«Сьогодні наука – як армія до 2014-го»

Днями головний санітарний лікар «по секрету» повідомив журналістам, нібито Президент Володимир Зеленський пообіцяв виділити мінімум мільйон доларів ученим, які винайдуть вакцину або ліки від COVID-19. Ця заява відверто насмішила наукове середовище. Адже такий препарат неможливо «винайти» на коліні у власному гаражі, просто змішавши інгредієнти, які є під рукою. Подібна розробка вимагає мільярдних капіталовкладень, інфраструктури найвищого рівня та найкращих спеціалістів. А ці гроші в нинішніх умовах можуть згодитися ученим хіба, щоб придбати канцелярське приладдя або оплатити комунальні послуги та не сидіти взимку в холодних приміщеннях.

НА ВАКЦИНУ НЕ ВИСТАЧИТЬ І ВСЬОГО БЮДЖЕТУ НАН

Перша проблема, що гальмує будь-які розробки та й розвиток науки загалом, — це відсутність фінансування, про що «День» писав уже багато разів. За законом на науку мали б виділяти 1,7% ВВП. У нас же роками виділяється в рази менше.

«Науку потрібно фінансувати, — пояснює старший науковий співпрацівник Інституту фізики НАН України Антон СЕНЕНКО. — Роками, десятиліттями. Наче ж очевидна річ, так? Саме стале базове фінансування науки, як явища, відрізняє розвинені країни від країн третього світу. Добре профінансоване «рівномірне» наукове середовище з великою кількістю фахівців, так зване наукове комьюніті, за потреби в найкоротші терміни здатне мобілізуватися і почати розв’язувати різні нагальні проблеми, бо є люди, є прилади, є реактиви. Якщо ж роками фінансування науки було в десяток разів меншим за потребу, ви не лише не матимете сучасного обладнання, яке можна використати для розробки вакцини. Ви не матимете достатньої кількості фахівців, що здатні це зробити».

Як зазначає Семен ЄСИЛЕВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук за спеціальністю «біофізика», провідний науковий співпрацівник Інституту фізики НАН України та стипендіат Марії Кюрі в Університеті Бургонь-Франш-Комте (Франція), повний цикл створення вакцини від інфекційної хвороби, починаючи з нічого і закінчуючи успішними випробуваннями на людях, коштує від 300 до 500 мільйонів доларів.

«Якщо казати про ліки, тобто специфічний антивірусний препарат, що діє конкретно на цей вірус, то, зазвичай, вартість розробки таких препаратів лежить у тому ж діапазоні — 300—400 мільйонів доларів, — пояснює доктор Єсилевський. — Звісно, це за умови наявності всієї необхідної наукової і медичної інфраструктури, готових спеціалістів та бази для клінічних випробувань. Створення цієї інфраструктури з нуля коштує астрономічних сум — це десятки і сотні мільярдів доларів, які треба методично інвестувати протягом десятиліть. Зараз я працюю у Франції. Обсяг державного фінансування науки цього року тут становить приблизно 7 мільярдів євро, і ця сума критикується як замала. Для порівняння в Україні на всю науку 2019-го було витрачено 9,8 мільярда гривень, тобто приблизно в 20 разів менше».

До слова, бюджет всієї Академії наук України на 2020-й прописаний на рівні чотирьох мільярдів гривень, що становить приблизно 146 мільйонів доларів. Ще приблизно 185 мільйонів доларів становить спеціальний фонд. Як бачите, навіть на розробку однієї вакцини цього замало.

«Жодну вакцину неможливо створити завдяки «відосикам» на Ютубі чи палким промовам з трибун, — доповнює Антон Сененко. — Одномоментні вливання коштів теж не здатні допомогти молекулярно-генетичним, вірусологічним та іншим біологічним дослідженням у країні. Це можуть зробити лише інституції, стабільне багаторічне фінансування і планування, чітка мета влади і суспільства. Тут напрошується повна аналогія зі станом армії. Таке саме ставлення «за залишковим принципом» до неї було до 2014 року. Аж виявилося, що одномоментне вливання коштів у разі потреби не здатне ані залучити достатню кількість фахівців до лав Збройних сил, ані виробити/придбати достатню кількість зброї. І, врешті, така багаторічна політика вартувала Україні багатьох життів її захисників», — підсумовує Антон Сененко.

У всьому світі розробкою вакцин і ліків займаються приватні фармацевтичні компанії, які багато інвестують у цю роботу. В Україні ж фармацевтичний бізнес у розробці вакцин взагалі не зацікавлений. Адже конкуренції зі світовими лідерами галузі вони витримати не зможуть. 

