Щоб угіддя стало парком, треба змінити... вивіску?

До раніше закритих маєтків та угідь високопосадовців громадськість та журналісти нині мають вільний доступ. Після Межигір’я відкритими для відвідувачів стали мисливські угіддя колишнього президента — «Сухолуччя», «Залісся» й «Синьогора». Ще чотири роки тому ці об’єкти повинні були стати національними парками. Уже були готові документи, для деяких об’єктів навіть затверджені укази про присвоєння їм відповідного статусу, однак увесь цей час наміри екологів прискорити процес підписання були марними. Адже відмовлятися від таких цінних мисливських угідь ніхто з можновладців не бажав. Як розповідають очевидці, які побували в «Сухолуччі» й «Заліссі», таких цінних куточків природи в Україні майже не залишилося. Протягом останніх десятиліть тут не було масових вирубок дерев, а зараз тут живуть олені та зубри, які останнім часом стали рідкістю для українських лісів. А ще росте багато червонокнижних рослин.

Ця історія триває ще з 2009—2010 років. Як розповідають у Національному екологічному центрі України, саме тоді були підготовлені укази тодішнього президента Віктора Ющенка, згідно з якими резиденції «Синьогора», «Білоозерський», «Залісся» і «Сухолуччя» за півроку мають бути реорганізовані у національні природні парки. Однак офіційно встигли оформити папери лише для перших трьох об’єктів (пишемо «встигли», бо тоді був якраз час зміни президента Ющенка на Януковича), а от із «Сухолуччям» все залишилось, як і раніше. Попри те, що частина цих об’єктів офіційно здобула статус національних парків, до останнього часу всі вони працювали як мисливські господарства, тобто місцевості, де чиновники продовжували відстрілювати диких звірів.

«2010 року указ президента про створення чотирьох національних парків був переданий у Державне управління справами, — розповідає заступник голови НЕЦУ Олексій Василюк. — Теоретично це реалізувати дуже просто, адже ці території вважаються юридичними особами, для них не обов’язково створювати адміністративні приміщення — вони вже є. Треба лише змінити вивіску при вході, що це не мисливське угіддя, а Національний парк. Також тут повинні з’явитися, крім охорони, відділи наукової та екологічної освіти. Навіть не треба виставляти межі цього об’єкту чи щось будувати. Усе вже готово. Це ідеальний варіант для створення національних парків. Коли до влади прийшов Янукович, то все це просто саботувалося, ці укази не виконувались. Державне управління справами підготувало нам офіційний лист, що не виконуватиме цих указів, оскільки вони недостатньо обґрунтовані».

Минулого тижня група активістів-екологів уперше потрапила на територію «Сухолуччя» й «Залісся». З одним із них, Олександром Соколенком, ми розмовляли по телефону саме в той момент, коли екологи заїздили на територію «Залісся». «Уявляєте, ми їдемо дорогою до угіддя, а довкола нас бігають олені, — поділився враженнями Олександр. — Учора ми побували в «Сухолуччі», зараз ця територія теж відкрита для відвідувачів. Це величезний лісовий масив, просто колосальних розмірів. На сьогодні там не відбувалося жодних рубок, тобто ліс цілий, і він дуже цінний. За нашими даними, там багато дерев різних видів. Це цілісний масив, який, з одного боку, обмежений Дніпром, а з другого — Тетеревом. Виходить, що там практично немає людей, окрім кількох хуторів. Насправді, територія дуже цінна».

Екологи щиро вірять, що зараз — саме той момент, коли ці землі нарешті перестануть бути мисливськими угіддями і стануть національним природним надбанням. «Ми сподіваємося, що зараз Державне агентство лісових ресурсів не перешкоджатиме цій роботі, нам вдасться довести це до кінця і домогтися указу в. о. президента Турчинова щодо створення національного парку на території «Сухолуччя». Це дуже важливо, оскільки нам вдасться зберегти цей ліс, непошкоджений діяльністю людини, а по-друге, ми не дамо можливості політикам використовувати цю територію як місце для вбивства тварин», — підсумував Соколенко.

Щодо інших президентських угідь, то екологи вже звернулися до Олександра Турчинова, щоб у парламенті якомога скоріше з’явилися рішення про створення тут адміністрацій національних парків. А ще активісти наголошують, що пускати сюди багатотисячні натовпи туристів, як це було з Межигір’ям, у жодному разі не можна. Якщо врешті ці угіддя запрацюють як заповідні території, то екскурсії тут мають проводитися за попереднім записом, а лісники повинні належним чином охороняти ці землі від браконьєрів.

«Зараз на всі ці рішення, як і раніше, не вистачає політичної волі. Але ми маємо достатньо оптимізму, що це буде зроблено, — каже Олексій Василюк. — Наприклад, у «Заліссі» адміністратори не проти, щоб тут був національний парк. Вони лише чекають на відповідні схвалення «зверху».

А скільки ще таких прихованих від людського ока господарств, де відбувалися царські полювання, екологи кажуть, що достеменно не знають. Але вірять, що з часом вдасться зробити й ті землі заповідними об’єктами.