«Що ви робите з нашими серцями?»

Останнє очищення, духовне піднесення Україна пережила чотири роки тому — як би ми нині до цього не ставилися. Такий факт був, і це була наша перемога, а без перемог, як каже Віталій Кличко, людина чи країна може впасти в депресію. Наразі, здається, вже нікому вірити з представників політичної еліти, про перемоги не йдеться і таке враження, що дозволено все: як кажуть поляки, «Гуляй душа, пекла нєма». Інша ж еліта — інтелектуальна — каже: те, що ми маємо — це розплата за падіння моралі в суспільстві. Доктор філософських наук Сергій Кримський вважає, що Радянський Союз розвалила не економіка, яка й так тріщала по швах, і не стільки вільнодумські настрої в Прибалтиці чи Україні, як фраза Олександра Солженіцина «Що ви робите з нашими серцями?»... Що нині робить з нашими і серцями наших дітей, які це всмоктують, не виробивши імунітету, масова культура, масове телебачення, масові друковані ЗМІ, масова реклама? Роблять ледачими циніками: вчать бути споживачами готового, а не творцями чогось нового, служити золотому Тельцю, адже це модель поведінки колишніх політичних кумирів, які тепер ще й стали шоуменами. При чому тут Майдан? При тому, що в будь-якому разі майдани нам потрібні. В кожному місті, в кожному селі, в кожному ... серці. Щоб протиставити себе аморальній поведінці, яка вважається нормою, щоб мати змогу творити, в тому числі й нові цінності, зрештою, щоб не стати зазомбованою жертвою реклами — комерційної чи політичної. Для цього потрібні люди, молоді люди, більшість з яких нині, на жаль, ризикує вже до 18 років стати пивними алкоголіками чи деградувати біля ігрових автоматів, так і не прочитавши «Пригоди Тома Сойєра» чи «Сонячної машини». І щоб хоч трохи пом’якшити наше моральне падіння, нам потрібні майдани в душах людей... Наразі про стан суспільної моралі в Україні та можливі варіанти виходу з духовної кризи розмірковують експерти «Дня».

Сергій КРИМСЬКИЙ, професор, доктор філософських наук:

