожній школі є свій приватний підприємець з такою продукцією. У результаті наші діти суціль хворі. У них з’являється зайва вага, вони не можуть і не хочуть займатися спортом. І на цьому етапі особистість уже, можна сказати, напівзруйнована. Невже нашій країні потрібне саме таке нове покоління? Державі має бути вигідно, щоб люди були здоровими.

— У чому, на вашу думку, полягає головний недолік більшості дієт?

— Безумовно, в кожній дієті або програмі схуднення є раціональне зерно. Але річ у тім, що люди всі різні. Будь-яка дієта не дає стабільного результату з кількох причин. По-перше, в них не визначена фізіологічна норма вживання їжі для кожної людини. По-друге, під час дієт не виробляються харчові звички. Це означає, що людина сідає на дієту, терпить два-три місяці, а потім повертається до колишньої форми харчування. Розроблена мною програма побудована за принципом навчання: ми вчимося готувати, думати і їсти. Але головна проблема, яку має вирішити людина, яка хоче схуднути, — це навчитися не хотіти їсти. Не стримуватися, не зусиллям волі відштовхувати тарілку з їжею й таємно про неї мріяти, а саме не хотіти. Це досягається працею, виробленням правильних харчових звичок і змінами, головне, у фізіології, а потім і в психології. Їжа — це, в першу чергу, енергетична інформація. Спочатку ми повинні очиститися від шкідливої інформації, перебудувати свій організм під прийняття нового типу харчування, а потім уже відбудуться зміни на психологічному рівні. Усе інше не працює. Головна проблема в тому, що самому цього навчитися складно, хоча й можливо. Бажано, аби поруч був хтось, хто через це вже пройшов.

— Був період, коли ваша вага становила 180 кілограмів. Коли зараз усі скаржаться на кризу, вам має бути смішно. Де ви взяли силу для боротьби? Де її шукати?

— Усередині себе. Це називається відчуттям власної гідності. Я дуже хотіла вижити, народити дитину. Вижила. Схудла. Дитину поки не народила, хоча впевнена, що й це в мене вийде. Вісім років я провела в ув’язненні в квартирі. Мінус 40 кілограмів — плюс 30. Мінус 30 — плюс 40. Мінус 15 — плюс 25. І так 16 років поспіль. Поки я не навчилася спочатку думати — а потім їсти. І ще один важливий момент — терпіти. Відчуття голоду — це така ж негативна емоція, як ненависть, ревнощі, злість. Треба вміти терпіти, або, що ще точніше, не відчувати! Ні злості, ні втоми, ні депресії, ні голоду.

На моєму шляху було дуже багато людей — фахівців, лікарів, екстрасенсів, психотерапевтів, психоаналітиків, йогів. Але я точно впевнена в одному: будь-якій товстій людині, яка намагається вилікуватися від харчової залежності, життєво необхідна доброта. На жаль, поки наше суспільство не здатне ні на співчуття, ні на допомогу ближньому. Тому кожен з нас має виховувати в собі ці почуття.

Основні правила здорового харчування:

— вода 1 — 1,5 л на день: 1 склянка за годину до 17.00 — 18.00;

— за один раз вживати не більше 350 г їжі. Якщо відразу витримувати правильну норму харчування не виходить, працює правило № 1: якщо ви поїли, а їсти хочеться все одно, почекайте 10—15 хвилин і з’їжте половину порції або стільки ж, скільки вже з’їли;

— перерви між вживаннями їжі не мають перевищувати чотири години.