Солоний клондайк здоров’я
Селу Солотвине на Закарпатті дістався багатий дарунок природи — соляні шахти. А над ними — соляні озера, що суперничають щодо своїх унікальних властивостей iз Мертвим морем. Але зелень, яка тішить око на фотографії рекламного буклета, на берегах цілющих озер давно витоптана. Дивуєшся непримхливості тисяч людей, які з’їжджаються на дешевий курорт. А ось у найбільшої в світі алергологічної лікарні в надрах соляної шахти господар більш дбайливий — усе тут продумано до дрібниць.
Шахтні споруди в радянські часи не можна було фотографувати на тлі гір на заході з міркувань державної безпеки. За кілометр — румунська земля. Прикордонні, особливо румунські, села вражають нарядними триповерховими особняками. А шахта має вигляд багатьох радянських підприємств, чий зліт — у минулому. Вона здавалася б занедбаною, якби величезне залізне колесо над дахом подеколи не оберталося, підіймаючи кліть ліфта на поверхню. Техніка здається гранично зношеною, й спускатися під землю на 300 метрів у наскрізь проржавілому залізному коробі трохи лячно.
Але фантастичний андеграунд, у який потрапляєш спустившись, вартий того. Довгі коридори йдуть у нікуди, склепінчаста стеля шарувата, сіро-біла. Сіль під ногами, сіль над головою. Дзвінка тиша і якась незвична атмосфера. Нічим не пахне, але повітря інше. Найчистіше в світі, вміст мікроорганізмів в 10 разів менше, ніж у операційній. Воно насичене біоактивним аерозолем хлористого натрію, що оздоровлює слизову дихальних шляхів. У соляній товщі практично немає радіації й електромагнітних хвиль, алергенів і шкідливих газів. Вітровки вдягали марно, цілий рік під землею температура 22—23 градуси, вогкість 20—40%. У солотвинській шахті — декілька поверхів, один належить алергологічній лікарні. У підземному відділенні є вентиляційна система, водогін, каналізація, електрика й телефон. А для тих, хто знає, що лікування тіла неможливе без лікування душі, — маленька християнська церква. За темними завісками ряди ліжок — палати. Тут хворі ночують, такий вплив спелеотерапії — найкорисніший. Є й денні сеанси, але й удень люди частенько дрімають. Мікроклімат печер розслабляє й присипляє.
Час розкрити секрет лікування природними чинниками. Тривалий вплив цього повітря за 18—22 сеанси може повністю вилікувати дитину від алергії, бронхіальної астми й інших захворювань бронхів (до 95—97%) і полегшує на декілька років життя дорослого хворого (ефективність 84—87%). Не шукайте аналогів. Адже після спуску з гір або застосування інших видів лікування до алергіка повертається його стан. Незмінно привітний Головлікар клініки Ярослав Чонка згадує й інші види щадячого немедикаментозного лікування: фітотерапія, голкорефлексотерапія, вібромасаж і багато іншого, не рахуючи спеціальних кабінетів. Завжди цікаво дізнатися ціни. Для іноземців перебування в лікарні коштує приблизно 100 у.о. на день, для громадян України — на порядок дешевше. Проте незаможних хворих облздороввідділи сюди направляють безкоштовно, в порядку живої черги. За рік клініка може прийняти близько 3000 хворих.
Якщо ви любите кам’яний різновид солі, то, скоріше за все, користуєтеся дарами солотвинської землі щодня. Природний кристал солі часто рудуватий — це видно: 0,3 відсотка вкраплень мікроелементів (калію, магнію, заліза тощо), ще 0,1 відсотка — нерозчинні чорні крупинки. Життєво необхідні для організму мікроелементи засвоюються на всі сто й тим відрізняють склад кам’яної солі від тільки NaCl куховарської.
Але останнім часом підземні сили за щось розсердилися на солотвинців. Підземні води розмивають соляні пласти й за несприятливого збігу обставин через кілька років можуть «розчинити» лікарню.
На згадку про незвичайну подорож купую крихкий напівпрозорий сувенір. Заворожливої краси соляні кристали для продажу лежать просто на брудній ганчірці. Так без особливої турботи ставиться керівництво селища й до соляних озер. Рік по року місцевість занепадає, не витримуючи напливу бажаючих оздоровитися за копійки. Неглибокі водоймища стали схожі на брудні калюжі. Боляче дивитися, як розбазарюється природна скарбниця. Але, зробивши необхідні інвестиції, можна перетворити цей депресивний район на туристичну мекку. Місця гарні, та й сіль у землі є.
Не через добре життя місцеві жителі стають заробітчанами й виїжджають. Прикордонні території переживають нелегкі часи через запровадження віз. І робочі місця для знайомих із західним сервісом закарпатців життєво необхідні. Близькі до кордону села вже стали більш європейськими (хоча злі язики й стверджують, що головний прибуток приносить контрабанда). Центральні вулиці прикрашають нарядні крамнички, затишні кав’ярні. Сподіваюся, потрапивши сюди через декілька років, побачити, що Солотвине для любителів водних і повітряних соляних ванн стане модним європейським курортом.
