Сім’я
Хто тільки не пише про громадянське суспільство, й чого тільки не пишуть. Від аспірантів, які прагнуть просунути тези на провінційну конференцію, до перших осіб політичного бомонду. Так колись писали про перебудову. І зрозуміло, ці речі порівнянні. Тоді верхи ставили завдання перебудувати те, що було побудовано, щоб зберегти режим, вдихнувши в нього цілющий дух. А тепер політики західної орієнтації висувають завдання поступового викорінення того ж режиму й формування цивілізованого суспільства. Але той режим в головних рисах все ще існує й у свідомості, й у бутті. І тому нинішні дискусії — це суперечки та зіткнення старого з новим.
Здебільшого, розмови й писанина про громадянське суспільство — даремний струс повітря та псування паперу. Їм бракує метафізичної опори. Уривчасті знання, десь запозичені, на свій розсуд розтлумачені, нагромаджуються без будь-якого зв’язку. Наслідуючи моду й демонструючи «сучасний рівень», автори використовують роботи західних авторитетів, висмикуючи те, що їм потрібно, із загального, не те що лінгвістичного, а, головне, культурного контексту. Ніхто не зважає, що ці роботи мають до нашої дійсності дуже віддалений стосунок. У них, західних політиків і науковців, свої проблеми, а отже своя мова, свої концептуальні моделі. Вони просто живуть у іншому світі. Наш світ істотно відрізняється. Він настільки інший, що, гадаю, говорити слід про відмінність не в ступені, а в якості. А це потребує іншої мови.
От вони там говорять про взаємовідносини громадянського суспільства й держави. Й наші туди ж: хто в плюс переказує їхні розмови, хто — в мінус. Однак усі згодні щодо того, що наше громадянське суспільство ще надто нерозвинене, його, можна сказати, взагалі немає. Але тоді й держави немає, тієї держави, яка якось співвідноситься з громадянським суспільством. Що ж є? Звернімося до Гегеля, до його відомої тріади, яку чомусь у дискусії, що відбулася в ЗМІ, ніхто не спромігся згадати. Сім’я — громадянське суспільство — держава — ось ця тріада. То що ж у нас є, якщо немає ні громадянського суспільства, ні цивілізованої держави? — СІМ’Я, звичайно ж. Цей висновок формально випливає з гегелівської тріади. Моє завдання — обгрунтувати його докладно.
ЩО ЦЕ ТАКЕ — СІМ’Я?
На одному державно-науковому засіданні обговорювалася тема громадянського суспільства, і я говорив там про пару сім’я — громадянське суспільство. В кулуарах добрий чоловік і, певно, хороший сім’янин, підійшов і підтримав: «Це ви правильно, про сім’ю; із сім’ї все починається, й головне — виховання. Нам слід допомагати сім’ї». Він мав на увазі сім’ю у звичайному розумінні. Я ж говорив про інше, про сім’ю як форму людської спільноти або спосіб соціального життя з високим рівнем солідарності та довіри. Щодо чого солідарність і довіра, це поки залишимо осторонь. У такому сенсі ідеологи та поети говорили про СРСР як про сім’ю народів або сьогодні говорять про спільноту, яку краще подати мовою оригіналу — maf(f)ja. Звичайно, кровні зв’язки тут не обов’язкові, хоча із сім’ї у звичайному значенні така спільнота й бере свій початок. Можливо, краще було б говорити про сім’єподібну спільноту? Проте задля стислості згодиться й «сім’я».
У соціальній філософії існує ціла низка концептів і теоретичних сюжетів, що розкривають сенс важливої бінарної опозиції, тобто «сім’ї» в широкому значенні й чогось протилежного до неї, більш розвиненого, історично зрілого. Від греків походить розрізнення дім — поліс. Фердинант Тьоніс використав поняття «община» (Gemeinschaft) і «суспільство» (Gesellschaft). Відоме протиставлення моралі й права як регуляторів поведінки серед близьких і, з другого боку, серед незнайомих людей, теж сюди відноситься. Можна ще згадати село й місто — поселення адекватні нашій парі. (Хоча, зауважу, другий елемент пари поки не визначено, є тільки «сім’я»). Під час правління Бориса Єльцина в російській пресі слово «сім’я» було популярне. Мали на увазі сім’ю самого правителя, але головний сенс був не в цьому. Всі розуміли, що йдеться про спосіб ведення державних справ, про вплив на них осіб, які не мають офіційного статусу, але наближені до сім’ї.
