ШЛЯХ ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА

На зорі третього тисячоліття доводиться констатувати, що сподівання на швидке входження України в Європу, такi популярні на початку 90-х років, залишилися всього лише сподіваннями. Україна продовжує бути «країною нереалізованих можливостей». Потрібно визнати, що основною причиною знакових особливостей, які визначили образ України за кордоном, — мафіозної приватизації, повної безвідповідальності державного апарату, засилля радянської номенклатури в найважливіших сферах життя суспільства і тотальної корупції — виявилася пасивність громадян і нерозвинутість структур громадянського суспільства. Без активного включення громадян у розвиток країни стан України й надалі буде визначатися формулою: «Маємо те, що маємо». Які б плани реформ не будувалися — без свідомої участі населення вони не мають перспективи.

Громадянське суспільство — це спільнота, в якій можуть реалізовуватися різні інтереси людей. Проте не треба забувати проблему усвідомлення, розподілу та перерозподілу відповідальності між його громадянами.

Таким чином, у громадянському суспільстві головним виступає не стільки солідарність його членів за певними принципами, скільки їх розподіл і, насамперед, розподіл відповідальності. Саме відповідальність покликана стати «соціальним гальмом» на шляху негативних явищ, що унеможливлюють оновлення суспільства і держави. В ідеалі кожна людина повинна брати на себе посильний тягар відповідальності, і в цьому ступені відповідальності, що обирається добровільно, відбивається ступінь свободи людини. Потрібно враховувати, що така відповідальність лягає не тільки на пересічних громадян, але й на осіб, які здійснюють управління суспільством від імені держави. Тому уявляється, що тільки таке співтовариство вільних, діяльних та відповідальних особистостей і є реальне, живе, а не міфічне громадянське суспільство. Сьогодні ж у зв’язку з соціальною апатією суспільства і безвідповідальністю чиновників ми опинилися в історичній безвихіді.

Своє бачення виходу з тупикової ситуації нещодавно запропонував Інститут муніципальної демократії і прав людини. Розплутати «гордіїв вузол» українських проблем пропонується через становлення громадянського суспільства. Процес його формування автор проекту — Олександр Мучник пропонує зробити «керованим» на основі Права. Ідея досить смілива, адже часто «громадянське суспільство» розуміється як феномен, який складається тільки що не сам по собі. Ось і чекаємо вже 10 років слідом за деякими суспільствознавцями, поки в Україні громадянське суспільство складеться «саме по собі»… Результат відомий.

У реальності, коли агресивна бюрократія зацікавлена в підпорядкуванні всього і вся, розраховувати на природну появу громадянського суспільства, на жаль, не доводиться. Багаторічна практика успішного відстоювання інтересів незалежних організацій показала зворотне. Поява паростків громадянського суспільства в умовах «агресивного зовнішнього середовища» може бути забезпечена лише за наявності свого роду правового «скафандра», що захищає їх від адміністративного тиску. Розуміння цього оформилося в проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні». Звідси і його головне призначення — дати в руки інститутів громадянського суспільства потужну «правову зброю» проти свавілля чиновників і державного втручання.

Проект Закону не ставить собі за мету регламентувати якоюсь мірою функціонування інститутів громадянського суспільства (інакше він став би тільки зайвим мотивом для бюрократичного контролю над ними). Навпаки, його мета — окреслити заборонену для втручання та контролю бюрократії сферу розвитку громадянського суспільства, чітко й недвозначно визначити кордон, за який будь-якому органу або посадовій особі виконавчої влади вхід інакше, ніж за рішенням незалежного суду, суворо заборонений. Більше за те: норми проекту сформульовано так, що по будь-якому «порушнику кордону» негайно відкривається юридичний «вогонь на ураження».

Суть Закону визначається преамбулою: «Даний конституційний Закон визначає правові основи для творення, розвитку і захисту громадянського суспільства в Україні, найважливішим призначенням якого є забезпечення природних прав її народу на свободу, самовизначення, суверенітет, національну безпеку, розвиток і контроль над своєю державою».

В першому розділі Закону особливу увагу звернено на понятійний апарат, що є свого роду гімном прав людини і визначає філософсько-етичну систему координат, а також міститься визначення громадянського суспільства. Згідно з проектом, під громадянським суспільством в Україні мається на увазі система правових інститутів, яка забезпечує самоорганізацію, структурування і самовідновлення її населення в цілісний і повновладний суб’єкт конституційного права — український народ. Таким чином, громадянське суспільство мислиться як структурований народ, здатний захиститися від свавілля державного апарату.

Складність проблеми побудови громадянського суспільства в нашій країні випливає з винятково складної і трагічної історії України. Серед них — такі специфічні, як «викорінювання схильності до зради і доносительства, історичних традицій вдаватися до зовнішньої сили для вирішення внутрішніх розбіжностей», «запобігання вкоріненню в країні авторитарного режиму — історичної спадщини тоталітарної держави» тощо. Саме з цього стає ясно, що проект — не «взагалі» про громадянське суспільство, а про шляхи подолання виявлених історією і практикою специфічних українських проблем на шляху його побудови.

Другий розділ законопроекту визначає організаційно-правові основи діяльності громадянського суспільства, яке, згідно з автором, структурно складається з «неприбуткових організацій, органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення, присяжних і народних засідателів у судах, а також суб’єктів підприємницької діяльності». При цьому поняття «неприбуткові організації» включає засоби масової інформації, політичні партії, релігійні та благодійні організації, адвокатуру, профспілки, організації української діаспори, навчальні заклади та інших недержавних юридичних осіб.

Треба відзначити, що діяльність більшості зазначених організацій регулюється Законами України: «Про адвокатуру», «Про об’єднання громадян», «Про друковані засоби масової інформації» тощо. Проте в цьому законопроекті вони вперше виступають усі разом як структурні елементи громадянського суспільства. Саме звідси випливає, наприклад, віднесення засобів масової інформації до числа неприбуткових організацій. Автор, виходячи з філософії законопроекту, свідомо заплющує очі на діяльність ЗМІ, спрямовану на одержання прибутку, вважаючи її другорядною щодо діяльності із забезпечення свободи слова і плюралізму думок. Іншими словами, податкові надходження, які втрачаються суспільством, означають значно менше, ніж загроза встановлення державного контролю над ЗМІ через використання повноважень податкових органів. У цьому розділі, а також у розділі 3 «Громадянське суспільство і держава» дано набір конкретних норм, які забезпечують непорушність кордону між громадянським суспільством і державою. З другого боку, ці ж норми забезпечують повну підконтрольність держави народу.

Оцінюючи проект загалом, можна стверджувати: з фантома, до якого марно звертаються публіцисти і політики, «громадянське суспільство» стає працюючою правовою категорією. Більше того, як видно з тексту, саме громадянське суспільство стає метою народу як носія державної влади. Призначення даного законопроекту — перетворення «влади народу» з юридичної фікції на реальність.

З перших відгуків, які з’явилися після публікації проекту в засобах масової інформації, можна судити, що він викликав певний інтерес в Україні, зокрема в парламенті. (Повний текст проекту закону розміщено на сайті http://haaz.com.od.ua в розділі «Поточних проектів»). Для персоналу Інституту муніципальної демократії і прав людини важливі широкі контакти та інтелектуальний обмін з цього приводу з науковцями і практиками, і ми запрошуємо колег до дискусії.