«Служба порятунку» на ім’я Михайлівна
У цей день, схоже, Надія Михайлівна і сама собі подобалася — плаття нове, губи нафарбовані, очі підведені. Ну, плаття — гаразд. А ось очі фарбувати — вона зроду цього не робила . Це робота дівчат: до тебе, Михайлівна, кореспондент приїжджає, фотографувати буде, тому ти повинна бути у нас красивою.
Якби в цей момент її побачили односельчани, то і не впізнали б одразу в ній Михайлівну — свою «службу порятунку», яка не відмовить в допомозі, не поскупиться на добре слово, а трапиться — так і здоров’я свого не пожаліє. У цьому житті їй довелося пережити багато особистих драм, тому вона знає ціну людській участі, довірі й допомозі.
Сільська листоноша Надія Збицька ( на фото ліворуч ) рано залишилася без чоловіка. Він так і не прийшов до тями після невдало зробленої операції, залишивши Надію з двома дітьми і 80-літньою свекрухою, якій також потрібен догляд. А в нинішньому році Михайлівна поховала внучку. Всі семеро чоловік, що їхали в машині, залишилися живі, а дитина загинула. Цю втрату Михайлівна переживає важко. Іноді так і защемить серце, коли з якого-небудь двору до неї назустріч вибіжить дівча і дзвінко запитає з неприкритою надією: «А ви дасте сьогодні моїй бабусі пенсію?». І так, буває, гірко її розчаровувати...
Схуднула останнім часом сумка листоноші. У минулі роки одних тільки вітальних листівок перед святами доводилося за день до 300 штук розносити. А ще газети, листи. Доки рознесеш — спина мокра. Коли був живий чоловік, Віктор Михайлович, він її жалів. Подивиться на дружину, нав’ючену двома поштовими сумками, надіне свої робочі комбайнерські «кірзачі», і тягне сумки на своє плече. А Михайлівна рада-радісінька. Вдвох легше, та й не так страшно по темних закутках ходити. Їх село Невське на 5 км розкидане, і річка навесні так розливається, що тільки човном на той берег можна переправитися. Без помічника не обійтися. Зараз менше важкого доводиться носити. Іноді в сумці один-два листа, та газет кілька, але все ж 5 км пройти доводиться, щоб старих порадувати. У селі переважно залишилися пенсіонери, для них добра вісточка від дітей або родичів — немов свято маленьке. Є і безграмотні, в цьому випадку Михайлівну і просити не треба, щоб вона лист прочитала. Старі слухають уважно, а потім починають коментувати текст, пояснюючи хто кому родич, хто як живе і скільки пенсії отримує. Михайлівна вже напам’ять знає ці історії. Але слухає, піддакує. А потім розповідає старим, що в світі відбувається. Який указ Президент видав і що тепер в їх колишньому колгоспі ім. Свердлова робиться. У багатьох сьогодні ні радіо, ні телевізора немає.
На посиденьки, як раніше бувало, сiльчани вже не збираються. «Ти у нас, Михайлівна, як політінформатор», — кажуть вони своїй листоноші. І проводжаючи її до дверей, просять: «Заходь до нас частіше, а то, не дай бог, помремо тут, на відшибі, так і знати ніхто не буде». І як тут їм відмовити? За свої майже 40 років роботи листоношею Надія Михайлівна усього надивилась.
...Принесла вона пенсію одній бабусі, а тієї у дворі не було, тільки 3-літній онучок назустріч вийшов.
— А де бабуся? — питає у хлопчиська, а у самої серце раптом занило.
— Спить.
— І давно?
— Та ще вранці, як лягла, так і досі не встає.
Відчула Михайлівна: недобре з бабкою. Зайшла в будинок, а та лежить на ліжку, не дихає. Тут довелося листоноші збирати людей, щоб стару односельчанку в останню дорогу провести.
Офіційно допомога старим людям не входить в коло обов’язків листоноші, але Михайлівні доводиться виконувати функції і «швидкої допомоги», і соціальної служби, і служби доставки товарів. У ті дні, коли вона розносить по дворах пенсію, її поштова сумка знову стає непідйомною. Не від грошей. Пенсії у сільських жителів такі нікчемні, що їх загальна сума в одному конверті вміщується. Свій «поштовий інвентар» Михайлівна завантажує пральним порошком, милом, словом, побутовим товаром, в якому повсякденно мають потребу люди. В останні два роки пошта стала надавати своїм споживачам нетрадиційні види послуг, і тепер на сільському поштовому відділенні, крім сплати всіх платежів, можна купити і багато необхідних для дому товарів. Шампунь, наприклад, шпалери. Листоноша зазделегідь бере у односельчан замовлення і разом з пенсією розносить їх по будинках. Важка це робота, але і приємна. Принаймні, Надія Михайлівна отримує насолоду від того, що і тут вона корисна людям. А «швидкою допомогою» її називають за те, що в своїй поштовій сумці вона носить не тільки листи і бандеролі, але і медикаменти. Потрібні каплі або аспірин — Михайлівна все це купить в аптеці, принесе хворому і розкаже, як їх приймати.
До речі, професію листоноші відносять до розряду професій з підвищеною небезпекою. Існують навіть суворі правила того, що не повинна робити листоноша. Скажімо, вона не повинна допускати, щоб позаду неї йшла людина чи залишати без нагляду сумку з кореспонденцією. Нехай це буде сказано не для поштового керівництва, але порушувати ці правила Михайлівні іноді доводиться. Відбувається це в тих випадках, коли, угледівши листоношу, на всіх парах до неї збігається сільська дітвора. За пенсією. Не своєю, зрозуміло, а бабусиною або дідусиною, тому що їм, можливо, перепадає гривенька на морозиво. У цьому випадку Михайлівна може залишити сумку на землі. Щоб кому-небудь з «клієнтів» витерти мокрий ніс.
За своє життя вона ні разу не була на курорті. Її навіть розсмішило таке питання. «Мій курорт в городі, — жартує Михайлівна. — І загар тобі, і водні процедури, і лікування від радикулиту». 60 соток треба обробити — і город посадити, і врожай виростити, і зібрати його. Хоч із сином і невісткою живе Михайлівна, але все одно робочих рук не вистачає. 94-літня свекруха — і та намагається допомогти, сапкою в землі колупається. З приходом осені темніє рано, так що Михайлівні треба встигнути і справи домашні зробити, і пошту рознести, доки видно. Село тепер не освітлюється. Недобрих людей Михайлівна не боїться, упевнена, що ніхто її не образить, а ось собак остерігається. Вони зараз голодні й злі, так що всяке може бути. Раніше пошті бричку давали, потім листоноші на велосипед перейшли. А в останні роки і велосипеди видавати перестали, а старенький вже не тягне. По встановленому нормативу листоноша повинна носити вантаж до 8 кг, але Михайлівна в окремі дні носить набагато більше. І усього за 40 грн. Своє господарство виручає. Кури, свині, телята. Продадуть їх по осені — ось тобі й гроші на вугілля та одяг. А годуються з городу.
Оптимізм Надії Михайлівни просто заразливий. Про свої проблеми вона розказує з гумором. І більше жаліє тих старих, які залишилися без підмоги. А у відповідь на комплімент, що вже котрий рік має звання кращої листоноші Кременського району, відповідає просто: «Робота у мене така».