ЛАБОРАТОРІЇ — ЗНИЩЕНІ

Якщо ж припустити, що гроші на розробку якимось дивом у нас з’являться, то працювати буде просто ніде. Як нещодавно розповідав директор Інституту біохімії НАН Сергій Комісаренко в інтерв’ю «Дню» (https://day.kyiv.ua/uk/article/ekonomika/vcheni-znovu-mayut-zibratysya-v-laboratoriyi-y), в Україні немає жодної лабораторії, на базі якої можна було б це зробити.

Існує чотири рівні біобезпеки. Перший — найменш небезпечний, четвертий — найбільш. Лабораторії четвертого рівня можуть працювати з надзвичайно небезпечними вірусами на кшталт чуми, холери чи «сибірки». Вони відповідним чином побудовані, мають власну інфраструктуру: подачу води, повітря, різних матеріалів і потім їх знешкодження. Персонал має бути добре підготований та знайомий із правилами роботи. Це необхідно, щоб не заразилися працівники установи та не було витоку і поширення патогенів.

У світі таких лабораторій досить багато, але в Україні — жодної. І ніколи не було. Адже вони дуже дорогі в будівництві та утриманні. В нашій країні за всі 30 років були лише дві установи, які взагалі мали право зберігати збудники особливо небезпечних інфекцій. Це протичумна станція в Криму, яка сьогодні втрачена. А також Науково-дослідний протичумний інститут імені Іллі Мечникова в Одесі, який навчав профільних фахівців. Саме цей інститут мав третій рівень біобезпеки, який теоретично давав можливість працювати з COVID-19, але нині він — на стадії припинення.

ЦИКЛ ДОСЛІДЖЕНЬ — РОЗІРВАНИЙ

Для того, щоб почати працювати над вакциною, необхідно, щоб у науці існував повний цикл досліджень, якого в Україні — нема. Установи Національної академії наук та Національної академії медичних наук проводять дослідження ефективності деяких ліків, розробляють препарати, але це не той рівень роботи, який потрібен для створення вакцини від коронавірусу. До того ж у нас немає бази для проведення якісних клінічних випробувань противірусних препаратів та вакцин. Сучасний стан інфекційних відділень медзакладів не дає можливості зробити це з дотриманням усіх міжнародних правил.

«В Україні є лише деякі окремі ланки ланцюжку, який потрібен для розробки ліків та вакцин, — роз’яснює Семен Єсилевський. — Зокрема, в нас є як академічні учені, так і комерційні фірми, які здатні робити так званий комп’ютерний скринінг — попередній відбір речовин, що є кандидатами на лікарський препарат. У нас є хороші хіміки, які здатні ці речовини синтезувати, знову-таки як у наукових установах, так і в комерційних фірмах. Ці люди займаються хімічним синтезом та комп’ютерним моделювання на умовах аутсорсу для закордонних замовників, всередині України жодної зацікавленості в такій роботі нема. Щодо експериментальної частини роботи, безпосереднього тестування речовин-кандидатів на безпеку та ефективність, то, наскільки мені відомо, жодна наукова установа в Україні зробити цього наразі не може».

СТВОРИТИ СВІЙ «СМАРТФОН» — НІКОМУ

Але навіть якщо дивом у один момент у нас з’являться і гроші, і лабораторії, і реактиви — з ними просто не буде кому працювати. За роки незалежності в Україні лишилося приблизно 20% від тієї кількості учених, що була станом на 1991-й рік. А з 2016 по 2018-й загальна кількість дослідників зменшилася ще на третину.

«Передусім було винищено прикладну науку і відповідні виробництва, — пояснює  Антон Сененко. — Саме тому ми не здатні і не будемо здатні в найближчому майбутньому ані створити умовний власний смартфон, ані навіть скопіювати наявні технології. Не може притомна людина роками працювати в режимі неповного робочого тижня, сидіти в неопалюваному взимку приміщенні, брати відпустки за свій рахунок і виживати на зарплатню в 5—8 тисяч гривень. Тут слід зауважити, що велику роль відіграє саме приниження статусу ученого в суспільстві: брак грошей за останні п’ять років чомусь не відчувався в силових структурах, судах чи прокуратурі. Тому розповіді про «кризу» та «дірки в бюджеті» розумними людьми не можуть бути сприйняті адекватно».

Як відзначив у інтерв’ю «Дню» Сергій Комісаренко, якщо в усьому світі медико-біологічні науки зараз досягли небувалого рівня, то в Україні — їм приділяють мало уваги. Це накладає відбиток і на якість кадрів:

«Це ще дуже добре, що в нас є учені, які розуміють, які наукові досягнення є в світі і як їх можна використовувати на благо країни. Якщо в нас і надалі буде така увага до науки, як зараз, то скоро ми не тільки не зможемо створювати нові знання, ми просто не будемо виступати експертами, не будемо розуміти сучасну науку, яка існує в інших країнах, не матимемо здатності використовувати світові надбання», — йдеться в розмові.