— Щодо стану суспільної моралі, для мене показовим є один факт (не вдаючись до аналізу політичної обстановки). Декілька років тому Київський театр ім. Лесі Українки ставив класичну п’єсу Лессінга «Емілія Галотті». У кульмінаційній сцені героїня кається у тому, що порушила свою моральну чистоту через бурю пристрастей, які їй довелося пережити. Вона вважає, що виправдати себе можна тільки одним шляхом — покінчити життя самогубством. У цій сцені публіка сміялася і навіть реготала. А це ж класична сцена, яка у всій європейській культурі була показником морального клімату суспільства. Такий факт мене приголомшив, адже він відображується на житті суспільства. Я, напевно, трохи перебільшую, розуміючи, що нині весь світ переживає фінансову кризу і нас чекають такі неприємності, як соціальний хаос, безробіття і т.д., але це певною мірою є моральною карою за той сміх, який свідчив про повне падіння суспільної моралі. Мораль — це невидимий механізм, який все-таки регулює життя суспільства і робить це завдяки вірі. Коли в силу тих чи інших причин мораль і віра порушуються, настають смутні часи. Зрозуміло, що будь-яка зрада (а є зрада у вигляді морального явища) — це злочин проти часу та історії. Країна, де відбуваються і стають нормою зради, наприклад, тих чи інших соціальних сил, приречена на смутні часи. Смути ведуть до того, що для людей немає нічого неможливого. Нині ми вступаємо у цю фазу. З історії знаємо, що найстрашнішими для людства були атеїстичні епохи, коли порушувалися мораль та віра. Разом з тим в історії діє закон: є певна моральна межа, яку не можна порушувати. Якщо її переступити, країни гинуть, як древні царства. Відомо, що імперії зла ніколи не були довговічними, вони зникали, і часто безслідно, наприклад, імперія Навуходоносора чи Ірода. Так що ми граємо з дуже небезпечною силою. Мораль нагадує правила дорожнього руху, з одного боку, їх можна порушити, а з іншого — за це завжди доводиться платити: або штрафом, або життям. Тому усі ці порушення не безслідні. А розрахувати механічно ту межу моралі, через яку неможливо переступати, просто нереально. У цьому і смисл моралі, адже вона не піддається розрахункам. Філософською мовою, порушення моралі — це метафізична крадіжка у самого себе і суспільства. Не випадково у давнину у народі злочинців, що порушували мораль, називали «бідненькими». Іноді моральні виклики, як у свій час був виклик християнства, стають набагато могутнішою силою, ніж економічні чи силові фактори. Загибель імперії зла Радянського Союзу почалася із фрази Солженіцина: «Що вони роблять з нашими серцями?». Нібито звичайна фраза, але вільне поводження з людськими серцями, порушення норм морального життя завершується загибеллю. Можливо, чути таке у наш час незвично, але це не залякування, а мої переживання, тому що ми опиняємося у дуже небезпечній фазі нормалізації, коли аморалізм стає нормою. Це помітно постійно у політичному житті, де ніхто не боїться обманювати. Щодня з телебачення ми чуємо брехливі звинувачення одного діяча на іншого, при цьому вони не розраховують, що люди будуть сприймати цю інформацію всерйоз. Пушкін у «Борисі Годунові» писав: «Но если в ней (душе. — С. К.) единое пятно случайно заведется, тогда беда, нальется сердце ядом, и молотком в ушах звенит упор, и хочется бежать, да некуда. Да, жалок тот, чья совесть нечиста». Таку характеристику можна дати багатьом діячам нашого часу. Нині Україні треба пережити усе те, що ми вже скоїли. Цей час буде тяжким. Лише після цього, можливо, й знайдеться вихід. Нині нам потрібне моральне очищення на зразок Майдану, яке продовжують сварити, що теж свідчить про порушення моральних норм. Нам потрібен новий Майдан, і хоча це неможливо, тому що надії людей не виправдалися, але в історії є свої чернетки, де записані події, які треба виправляти. Багато з того, що відбулося на Майдані, треба переправити. Все-таки є упевненість, що рано чи пізно виникне потреба звернутися до глибинної моралі народу, яка завжди рятувала і виводила країни з найтяжчих часів.

Юрій САЄНКО, завідувач відділу соціальних експертиз Iнституту соціології НАНУ, доктор економічних наук:

— Справа в тому, що суспільство, народ в цілому не може бути аморальним. Тому що суспільство продукує цінності, на основі яких воно виживає, суспільство продукує людину. Інша справа — яку людину. Воно її народжує, суспільство в цілому продовжує рід, продовжує націю, культурні традиції. Воно виконує свою моральну функцію. Але є такі структури в суспільстві, які народ як спільнота, як соціум не може контролювати. В суспільстві є такі структури, в тому числі, на жаль, і влада, які вириваються з-під контролю. Причина — відсутність стримуючих чинників, також працює капітал, як колись про це писав Маркс. Західне суспільство убезпечило себе в цьому. Воно створило середній клас, який сам себе забезпечує, продовжує традиції і головне, що він робить — створює громадянське суспільство, яке контролює владу і всі чинники суспільного впливу. Інша справа, що вони також відриваються від цього, але там є жорсткий контроль. У нас цього немає — немає середнього класу, громадянського суспільства, тому в нас усі ці структури, які вириваються заради привласнення капіталу, ведуть себе аморально. Єдиним чинником, який би це стримував, міг би бути середній клас, який завжди будується на високоосвічених людях, на інтелекті, культурних традиціях. Середній клас має ці цінності і він є вільним економічно — має високий добробут і за рахунок цього створює громадські організації. В цьому відношенні цікаві порівняння: якщо припустимо, в Старій Європі приблизно 60%, 70%, в деяких країнах 80% дорослих людей беруть участь в тих чи інших громадських організаціях, сплачують внески. У нас за останні 17 років таких активістів — 17%. Тобто, я би сказав, що наше суспільство лежить десь внизу, не має ніякого впливу на ситуацію в цілому... Політичні події, які в нас відбуваються, теж дуже впливають на стан моральності в суспільстві. Саме — через стандарти поведінки, і це найстрашніше. Чим колись було козацтво для України, чим було лицарство для Західної Європи? Стандартами поведінки. Вони показували межі, за які не можна було виходити, табу, які не можна було порушувати. При цьому вони це не декларували, а показували власною поведінкою. Принаймні, це те ж саме, що в сім’ї — виховувати дітей, це не мораль читати: батьки повинні показувати дітям власною поведінкою, як себе вести. Точно так й у суспільстві: провідна верства має показувати своєю реальною поведінкою, як вести себе в тій чи іншій ситуації. Згадайте післявоєнну Європу. Там усі національні лідери, вся ця верства була майже на рівні виживання всього народу, не дозволяла собі вириватися в багатстві. Винятки можливі, й нині вони є. Але загалом — ні. Візьміть ситуацію у бюджетній сфері: там немає такого співвідношення як один до 50 між зарплатою чи пенсією, яку отримує проста людина і державний службовець вищого рангу у нас. Там — один до шести, один до п’яти...

Василь КОСТИЦЬКИЙ, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, доктор юридичних наук:

— Предмет діяльності нашої комісії — ЗМІ та реклама. Першочергові завдання — недопущення расової і національної ворожнечі, образи нації чи особи за національною ознакою, неповаги до національних святинь, а також пропаганди наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління. В наших ЗМІ та в рекламі негативна інформація вже має тенденційний характер: на телебаченні демонструються фільмів з елементами насильства, еротики в час, коли дивляться діти, є передачі, в яких є навіть посягання на конституційний лад і державність України. В результаті маємо появу агресивних молодіжних рухів, втягування дітей у порнографію, поширення злочинів у цій сфері, а також фактичну інтервенцію проти України. В багатьох передачах насміхаються не тільки над українцями, а над усіма громадянами, які мешкають у нашій країні. На мою думку, з такими речами миритися не потрібно, і ми бачимо, що суспільство не хоче миритися з тією аморальністю, яка нині є і в державній службі, і в бізнесі, і в ЗМІ. Національна експертна комісія якраз є тим органом, який, реалізуючи функції експертну і контрольну, мав би спробувати впливати на цю ситуацію. Тому насамперед ми спробували зайнятися проблемами вдосконалення законодавства. Нині в комісії, за участю створеної науково-консультативної ради, до якої входять багато українських юристів, підготували зміни до 15 законів. Ми передбачили в умовах ліцензування для суб’єктів підприємницької діяльності обов’язок притримуватися закону України «Про захист суспільної моралі».Здається, вони й так це повинні робити, але якщо така умова виставляється, значить цього немає. Аналогічно це стосується й рекламної діяльності. Ми спробували зробити так, щоб, не обмежуючи право журналістів на свободу і творчість, не обмежуючи право людей на доступ до інформації, зробити рамки для демонстрації відповідних телепередач, обмеживши доступ до них відповідних вікових категорій. Зокрема, підготували проект закону, який стосується посилення штрафів — мова йде і про 200, і про 300 мінімальних зарплат за недобросовісну рекламу і використання в ній елементів насильства і порнографії. Другий напрям роботи — організувати громадські колегії в усіх областях, в яких мають працювати гуманітарні лідери і відповідні чиновники на чолі із заступником голови облдержадміністрації з гуманітарних питань. На жаль, ще не відгукнулися на нашу пропозицію Харківська, Львівська області та АР Крим. Більшість голів областей з такою відкритістю поставилися до нас, що я був вражений. Також ми думаємо над тим, як упорядкувати вживання пива на вулиці, а ще підготували й документ про необхідність дотримання норм поведінки державних службовців. До більш ефективної роботи ми плануємо співпрацювати з Радою церков України.