ВІД СІМ’Ї ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (ЗА ГЕГЕЛЕМ)
Гегель використав поняття сім’ї в звичайному значенні. Це, дійсно, — осередок, клітина або сім’ї, з якої виростає величне дерево народу. В державі — живій субстанції народу, живому дусі, оформляється колективне життя. Держава, за Гегелем, є вищою формою моральності, або «ходою Бога у світі». В її підгрунті — «влада розуму, що здійснює себе як волю». Звісно, ці гарні слова стосуються не реальної, земної держави, а ідеї держави. Реальна держава недосконала, а часом просто бридка. Тоді вона перетворюється на чужорідну для людини силу, що утискає й примушує. Вона стає поліцейською державою, а її громадяни — безправною й пригнобленою черню. Але як у найпотворнішій людині — злочинці, хворому, каліці — просвічує істинна людина, так і в найнедовершенішій державі видно образ істинної держави.
Між цими двома формами соціального життя — сім’єю та державою — лежить громадянське суспільство. Оскільки соціальне життя — це життя конкретних людей, розвинена особистість реалізовує себе водночас у трьох сферах. Можна ще сказати, що в цих сферах послідовно йде дорослішання або соціалізація особистості: від сім’ї через громадянське суспільство до держави. В сім’ї людина привчається до життя в покорі, довірі й любові. У громадянському суспільстві проходить її громадське життя, реалізуються інтереси, ставляться й досягаються її цілі як приватної особи. Нарешті, в державі вона веде політичне життя. Кожний новий етап починається із завершення попереднього.
Нас цікавить громадянське суспільство, тому треба уважніше придивитися до сім’ї. Бо в ній готується той «матеріал», який надалі організується в громадянське суспільство. Людина, образно кажучи, виходить у міжсімейний простір, стає приватною особою й утворює разом з іншими людьми систему взаємної «всебічної залежності». Головна умова тут — приватна власність. «У громадянському суспільстві кожен для себе — мета, всі інші для нього — ніщо. Однак без співвідношення з іншими він не може досягти своїх цілей у повному їхньому обсязі». Таким чином, окремі індивіди, маючи свої власні інтереси, служать один одному. Вони природним чином створюють мережу зв’язків, або, мовою Гегеля, загальне. Й утворюється громадянське суспільство, що містить у собі чотири моменти: а) систему господарського життя, б) захист власності за допомогою правосуддя, в) увагу до особистого інтересу як до загального за допомогою корпорації, г) турботу про порядок за допомогою поліції. Можна сказати, що в громадянському суспільстві здійснюється спільна трудова діяльність людей (корпорація) в умовах особистої й майнової безпеки (поліція).
Для мене тривалий час залишалося загадкою, чому суд і поліція, за Гегелем, належать до громадянського суспільства, а не до держави. Річ у тім, що поняттю держави Гегель надавав абсолютно особливого значення. Можливо, те значення, яке після нього К. Маркс надавав поняттю комунізму. За такого суспільного стану немає вже ні суду, ні поліції. А цивілізована держава в звичайному значенні і є, за Гегелем, громадянським суспільством. «Якщо державу уявляють як єдність різних осіб, як єдність, що є лише спільнотою, то мають на увазі лише визначення громадянського суспільства».
ФАМІЛІСЬКІ СУСПІЛЬСТВА
«Фаміліські» — від family. Це поняття запозичене мною у Френсіса Фукуями, але я використовуватиму його в дещо іншому, ніж він, значенні. Ф. Фукуяма має на увазі суспільства, в яких основною формою асоціації є сім’я в демографічному значенні, а також рід і плем’я. В таких суспільствах «спостерігається дефіцит довіри між людьми, не пов’язаними родинними зв’язками, а отже й слабкість добровільних об’єднань». Зрозуміло, що саме довіра між людьми, не пов’язаними кровно, є ферментом, або закваскою, без якої громадянському суспільству сформуватися надзвичайно важко.
