Слов’янство відроджується у коштовностях та текстилі

Подружжя ювелірного майстра Володимира Балибердіна та художниці з текстилю Галини Дюговської присвятило мистецтву уже понад 20 років. За цей час вони зібрали чималу колекцію власних творів. Наразі частину робіт представлено у Музеї українського народного декоративного мистецтва на виставці «Оберіг» (триватиме до 28 березня).

Провідна тема творчості митців — збереження українських традицій. Виготовляючи жіночі прикраси з перламутру, бивнів мамонта та моржа, виковуючи вручну міні-дзвони з металу, Володимир Балибердін неодмінно зображає на них слов’янські орнаменти чи символи. Пані Галина хоча й працює з іншими матеріалами — лозою, текстилем, деревом, льоном — все ж не забуває про давні українські традиції. Ширококрилі птахи, настінні панно, ляльки-мотанки, янголи та високі скульптури-обереги — чим не відгомін давно забутої історичної епохи?

Можливо, через вірність своєму стилю та неординарний підхід до творчості родину митців неодноразово запрошували до участі у міжнародних пленерах та виставках. Та й в Україні їх давно знають і поважають. Так, кілька робіт Галини Дюговської довелося «позичити» на виставку з музею бурштину в Софії Київській, так само, як і ювелірні прикраси Володимира Балибердіна, які вже давно стали експонатами Музею історичних коштовностей.

Ще одна «родзинка» творчості родини — взаємовиручка у виготовленні виробів. Так, Володимир готує металеві основи для творінь Галини, а художниця, у свою чергу, прикладає свою руку там, де чоловікові це не під силу — робить тоненькі браслети як заготовку для ювелірних прикрас.

— Мені завжди хотілося робити речі великі, інтер’єрні, але при цьому зберігати ніжність і легкість текстилю, — розповідає Галина Дюговська. — Для цього я поєдную природні матеріали, наприклад метал, дерево, із сучасними, наприклад пластиком. Але зазвичай віддаю перевагу тим матеріалам, які сприймаються українцями як щось рідне, «ідучи з нашого коріння». До речі, чимало моїх виробів можуть прикрашати будинки чи офіси й водночас нагадувати про наше слов’янське походження. Нині модно зводити будинки з високими стелями, тож, як на мене, триметрова скульптура «Біла пташка» чудово впишеться в такий інтер’єр.

Атрибутом сучасного інтер’єру з легкістю може стати і «Слов’янська берегиня» майстрині — висока скульптура з текстилю сіро-бежевого кольору, при оздобленні якої пані Галина використала суто українські символи — сплетені з ниток янголи, хрестики, дерево життя, а також дерев’яне яйце — символ зародження буття. Схожі елементи-символи зустрічаються й у інших роботах, як переконана сама майстриня, вони несуть людям радість, доброту та щирість. Серед творінь пані Галини є кілька експозицій темно-червоного кольору, який, на думку художниці, якраз і передає дух слов’янства, про який вони з чоловіком намагаються не забувати у своїй творчості.

Як зізнається пані Галина, її часто переслідувала ідея зробити щось динамічне, рухливе — таке, до чого людині важко звикнути. Через цю нав’язливу думку серед робіт майстрині з’явився текстильний маятник із стрілкою, що рухається, та рухлива пташка на металевій підставці, яка починає хитатися, коли повз неї проходять люди. За словами майстрині, найголовніше завдання цієї композиції — відтворити вільний політ. Проте настінні, тобто статичні, роботи майстрині не менш цікаві. Так, деякі ляльки-мотанки зроблені не зі шматочків тканини та соломи, як це заведено серед народних умільців, а із сухої трави.

— Раніше з трави робили дуже багато оберегів, — продовжила пані Галина. — Тому я вирішила продовжити цю традицію і підібрала колір трав’яних віничків так, щоб вони пасували до ниток, якими скріплені ляльки. Ця робота здається мені найбільш живою.

Такі ж живі фігурки спробує виготовити Галина Дюговська на майстер-класі «Мотанка-лелека до свята гукання весни», який проведе для відвідувачів Києво-Печерської лаври 15 березня. Цим самим майстриня ще раз наголосить, що все починається з давніх українських традицій.