А що завтра?

До пансіонату «Джерело», що у Пущі Водиці, вимушені переселенці переїхали ще минулого літа. Протягом усього року навколо закладу виникали конфлікти. Зокрема, у квітні до пансіонату припинили постачати газ — через заборгованість, а наприкінці червня на сайті «Київенерго» з’явилося повідомлення, що найближчим часом «Джерело» залишиться без світла. Тут мешканці почали бити на сполох: нове житло багатьом не по кишені. Залишається два варіанти: йти з дітьми на вулицю, або повертатися додому, а для багатьох це — на окуповані території.

КВАРТИРА — НЕ ПІД СИЛУ

«Зараз найбільша проблема в тому, що немає гарячої води, — розповідає Наталія з Луганська. — Моєму сину чотири місяці, і мені треба постійно гріти воду, щоб його скупати. Плити у нас електричні, тому це зробити поки можемо. Але якщо електрику відімкнуть, як і збираються, просто не знаю що робити».

СИН НАТАЛІЇ, ВАНЯ, ВДОМА ЗАЙМАВСЯ ТАНЦЯМИ. ТУТ ЗАНЯТТЯ ДОВЕЛОСЯ ПРИПИНИТИ, АЛЕ ЦЕ НЕ ЗАВАДИЛО ЙОМУ ВЗЯТИ УЧАСТЬ У ТАНЦЮВАЛЬНОМУ КОНКУРСІ ТА ВИГРАТИ ПУТІВКУ ДО ЛІТНЬОГО ТАБОРУ

Родина Наталії — перша, до кого ми завітали у «Джерелі». Жінка живе тут із трьома дітьми, наймолодший син народився вже у Києві. Чоловік Наталії залишився у Луганську та доглядає за домом — щоб майно не розібрали мародери. Спочатку родина збиралася орендувати квартиру, але після недовгих пошуків зрозуміла, що для них — це нездійсненна мрія.

«Ми думали над новим житлом, — каже Наталія, — але у Києві ще проживає моя мати та брат. Якщо орендувати, то треба разом. Це мінімум три кімнати, а де гроші взяти, якщо і однокімнатна понад три тисячі коштує? Я зараз працювати не можу, оскільки доглядаю за дитиною, та за моєю спеціальністю роботи і немає. Я вчителька російської мови, а тут це не популярно. Улітку я пробувала працювати швачкою, шила бронежилети. Раніше ніколи таким не займалася, але швидко навчилася. Думала, що можна повернутися до майстерні, та багато цим не заробиш».

Умовами пансіонату пані Наталія задоволена, їй, як багатодітній матері, видали покращену кімнату, та не всім так пощастило. У «Джерелі» проживає 260 осіб, з них понад сто — діти. Місць не вистачає, але допомогти намагаються кожному. У наступній кімнаті, яку ми відвідуємо, живуть три жінки пенсійного віку. Раніше їх було четверо, та оскільки четверте ліжко на такій площі ніяк не вміщалося — хтось один спав на матраці на підлозі. Зараз у цій кімнаті тимчасово гостює 70-річна Галина Василівна з Харцизька. Нещодавно вона також хотіла заселитися у пансіонат.

ОКРІМ РОЗВАГ У САМОМУ ПАНСІОНАТІ, МІСЦЕВІ ДІТИ ЧАСТО ХОДЯТЬ КУПАТИСЯ НА ОЗЕРО ЧЕРЕЗ ДОРОГУ ВІД «ДЖЕРЕЛА»

«Я жила у пансіоні з літа, а потім поїхала до сина у Словенію, — розповідає пані Галина. — Він мусив переїхати до Швеції, і я повернулася в Україну, щоб зробити нову візу та поїхати за ним. Приїхала до пансіонату, а мені кажуть, що немає місця. Порадили орендувати квартиру, поки вирішу питання з посольством, але де на неї гроші взяти? Квитки мені син купував, пенсії ледь на їжу вистачає».