Фамілізм можна трактувати ширше, як життя всього суспільства за устроєм сім’ї. Тоді тоталітарний режим є конкретним проявом фамілізму. Субстанційно він постає у вигляді двох сімей — малої, звичайної сім’ї, та Великої сім’ї — всього населення країни. Громадянське суспільство повністю відсутнє. Формально існує держава, різні об’єднання та колективи, однак над усім витає дух сім’ї, все контролюється найголовнішою сім’єю — Партією, в руках якої міститься потужний апарат таємної поліції. В етиці Сім’ї кілька простих принципів, головний з яких — незаперечне підкорення главі сім’ї. В цих умовах головний ворог — відщепенець. Будь-яке добровільне об’єднання, що виникло стихійно, скажімо нелегальний цех або гурток з вивчення доробку вождів, розглядається як змова проти основ державного устрою та безжалісно знищується. Цікаво, що в усіх комуністичних утопіях, починаючи з «Держави» Платона, головною небезпекою для Великої сім’ї вважалися сім’я звичайна та приватна власність. Ці два чинники містять у собі загрозу роздроблення, розбігання. Бо індивід, відволікаючись на особисті інтереси, забуває про інтереси Великої сім’ї. Ідейні пута мають бути міцнішими за кровні. Можливо, не всі читачі знають, що після історії з Павликом Морозовим в Артеку з великою помпою відбувся Всесоюзний з’їзд дітей, які донесли на своїх батьків. Десятки років такого життя зробили свою справу. Й коли після агонії Велика сім’я розвалилася, дух фамілізму нікуди не зник. Усе це слід враховувати для розуміння нашого нинішнього буття.
ВІД ВЕЛИКОЇ СІМ’Ї ДО МАЛОЇ
Як хочете, а мені уявляється, що сьогодні фамілізм, здавши позиції на макрорівні, тобто у великому масштабі, весь свій потенціал могутньо реалізує в масштабах малих. Тут він розцвітає набагато більше, ніж у минулому. Те, що колись називалося сімейністю, проти чого велася боротьба, сьогодні стало нормою життя. Й знову- таки не лише в тому річ, що в державній установі начальник безперешкодно бере на роботу родичів. Річ в особливому підборі кадрів взагалі. За тим же принципом — неухильне підкорення начальнику, як главі сім’ї. Не гарний фахівець, а гарна, у певному значенні, людина — ось критерій. Найменша підозра, що той, кого приймають на роботу, вміє «качати права» веде до відмови. Це сьогодні — ознака професійної непридатності. Мирно й благополучно живуть маленькі сім’ї, створюється вельми комфортна, як то кажуть, соціально-психологічна обстановка. Сміття з хати не виноситься. Спільні чаювання, між своїми, по-родинному, все гаразд. Особливо в державному секторі, де роботою називається присутність на роботі. В секторі приватному дещо жорсткіше. Там все-таки критерій роботи — дійсно робота. Але принцип той самий. Сім’я, сім’я, сім’я… А ви кажете, громадянське суспільство.
ЩО ПОПЕРЕДУ?
Ні, попереду в нас, звичайно ж, громадянське суспільство, нікуди воно від нас не подінеться. Але, дивлячись на нинішні дискусії, чіткіше розумієш, чому досвідчені люди ще за старого режиму попереджали: після краху тоталітаризму відразу демократичний рай не настане. Має бути тривалий період визрівання громадянського суспільства. Сьогодні стає зрозумілим, що цей період буде вельми тривалим, якщо взагалі не закінчиться на «сильній державі» з кишеньковим громадянським суспільством для звіту перед західним істеблішментом. Адже і в нас вдосталь політиків і мислителів, для яких громадянське суспільство — кістка в горлі держави.