Хочу наголосити на такому: в нас появилися опоненти. Це громадяни України, які роблять успішну кар’єру, займають серйозну ланку в державному і приватному секторі. Їх вік — 25—35 років і, на жаль, вони не розуміють навіщо ми потрібні. Не розуміють тому, що вони зайняті справою і не мають часу над цим роздумувати. Відповідь від них така: «В мене немає часу дивитися всі ці дурниці. Я дивлюся по телебаченню новини економічні чи політичні і — все. Тому не зрозуміло, навіщо потрібна ваша комісія». Потрібно зламати такий стереотип успішних людей, які через кілька років займуть вищі посади і будуть визначати політику в державі, очевидно, тоді ми зробимо добру справу.

Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту позитивної та крос-культурної психотерапії та менеджменту:

— Якщо інформація усвідомлюється людиною, вона приносить користь. Але рівень свідомості наших людей становить менше 30%. Тобто приблизно саме така частина суспільства реально розуміє, що відбувається навколо, і знає, що хоче отримати у результаті. Загалом наше суспільство не орієнтоване на розвиток та дотримання моральних норм. Запитайте, наприклад, у перехожих, яка місія влади, які ви знаєте напрями громадського руху чи які основні цінності нашого народу, не думаю, що пересічний громадянин відповість на усі ці питання. Тому й виходить, що кожен живе сам по собі, тоді як раніше було прийнятим колективне співжиття, нині ж навпаки — відокремлене. Через це не помітно ніякої моральної лінії з боку соціальних служб, які не є достатньо благополучними, щоб впроваджувати у життя широку рекламну кампанію, наприклад, здорового способу життя, не кажучи уже про деталі цінностей та моральних норм. Нині на першому місці у суспільному житті стоїть комерція, тобто те, що приносить гроші, а багатьом людям це дає свободу дій, і тому вони знаходять для цього і час, і місце. А інші соціальні ініціативи суспільство мало підтримує, адже вони невигідні. Рідко хто підтримує соціальні проекти і проявляє власну ініціативу для збереження чи пропаганди моральних цінностей. Така тенденція спостерігається у всьому світі, коли держава не несе відповідальності за своїх громадян, кожен робить те, що вважає за потрібне, і в цей же час усім нам не вистачає єдиних норм моралі. Оскільки я працюю ще й соціальним педагогом у школах і проводжу заняття з духовного розвитку для дітей, помітила цікаву річ: їхні батьки вважають, що на уроках духовного розвитку дітей вчать певним релігійним устоям. Відбувається підміна слова «духовність», адже це звичайне моральне виховання, а не релігійні установки.

Щоб утриматись від аморальних вчинків, кожна людина повинна рухатися до своєї мети, фільтрувати, з’ясовувати та усвідомлювати усе, що відбувається навколо і давати цьому власну оцінку. Я переконана, що психотерапія у цьому випадку дуже корисна. Звичайне консультування допомагає пізнати людині саму себе, зрозуміти свої бажання, уявити, як вони будуть узгоджуватися з суспільством і яка користь буде від власної місії. Але шляхи у кожного різні, у першу чергу до самопізнання. Багато хто не сприймає психотерапію як рятівний метод, але ж це не просто лікування, а догляд за душею, що у повсякденному житті необхідно усім без винятку. Звісно, з одного боку, вирішувати свої проблеми краще самостійно, а з іншого — не треба боятися звертатися до тих людей, які можуть підтримати і не дати упасти на моральне дно. А ще слід пам’ятати, що психотерапія — це ще й спосіб ідентифікації кожної людини задля підвищення його життєвого благополуччя.