«Я ДУЖЕ СУМУЮ ЗА ДОМОМ»

Мешканка пансіонату Юлія виїхала з Луганська останньою серед своїх подруг. Покидати дім дуже не хотіла. Тоді Юлія вже знала, що у неї буде дитина, і мріяла, щоб її донька народилася на рідній, але мирній землі. Оскільки справа до миру не йшла, жінка була змушена шукати притулку. Подруга-волонтерка порадила їй звернутися до «Джерела», де родині і вдалося поселитися.

«Я дуже сумую за домом, — ділиться Юлія. — Якби могла, то вже б повернулася. Мені тут подобається: і у «Джерелі», і в Києві загалом, але столиця дуже дорога. Часом вона не по-кишені навіть киянам, що вже про нас казати? Мій чоловік працює, але навряд чи зможе прогодувати родину, якщо ми залишимося на вулиці. Тоді мені доведеться з дочкою повертатися до Луганська. Чоловік навряд чи зможе проїхати блокпост, тому він залишиться тут, повернеться вже після війни».

ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

У Віри з Луганська троє неповнолітніх дітей. Найменшому — чотири місяці. Коли виїжджали — Віра навіть не знала, що вагітна. У Києві лікарі поставили їй невтішний діагноз та наполягали на аборті. Жінка відмовилася і вирішила народжувати. Син з’явився на світ здоровісіньким, і для Віри проблема недобросовісних лікарів перейшла на другий план. На перший же вийшло єдине питання: «Що буде завтра?»

У ПАНСІОНАТІ ЗАРАЗ ПРОЖИВАЄ 260 ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ. ПОНАД 100 З НИХ — ДІТИ

«Я у всіх питаю: скільки нам ще дозволять тут жити? Ніхто не може відповісти. Чи нас будуть виселяти, чи будемо лишатися? Єдине, як мати трьох дітей, я розумію, що без газу ми не перезимуємо. Зараз просто молимося, щоб якось пересидіти. На їжу та на все інше можна заробити. У мене є дві руки та дві ноги — родину я прогодую. Звісно, буде важко, бо це чуже середовище, та все можливо. Але що робити без житла? Зараз треба старшу доньку віддавати до школи, але я навіть не знаю, куди саме віддавати. Подати документи тут — а раптом ми тут не житимемо? Де ми будемо — невідомо. До школи дитину не так легко зібрати, треба купити підручники, за якими навчаються саме у конкретному закладі, також питання форми — вона ж усюди різна. Моя дитина займається у танцювальній школі при ансамблі імені Вірського. Зараз у них поїздка в табір. Вона приїжджає за два дні до школи. А що їй сказати, куди вона повернеться?»

«ІЗ БОРГОМ НІЧОГО ЗРОБИТИ НЕ МОЖЕМО»

За повідомленням «Київенерго», електропостачання пансіонату припинили через «неврегулювання договірних відносин із власником пансіонату ТОВ «Геліос ЛТД». Починаючи з липня 2014 року, оплата за спожиту пансіонатом електроенергію до «Київенерго» не надходила, і наразі накопичена заборгованість склала понад 698,5 тисяч гривень.

«Ми нічого не можемо зробити з боргом, — розповідає прес-секретар табору переселенців, які проживають у пансіонаті, Вікторія Граніна. — Мешканці готові платити комунальні послуги, але ми не юридична особа, тому банально не можемо оформити платежі. Крім того, ця будівля на балансі як промисловий об’єкт, тому і тарифи до неї відповідні. Ми їх не потягнемо.

Вимушені переселенці вже звернулися до влади із проханням розглянути їхню проблему та очікують на рішення. Вони сподіваються, що будівлю передадуть на баланс комунального підприємства, яке дозволить їм жити тут за певну плату. Зі свого боку «Київенерго» звернулося до міської влади Києва із проханням переселити осіб, які проживають у пансіонаті, до житлового фонду. Але поки місця не знайшлося, і питання «висить у повітрі». Мешканці «Джерела» не розуміють чого чекати далі: мирного життя у пансіонаті, переселення, чи виселення і повернення разом із дітьми під постійні обстріли...