СНIД може спричинити підрив національної економіки

— Які цілі ви переслідували, коли створювали «свій» український фонд, адже, як відомо, недавно був створений Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, який об’єднує більшість країн світу?

— Наші цілі зараз дуже чітко простежуються. ВІЛ/СНІД уже давно вийшов за рамки якихось «країнових» понять. Ця проблема міжнародна, і на сьогоднішній день у світі існують навіть такі країни, де кожен третій — ВІЛ-інфікований. І вони витрачають більш ніж 70% бюджетних коштів на боротьбу з цим захворюванням. На спеціальній сесії ООН, яка відбулася минулого літа з ініціативи України, було прийняте рішення про створення Глобального фонду ВІЛ/СНІД з метою залучення додаткових коштів і перенаправлення їх країнам, які цього потребують. Було вирiшено, що кожного року Глобальний фонд буде залучати близько 12 мільярдів доларів. Сам він як юридична структура оформився в січні 2002 року, ми ж були створені розпорядженням Кабміну в листопаді 2001. Але процеси становлення нашого Фонду, цілі якого — акумулювати і розподіляти кошти, йдуть синхронізовано з Глобальним. На першому засіданні в Женеві прозвучало запрошення для всіх країн світу подавати заявки за встановленими формами. Україна блискавично відреагувала і подала заявку на 92 мільйони доларів на 5 років. На другому засіданні, правда, було прийняте рішення, що для початку нам видадуть не всю суму, а лише на два роки, тобто близько 30 мільйонів. Нам запропонували написати детальний бізнес-план, і зараз ми по процедурах Глобального фонду — правда, дещо адаптованих до наших умов — запросили всіх подавати заявки до участі в довгостроковому проекті. Наш Фонд — організація неприбуткова. Ми будемо отримувати гроші через Світовий банк і щоквартально звітувати перед правлінням Глобального фонду про виконану роботу і досягнуті результати.

— Чи достатньо Україні 92 мільйонiв на п’ять років, щоб вирішити проблему ВІЛ/СНІД?

— Були зроблені серйозні розрахунки. В Україні, порівняно з іншими сферами, виділяється на ВІЛ/СНІД немало бюджетних грошей. Наприклад, крім цільової програми на 2001 — 2003 рік, діють також декілька інших, які стосуються подолання ВІЛ/СНІД — наприклад, «Репродуктивне здоров’я 2001 — 2005», «Здоров’я нації» на 2002 — 2011 роки, програма розвитку донорства крові та її компонентів на 2002 — 2007 роки. Гроші, виділені Глобальним фондом, — це наш дефіцит. Але не тільки в них справа. Необхідно робити акцент на системному підході, тобто повинні бути задіяні і державна, і регіональна політика. Різниця, скажімо, між Прикарпаттям та Одесою дуже велика. У першому випадку треба серйозно наголошувати на профілактицi, а у другому — вже на лікуваннi ВІЛ/СНІДу. Цим ми займемося, точнiше, знайдемо людей, які на надані гроші щось робитимуть у цьому напрямі.

— Чи означає це, що між бажаючими взяти участь може розгорітися конкуренція? І чи не боїтеся ви, що під егідою порятунку людства багато хто буде просто робити бізнес?

— На сьогоднішній день ще не існує достатнього числа інфраструктур, які б змогли конкурувати між собою. У перший день подачі заявок зареєструвалося 70 юридичних та фізичних осіб, бажаючих взяти участь у проекті. Але це ні в якому разі не означає, що, скажімо, 71-му не знайдеться роботи. Адже проект, по-перше, розрахований на 5 років, а по-друге, ми працюємо у дуже багатьох напрямах. Але, з другого боку, наявність конкуренції — це тільки плюс програмі. Наприклад, зараз у нас при вертикальній трансмісії (передачі ВІЛ від матері до дитини) ВІЛ-позитивним народжується кожен третій. Але є методики, які гарантують тільки кожного двадцятого ВІЛ-позитивного: треба просто вчасно дати таблетку майбутній мамі. Мені здається, що людей, не зацікавлених у цій проблемі, не повинно бути. Якщо ми будемо вимагати більше грошей на ліки, які не лікують, а лише підтримують якість життя, це означає, що наші тролейбуси ніколи не будуть новими, станції метро не будуть відкриватися, а зарплати не будуть виплачуватися. ВІЛ/СНІД цілком може стати причиною підриву національної економіки.

— На які показники ви плануєте вийти у фіналі вашого проекту?

— У нас є чотири напрями, по яких ми будемо працювати. По-перше, це інформаційно-просвітницька діяльність. Ми досі не можемо позбутися дискримінації ВІЛ-позитивних. Згідно зі статистикою, 85% населення не хочуть жити поруч або контактувати з ними, а 37% вважають за необхідне зовсім ізолювати цих людей. 53% школярів не орієнтуються у шляхах передачі ВІЛ, 49% не знають, як оберегти себе від ВІЛ-інфекції. Тому необхідно як розробляти і розповсюджувати інформаційні матеріали, так і готувати фахівців з питань профілактики. Наша мета — до 2006 року знизити прояв стигматизації до 40%.

Другий напрям роботи пов’язаний зі зменшенням ризику зараження ВІЛ-представників маргінальних груп. Якщо зараз під час останньої ін’єкції наркотика власний шприц використовують 12%, то до 2006 року їх буде 90%. Показники ж поширеності ВІЛ- інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків повинні знизитися з 11,15% до 9,6%. Третій напрям — це забезпечення лікування, догляду і підтримки ВІЛ-інфiкованих та хворих на СНІД. На цей компонент виділяється майже 59 мільйонів. І останнє — моніторинг, оскільки статистичні дані будуть давати нам уявлення про те, що ми вже зробили і про те, що нам ще необхідно зробити.