«Шлюб iз розрахунку» не вiдбувся

IСТОРИЧНА ЗАГАДКА

Наступною парою двійників, тобто особистостей багато в чому схожих за своїм характером і діяльністю (минулого п’ятничного номера «Дня» це були «африканці» — Пушкін і Дюма), на якій я хотів би зупинити увагу, стали Гітлер і Сталін.

Їхні взаємовідносини допоможуть відповісти на досі нез’ясоване запитання: чому Сталін не реагував на десятки рапортів про напад Німеччини на Радянський Союз. Вже багаторазово повторювали й дату — 22 червня — як горохом об стіну. Деякі розвідники віддали життя, щоб ця інформація дійшла до вух Генерального — але він залишився глухим.

Історичний факт такий: після «підступного нападу» (неначе бувають інші) — Йосип Віссаріонович впав у ступор. Промову до народу із закликом до відсічі зачитав Молотов. Сталін тільки 3 липня виступив по радіо, коли вже були захопили Литву, частину Латвії, Білорусії і частину Західної України. У критичній ситуації людина, яка зруйнувала сотні храмів і знищила мільйони співгромадян, «пригадала» свою духовну освіту (училище і незакінчена семінарія) і до безликих «товаришів» уперше звернувся по- людськи: «Брати і сестри!..»

Віктор Різун (Суворов) у своїх працях iз історії стверджує, що Сталін сам безперервно готувався до нападу на Німеччину. І ледве не варто вважати, що не Німеччина напала на СРСР, а навпаки. Але чому, якщо це було так — такий провальний початок? Адже напад, навіть як захист, — краща тактика.

Жодних ознак радянського нападу не видно. Але коли глава держави впав у ступор — параліч поширився на всю країну, оскільки при тотальній адміністративній системі ініціатива карається. Всі чекали вказівок. Отже, провал початку війни — закономірний...

Уявіть собі ситуацію, що два професійних боксери готуються до поєдинку. Потім через обставини вони випадково зустрічають один одного в коридорі й один із них, більш нетерплячий, провокаційно б’є іншого. Звичайно, «стукнутий» вмаже у відповідь. Розпочнеться бій, такий самий який перед публікою на рингу, тільки без показухи...

Чому ж Сталін, коли «боксер» Гітлер раптово задав удару, не зрадів можливості продемонструвати силу своєї мускулатури (за Різуном (Суворовим)), а впав у шоковий стан?

І Сталін аж ніяк не був боягузом, треба мати відчайдушну зухвалість, щоб бути найактивнішим учасником «ексів» — бандитських нальотів на банки і поштові вагони з метою «експропріації грошей і коштовностей на користь революції». Численні втечі з заслань та його поведінка в Громадянську — тільки підтверджують, що Коба (він взяв як партійну кличку ім’я героя роману «Батьковбивця» — безстрашного месника і влучного стрільця) був не з боязких.

Але факт розгубленості залишається фактом. Про це написано безліч статей, які співпадають у ключових моментах. І навіть радянські, ідеологічно «підправлені» історики не могли «замовчати» цю «прикрість».

Чому Сталін холоднокровно- безпощадний, і як наслідок — далекоглядний у внутрішній політиці, зробив такий промах у зовнішній? Невже, зважаючи на його підступний, підозрілий до маніакальності розум, він вірив у «святість і непорушність» союзу з Німеччиною. Але може це той рідкісний випадок, коли він керувався почуттями?

Розглянемо дві основні фігури конфлікту: Гітлера та Сталіна.

СХОЖIСТЬ

Методи досягнення цілей у їхніх політичних кар’єрах вельми схожі: виділитися усіма доступними методами в партії, у боротьбі за трон підтримувати то одних претендентів, то других, зіштовхувати їх, а потім знищити і перших, і других. Пустити під ніж стару гвардію, оскільки вона заважала збільшити відстань між собою і простими смертними, постійно докучаючи колишніми заслугами. А потім привласнити чужі перемоги собі. Спростувати це вже буде нікому, а оточення створене для огульного підтвердження твоєї обраності.

Більш абстрактна, ніж конкретна турбота про певний прошарок суспільства (у Гітлера — це німці середнього класу, у Сталіна — пролетаріат). Підвищена сентиментальність (фото з дівчинкою в білому платтячку є й у того, й у іншого).

У мистецтві перевага всьому ясному, величному й об’єднувально-народному. Щоб усі щасливо ходили строєм — це дуже заспокоює нерви з трибуни.

Офіційним композитором Рейха Гітлер зробив Ріхарда Вагнера, якого через цю причину досі не виконують в Ізраїлі. Але знамениту пісню з фільму «Цирк» (під яку всі радісно крокують у білосніжних спортивних костюмах), практично, зідрав з однієї iз тем вагнерівської опери «Тангейзер» радянський композитор Ісаак Дунаєвський, єврей за національністю. Може такий талант, як Дунаєвський і не копіював її спеціально, але він прагнув створити щось до смаку батька народів, який iз пристрастями Наци №1 у цьому випадку не розходився.

Хоч саме тут, тобто в естетиці, є вже й основні розбіжності, що стосуються особливостей їхньої психіки. Наприклад, стосовно військової форми.

ВIДМIННОСТI

При Сталіні було введено найбільш потворну форму в історії російської держави. Гусари з драгунами заплакали б, дивлячись на лички замість погон. Це — вершина модельного убозтва.

А при Гітлері навпаки — було розроблено дивовижну військову форму, і, слід сказати, надзвичайно сексуальну. Есесівські мундири і шкіряні плащі й сьогодні висять у секс-шопах Європи.

