Справжній полковник

Розповідаючи про неї, колеги зі сміхом цитують рекламу: ось хто-хто, а вона дійсно скаже, як відріже. «Якби ви знали, який у неї сильний і вольовий характер, часом чоловіки можуть їй в цьому позаздрити», — кажуть вони. Адже цій тендітній жінці доводиться керувати управлінням радіаційно-хімічного захисту при Донецькій обладміністрації. Завдяки її якостям ми навіть іноді забуваємо, що вона жінка, — для нас вона просто талановитий колега.

Зате ні на секунду не забуває про те, що вона жінка, сама Любов Георгіївна. Яку б посаду не обіймала жінка, вона все ж не повинна забувати про своє пряме призначення, в цьому Любов Георгіївна упевнена на сто відсотків. МінНС — це тільки її робота, але не спосіб життя. «Люди й обставини зробили з мене свого роду феномен, а я, насамперед, — кохана дружина і любляча мати», — вважає вона. У війська цивільної оборони у Любові Георгіївни був довгий шлях. Спочатку вона не вступила до медичного інституту, що було для неї самої таємною дитячою мрією, пішла вчитися шити, потім був Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут і там же — військова кафедра, яка так захопила Любов Георгіївну, що вона вирішила написати заяву про те, що хоче служити у військах. Допомогти здійснитися другій професійній мрії допоміг конкурс серед жінок хіміків-радіологів. Після перемоги в конкурсі Любов Георгіївну і було запрошено до Донецька у війська цивільної оборони. «Ну то й що, що я полковник, — дивується вона, — історія знає і жінок генералів, головне, що мені робота приносить задоволення, і я з нею справляюся». На думку Любові Георгіївни, для людини немає недосяжної мети, головне — вміти хотіти, це вже є запорукою того, що бажання обов’язково здійсниться. «Я просто поставила собі мету, до якої довгий час наполегливо йшла. Чесно кажучи, момент, коли мені вручають погони полковника, я не уявляла собі ніколи, оскільки для мене регалії і звання не відіграють вирішальну роль». Правда, визнає Любов Георгіївна, жінці-військовослужбовцю завжди важче. Якщо вона хоче стати на один рівень з чоловіком, то має зробити так, щоб вони самі визнали, що вона цього гідна. Саме тому Любов Георгіївна ніколи не спекулювала тим, що вона жінка, а отже, менш витривала і слабка. За роки служби їй довелося побувати в багатьох місцях. Досі з болем згадує аварію на шахті імені Кірова, наслідки якої ліквідувала й вона. Тоді, щоб відшукати одного з потерпілих, знадобилося 7 діб, і співробітники МінНС уперше вдалися до допомоги пошукових собак.

Але хоча свою роботу Любов Георгіївна дуже любить, все ж з великим натхненням вона розповідає про свою сім’ю. Нині полковник МінНС знаходиться в оточенні двох Олександрів — старшого і молодшого. Чоловік підполковник, працює в кримінальному розшуку, а шістнадцятирічний син навчається в математичному коледжі. Любов Георгіївна не згодна з твердженням, яке висловив герой відомого фільму про те, що щаслива сім’я не можлива, якщо жінка обіймає посаду вищу, ніж чоловік. «Вдома я просто дружина, так, як і всі, встаю рано вранці, готую сніданок, проводжаю сина до коледжу, а увечері перу, прибираю і знову-таки готую їсти — чим не звичайна жінка? Складнощі тільки в тому, що ми з чоловіком обоє за вдачею лідери. Але, напевно, в цьому і полягає моя сила, що я можу вдома подавити в собі лідерські якості і бути просто ніжною й слабкою жінкою. А ще моя сила полягає в тому, що я можу залишити на роботі всі свої негативні емоції та образи і не виливати їх на своїх близьких. Ось, напевно, і все», — з усмішкою говорить Любов Георгіївна. Щоправда, не завжди вдається зробити так, щоб робота залишилася лише на роботі і «не втручалася» в приватне життя. Від роботи своїх батьків страждав маленький Сашко, якому нерідко доводилося ночувати в дитячому садку і залишатися на «подовженому» в школі. Одного разу, коли Любов Георгіївна була в черговому відрядженні, а її чоловіка терміново викликали на роботу, п’ятирічному Сашку довелося дві доби проїздити з батьком у машині. Зараз полковник МінНС шкодує, що дуже рідко була з сином. Коли він просив, щоб вона з ним пограла, вона відповідала: «Ти вже дорослий, грай сам». Але все ж, незважаючи ні на що, остаточним результатом виховання вона задоволена. Любов Георгіївна вважає, що її син виріс цілеспрямованою, незалежною і самостійною людиною, яка у свої 16 завжди може знайти вихід із будь-якої ситуації, не боїться сам приймати рішення і відповідати за свої вчинки. «Я не знаю, — говорить Любов Георгіївна, — чи маю право я давати якісь поради з виховання дітей молодим батькам, оскільки не впевнена в правильності своїх дій. Мені здається, що кожний повинен виховувати своїх дітей так, як підказує серце. Але в одному я впевнена: ті методи, які полюбляють практикувати бабусі і дідусі, не дозволяють у майбутньому зліпити гармонійну в усіх відношеннях особистість».

А взагалі-то життєва філософія Любові Георгіївни Левченко досить проста. Жінка ніколи не повинна забувати, що вона жінка, — навіть у погонах і формі. Напевно, тому для Любові Георгіївни дуже важливо, як вона виглядає і на роботі, і за її межами. «Я стежу за модою, — розповідає вона, — й іноді можу собі дозволити одягнути щось досить сміливе, наприклад, коротку спідницю або топ. Хоча форма мені подобається; мені здається, що вона прикрашає будь-яку людину. Але без модного одягу я також не можу жити. Ще люблю гарні парфуми та косметику; вийти на вулицю без макіяжу — це не про мене». Останнім часом у неї практично не залишається часу для того, щоб відвідувати театр, хоча вона є його шанувальником і стежить за новинками. На думку Любові Георгіївни, жінка — це таке створіння, якому підкоритися може все. Немає такого поняття «чоловіча» і «жіноча» робота, жінка може програвати чоловіку тільки у фізичній силі. Просто потрібно знайти і навчитися використовувати свій потенціал. Кожна людина за вдачею сильна, тільки вона собі в цьому не признається, дуже часто цікавіше буває грати іншу роль.