Штраф за іноземні слова
У моєму житті все головне вже було і все пройшло. Залишилося найголовніше — воно обов’язково завітає в гості до кожного з нас. Моє майбутнє (маю 76 років) залишилося в минулому, тому мені уже немає резону кривити душею чи маніпулювати доказами і фактами. Тривожуся не за себе, а за своїх онуків і правнуків, за долю країни, в якій їм жити. Все, що пишу, — правда і є результатом нелегких роздумів. Хотілося б, щоб набагато молодші від мене, які сьогодні не завжди мудро господарюють в Україні, прислухалися до цих думок.
Добре пам’ятаю те вікопомне засідання Верховної Ради, на якому було проголошено Акт про Державну Незалежність України. Депутати повністю віддалися емоціям, щасливо вигукували: «Слава Україні!», обнімалися, дехто цілувався, а Л. Скорик навіть пританцьовувала.
Я стояв біля телевізора (всидіти не міг), теж схвильований і думав тільки одне: як же воно тепер буде? Кожною клітиною свого єства, розумом, серцем я поділяв радість народних депутатів. Так хотілося бачити нашу Вкраїну прекрасною, могутньою і вільною в сім’ї братніх і теж вільних народів, а не одинокою одноосібницею на колінах з простягнутою рукою.
Адже приклад перед очима: спільний ринок незалежних європейських держав. І не тільки ринок, а й спільна зовнішня політика у багатьох питаннях, майже спільні турботи в сільському господарстві, в ціновій політиці, відкриті кордони і таке інше.
Уявлялося майбутнє України світлим, сонячним і казковим. А ще бачив у мріях свою Вітчизну неперевершеним прикладом для всіх країн планети. Народ наш, мріялося, стане ще більш дужим, працьовитим, добрим і зовсім непитущим. Чоловіки України, уявлялося, стануть неперевершеними в працелюбності, мужності, мистецтві й... коханні. А цнотливості, привабливості і гордовитості наших жінок та дівчат буде заздрити увесь світ.
Гай-гай... Правда життя виявилася набагато жорсткішою від колишніх мрій. Від них залишився, говорячи словами поета, «дим-димок від машин, мов дівочі літа...»
Деякі наші державотворці своєю бездіяльністю допомогли надягти на нашу незалежність іноземне духовне ярмо. Забули, мабуть, що на чужій ідеології можна побудувати тільки чужу державу. Ідеологія — це фундамент держави, а стаття 15 Конституції України проголошує: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». Отже, нічого дивного немає, що в наше життя прослизнули чужі погляди і принципи.
Чи не забагато на нашій землі іноземних емісарів з так званих «корпусів миру» і міжнародних фондів, релігійних проповідників, кінофільмів, що розтлівають душі і розум нашої молоді пропагандою жорстокості, насилля, сексоманії, вбивств. Ці фільми перетворюють наших нащадків на злодіїв, рекетирів, наркоманів. Вони вбивають майбутнє України. А гарно ілюстровану як чужу, так уже й «нашу» літературу, в якій царює голе тіло, відвертий секс, що завжди були таємницею двох, — усе це проповідники чужої духовності іменують мистецтвом. Невже повернення через тисячоліття в наше суспільство тваринних інстинктів є поверненням нашої цивілізованої свідомості? Невже низькопробна духовна продукція, яка жадібно пожирає свідомість наших нащадків, — це і є відродження нашої культури і утвердження нашої незалежності?
Якщо це відродження, то що тоді називається виродженням? Де наша гідність, гордість, повага до самих себе? Чому на своє плюємо, а на чуже поклони б’ємо? Якщо ми самі себе не будемо поважати, то чи будуть нас поважати наші нечисленні друзі, а тим більше недруги?
Агресивні масова культура і мистецтво мають стільки ж спільного із справжнім українським мистецтвом і культурою, як крематорій із санаторієм.