Про жіночність гітлерівської ходи і фігури спочатку в націонал- соціалістичній партії ходили плітки.

Вже після смерті диктатора знаменитий художник Сальвадор Далі епатажно заявляв, що «закоханий у жіночну спину фюрера». Далі міг заявити і не таке, але все ж він як художник, який спеціалізується на підсвідомих асоціаціях, уловив суть — в Адольфі багато жіночих рис. І пристрасть до красивого одягу — одна з них.

А Сталін по-чоловічому був цілком байдужим до одягу.

Гітлер здійснював безліч безглуздих вчинків, не позбавлених своєрідної диявольської естетики. Як, наприклад, наказ на своє 55-річчя розстріляти кожного 55-го концтабірного в’язня.

Сталіну, як виключно раціональному кату — таке б і на думку не спало. Йосип Віссаріонович підступний і жорстокий, як східний тиран, але в ньому немає тієї ірраціональної, істеричної стерв озності Гітлера. У Сталіна все за планом: Троцький небезпечний — убити, Тухачевський — прибрати, Кіров — підіслати вбивцю. Потім знищити вбивць . Але на «по- жіночому витонченi» витівки фюрера — він не здатен.

Грубість і різкість — одні з основних рис Сталіна. (Про які попереджав ще Ленін у відомому листі).

А Гітлер своєю поведінкою нагадував істерично-стервозну дамочку.

Якщо у вуличній компанії знаходиться хоч би одна дівчина — то шанси, що чоловіки поводитимуться агресивно, мінімальні. За однієї умови — якщо ця дівчина не належить до психотипу «стерв». (Або їх ще називають — «фатальними жінками».) Вони, навпаки, множать агресію. Вони з маленької зграї можуть зробити банду. Вони — детонатори! Будь-яка невинна ситуація доводить до трагічного фіналу. Оскільки у таких дам основний двигун — не материнство, що несе життя (ерос), а пристрасть до знищення (танатос).

Психолог Еріх Фромм доводив у роботі «Анатомія людської деструктивності», що фюрер, чим далі, тим більше був одержимий інстинктом смерті, аж до наказів знищення німецьких міст. У по-жіночому, істерично напружених тонах.

Коба голосу не підвищує. Це йому не властиве. Він давить противників тихо, «без гаму та шуму».

Отже, Сталін ніс яскраво виражену чоловічу суть (психологічно — «мужлан»), а Гітлер — неявно виражену жіночу («стерва»).

ЗРАДА!

Спочатку Сталін напевно відчував до Гітлера симпатію. Йдеться, природно, не про ідеологію, а про методи боротьби. «Ось як потрібно розправлятися з політичними противниками», — похвалив він фюрера, коли той розстріляв у 1934 роцi Рема і його штурмовиків.

На рівні підсвідомості, ймовірно, Генеральному Секретарю подобався цей «флер непередбачуваності» у манері німецького вождя, протилежний його розважливості. І, напевно, оцінюючи історичні масштаби «колеги», він бачив не паперовий, а реальний союз iз цією людиною. Щоб спокійно, без поспіху, поділити весь світ, немов іменинний пирiг.

При сталінській безсердечності, важко взагалі уявити, що він хоч стосовно когось мав якісь почуття. Але Гітлер, ймовірно, викликав у нього ПЕВНУ ПОДІБНІСТЬ небайдужості, саме внаслідок масштабу та магнетизму своєї особистості. Іншого подібного до Сталіна «кадра» на планеті не існувало.

Звідси висновок — Сталін, незважаючи на всю свою східну підступність, насправді вірив, що Гітлер зараз не нападе на СРСР. Або, точніше, ХОТІВ У ЦЕ ВІРИТИ. Він не був готовий до такого повороту психологічно.

У наведеному вище прикладі з боксерами відносини знаходяться у рамках «чоловік-чоловік». Але тут (психологічно, підкреслюю, підсвідомо) наявна система «чоловік-жінка».

Відповідно, коли енну кількість разів Сталін отримував інформацію про напад фашистів (із вказівкою дати) — він нею нехтував. Не дивлячись на те, що ці шифровки коштували розвідникам життя, Сталін наполегливо називав їх провокаціями. Його влаштовував пакт Ріббентропа- Молотова.

Сталін психологічно дотримувався лінії поведінки «чоловіка, який не вірить у зраду дружини».

Як відомо, якщо така ситуація трапляється, чоловік зазвичай пориває відносини з тими (в тому числі й з друзями), які повідомляють йому про невірність дружини. Коли неприємна правда стає очевидною — у чоловіка відбувається стрес. Ця схема досить правдоподібно пояснює шоковий стан Йосипа Віссаріоновича в перші дні війни.

Але потім, зрозуміло, як натура вольова він взяв себе в руки, і більше таких слабкостей не виявляв, незмінно називаючи Гітлера сволотою. І не дивлячись на розходження з радянським диктатором iз багатьох питань, тут ми з ним погоджуємося.

Заради справедливості, слід зауважити, що Гітлер не міг вчинити інакше. Це було б чужим його деструктивній природі. Можливо, він також по-своєму цінував і поважав радянського лідера, але не настільки, щоб уклавши з ним мир, одразу не спробувати знищити конкурента-двійника. Адже тоді б, зі слів англійського історика Тревор-Ропера: «Гітлер не був би Гітлером».

ВИСНОВОК

Безумовно, наведене вище пояснення — не більш ніж версія минулих подій, що базується на психологічному аналізі.

Якщо хтось висуне більш правдоподібну, я не заперечуватиму. Інколи, чим далі ми знаходимося від якогось історичного факту, тим яснішою стає його підоснова.