НЕ МОЖЕМО СТВОРИТИ САМІ — ДОПОМОЖЕМО ІНШИМ

Наздогнати світових лідерів у біомедичних дослідженнях для нас — нереально. Ми не в змозі виділити на це стільки грошей. Тому на думку Семена Єсилевського, треба ставити більш реалістичну мету. Зокрема, забезпечити такий рівень, на якому в країні є достатня кількість лабораторій і спеціалістів, які можуть бути учасниками міжнародних команд, що створюють нові ліки та вакцини. Але навіть ця мета потребує кардинального перегляду державних пріоритетів у освітній та науковій політиці.

«По-перше, треба нарешті забезпечити норми закону про науку і виділяти на неї 1,7% ВВП. Ця цифра фігурує в законі вже десятиліттями і жодного разу не виконувалася бодай на половину. Про яку науку взагалі можна казати, коли учені найвищого рівня заробляють менше за водія маршрутки і роками працюють неповний робочий тиждень через брак фінансування? По-друге, слід у найкоротші терміни завершити всі заплановані реформи наукової сфери: провести повний незалежний аудит наукової системи, провести реформу НАН та галузевих академій наук, перестати витрачати гроші на імітацію наукової діяльності та відверту маячню, повноцінно запустити Національний Фонд Досліджень. По-третє, треба кардинально змінити підходи до природничої освіти. Звідки взятися спеціалістам, якщо природничі спеціальності вважаються найменш престижними, а університети масово скорочують фундаментальні природничі кафедри?», — говорить він.

КРОВ ТИХ, ХТО ОДУЖАВ, ЯК ЛІКИ ДЛЯ ХВОРИХ

Попри те що вакцина так і залишиться для нас недосяжною мрією, а на розробку ліків із доведеною ефективністю в українських реаліях потрібно приблизно п’ять-вісім років, наші учені не лишаються осторонь викликів пандемії. В Інституті фізіології імені Богомольця НАН України вже запропонували можливий метод лікування хворих на COVID-19, які переносять вірус особливо складно.

«Уже понад сто років для лікування тяжких хворих використовується метод переливання крові людей, що одужали від такої самої хвороби, так званої реконвалесцентної плазми, — пояснює завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології, професор Віктор ДОСЕНКО. — Це, звісно, ніяка не вакцина, але це варіант пасивної імунізації. Імунітет від людини, що подолала інфекцію, передається людині, що бореться з інфекцією не дуже вдало. Цей метод уже зарекомендував себе дуже добре при різних інфекціях. Є повідомлення, що він ефективний і при цій вірусній інфекції».

Таке переливання крові вже застосовувалося в Китаї та навіть Росії і показало не погані результати. Звісно, це не може повністю замінити ліки чи вакцину від коронавірусу, адже технічно метод досить не простий. «Потрібно знайти донорів, зробити забір крові, підібрати донорів/реципієнтів. Це досить довга логістика, а ми маємо справу з хворобою, що розгортається протягом годин. Краще було б, звісно, зробити препарат, який був би готовий до використання в будь-якій клініці та будь-якому реанімаційному відділенні. Але поки ми виходимо з можливостей», — пояснює Віктор Досенко.

Ще до перших публікацій на цю тему закордонних дослідників, учені Інституту фізіології разом зі своїми колегами з Вищої медичної школи звернулися до МОЗ та Центру здоров’я. Вони мали на меті напрацювати документи, необхідні для дозволу внести цей метод до протоколів лікування. Реалізовувати цей варіант допомоги хворим планували на базі однієї з приватних клінік. Там же збиралися проводити дослідження. Відповідний наказ МОЗ був готовий ще два тижні тому, але і досі його не затвердили. Коли метод переливання крові нарешті почне піднімати на ноги тяжких хворих на COVID-19 в Україні — наразі невідомо.

На «мільйон від Президента» за свою ідею учені поки не розраховують, адже сам Зеленський інформацію про обіцяні винагороди не підтвердив. Віктор Досенко водночас наголошує: «Якщо є бажання підтримати науковців, які мають досвід проведення клінічних досліджень, розробки нових препаратів, звісно, це варто робити. І не лише, коли виникає проблема, підтримка учених має бути постійною. В таких екстремальних ситуаціях, як зараз, допомогти можуть фахівці в профільній галузі, які все життя займаються розробкою певної проблеми. Яка проблема буде наступною — ми не знаємо. Може статися так, що перед нами постануть чергові виклики, а потрібних спеціалістів в Україні просто не буде».