Вірно сказав наш Президент, виступаючи у Верховній Раді: «Індустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної складової, ніж від суто технічних нововведень».
Вважаю, що тільки корозія нашої гідності дозволила масову заміну україномовних термінів на чужоземні по всій Україні. Тільки й чуємо і читаємо: шоу (за іноземними йдуть наші терміни. — Авт. ) — видовище, інвестиція — вкладення, дивіденди — прибутки, кілер — вбивця, ексклюзивний — виключний, уїк-енд — час відпочинку, дебати — обмін думками, дефолт — фінансова неспроможність тощо.
Деякі державні діячі і журналісти люблять порівнювати Україну з Францією, Польщею. Але ж ще три роки тому у Франції прийняли закон про заборону замінювати повсюдно французькі слова і терміни англомовними. Штраф за порушення закону — 3500 доларів. Подібний закон минулого року прийнято в Польщі. То чи маємо ми право порівнювати себе з тими, хто себе поважає?
Сьогодні в Україні близько 350 релігійних сект. І кожна з них щосили намагається відірвати від нашого суспільства якнайбільше своїх прихильників. Звичайно, стаття 35 Конституції надає кожному громадянину України свободу віросповідання... Але 350 різних релігійних течій! Це не об’єднує суспільство, а зовсім навпаки.
Подібне можна сказати і про політичні партії. Їх в Україні майже 100! І всі вони хочуть розділити суспільство задля своїх партійних амбіцій. Їм теж необхідні прихильники, і якнайбільше. Якби їх, цих партій, було три чи п’ять, як в інших країнах, то все було б нормально. А сто — це тільки для книги Гіннеса.
Створюючи легіон різних партій, їхні керівники дуже хочуть 2002 року завоювати мандати депутатів Верховної Ради. Адже там — казкові пільги, висока зарплатня, недоторканність, поїздки за кордон... Мудрі люди кажуть, що якби смерть була благом, то Боги не були б безсмертними. А пересічні виборці тлумачать інше: якби Верховна Рада не була благом, то туди не йшли б одні й ті ж «страждальники» за народ. Вони, звичайно, знають про низький рейтинг партій у виборців. Ну і що? А якщо дуже хочеться? Звичайно, пройти по мажоритарній виборчій системі до Верховної Ради для багатьох — нездійсненна фантастика. Адже виборці, дивлячись в очі багаторазовому депутату при зустрічах, запитують: «А що ти зробив для нас?» А відповіді немає. «Дайош пропорційну систему виборів по партійних списках!» — вигукують майже всі 450 депутатів Верховної Ради. І тихенько думають: «Можливо, і на цей раз за нас спрацюють назви партій?»
Ніколи не буде Україна могутньою, якщо з неї в чужі країни буде виїжджати духовна еліта. Газета «День» ще наприкінці 1998 року повідомила, що з Національної академії наук України за кордон виїхало понад 1000 вчених, а в банки і комерційні структури «емігрували» близько 3000 чоловік. Держави витрачають гроші на освіту не тому, що вони багаті, а тому, що хочуть бути багатими у майбутньому. Наприклад, США і Англія витрачають в 50— 70 разів, Франція — у 24 рази, Туреччина (!) — у 10 разів більше грошей на освіту, ніж Україна. Чи не тому в нашій армії з’являються солдати, що не вміють ні читати, ні писати? А що ж чекає Україну через 15 — 20 років?
На жаль, в Україні не спрацьовує всесвітньо відоме правило: «Краще працюєш — краще живеш». Тільки при стовідсотковій ізоляції крадіїв у верхніх ешелонах влади суспільство почне жити краще, адже результати його праці нікому буде вивозити за кордон. По- людському мудро сказав про старцювання дітей і старих мислитель середньовіччя Хома Аквінський: «Коли діти і старі починають просити милостиню, це значить, що на землю спустився Сатана».
Якщо наше суспільство подолає негаразди і причини його роз’єднання — Сатану на українській землі буде знищено!
