Стереожиття

25 — 28 червня в Києві проходила ХI Міжнародна наукова конференція «Мова і культура», яку було засновано доктором філологічних наук, професором Сергієм Бураго з метою міждисциплінарного об’єднання гуманітарних наук. У першій конференції взяло участь 140 вчених із колишнього Радянського Союзу, а в одинадцятій — 845, серед яких 150 докторів наук з України, Болгарії, Великої Британії, Іспанії, Китаю, Польщі, Росії. Протягом чотирьох днів у численних секціях обговорювалися проблеми лінгвістики, літературознавства, філософії, психології, історії, культурології, мистецтвознавства. Цей своєрідний гуманітарний з’їзд дав можливість людям різних спеціальностей познайомити одне одного з результатами своїх досліджень і дати поштовх для розвитку наукової думки на стику наук, де часто і відбуваються найбільш значущі відкриття. Таке спілкування сприяло розвитку і вдосконаленню науково-предметної та освітньо-культурної системи нашої держави, її інтеграції в світовий культурний простір і активізації діалогу України зі світом. Кореспондент «Дня» поцікавилася в учасників конференції їхнім сприйняттям «культурного» діалогу нашої країни з іншими державами, перспективами його розвитку.

Михайло ГІРШМАН, професор Донецького національного університету, завідувач кафедри теорії літератури та художньої культури:

— Я виходжу з розуміння діалогу як людського буття спілкування, в якому обов’язково наявнi три компоненти — єдність всього і всіх, яка може виявлятися тільки в спілкуванні багатьох, а також єдинність (неповторність) кожного в цьому спілкуванні. Майбутнє України пов’язане з утриманням цiєї триєдностi. Ми звернені до багатоликого світу, і відмінності в ньому є благо, а не перешкода. Ми повинні старатися бути зверненими до всього світу і з кожним у ньому знаходити спільну мову. Якщо ми цього дійсно хочемо, то повинні зрозуміти, що ця множинність закладена всередині нас. Україна містить у собі все, що містить світ і людство. Якщо вона не губитиме це, якщо не прагнутиме перетворитися на моноутворення, а любитиме і пеститиме цi множинностi культур, особистостей, етносів, соціумів і обертатиме цю множинність обличчям одна до одної, тим буде більше надії на те, що нам вдасться поєднати глобалізацію з власною унікальністю. Немає впевненості, що все вийде, але є надія, яка базується на проясненні свідомості кожної людини. Я маю на увазі подолання кожним громадянином України внутрішнього запитання «Хто винен?» (пошуків винного) і зосередження на запитанні «Що я можу зробити?» Це дуже тривалий процес, який розвивається шляхом еволюції, поступового розуміння кожним, що від нього щось залежить у цьому світі.

Дмитро БУРАГО, головний редактор наукового видання «Мова та культура»:

— Національна культура не може існувати поза діалогом з іншими культурами. Коли ми говоримо про культуру взагалі, то говоримо про загальнолюдське поняття. Коли ми читаємо Гомера чи Шекспіра, Достоєвського, то розуміємо, що читаємо світового, а не національного письменника. Світова культура, звичайно ж, складається з національних культур. Але національна культура може існувати тільки у взаємодії з іншими культурами. Як тільки люди намагаються свою культуру поставити вище за іншу культуру чи протиставити культури, то при цьому втрачається саме поняття культури. Коли ми говоримо про культурну взаємодію, наше завдання — бути причетними та сприяти розвитку всієї загальнолюдської культури в окремих взаємодіях різних культур.

Юрій ПАВЛЕНКО, головний науковий співробітник інституту Світової економіки та міжнародних відносин, доктор філософських, кандидат історичних наук:

— Я зосереджуся на цивілізаційному вимірюванні національно-етнічного і загальнолюдського аспектів. На мій погляд, у нас зараз не бачать середньої ланки у світовій структурі між загальнолюдським і національно- державним. У світі протягом декількох тисячоліть традиційно склалися певні групи духовно і соціально споріднених народів, які залишаються своєрідними як народи, але мають спільні духовні засади, які найбільш яскраво відображаються в тій чи іншій релігійній системі. Так, наприклад, виділяється західнохристиянський, мусульманський, індійсько-буддистський, китайсько-далекосхідний світи. Якщо сто років тому найбільш актуальним для цих світів було національно-державне, то сьогодні, коли цю проблему для більшості народів вже вирішено і жодна держава, крім Сполучених Штатів і Китаю, не може діяти самостійно, на фоні глобалізації спостерігається посилення регіональних етнокультурних зв’язків. Глобалізацію не слід уявляти як тільки інтеграцію за американськими зразками, її зворотний бік — виділення окремих народів і відштовхування американських зразків, які видаються за загальнолюдські і які мусульмани чи китайці, наприклад, зовсім не сприймають за свої. У цьому плані в України, як і Росії, Білорусі, Грузії, Болгарії, Латинської Америки — складна ситуація, оскільки, з одного боку, вона належить до східно-християнського світу, однак цей східнохристиянський світ вже тривалий час перебуває під могутнім впливом західнохристиянського світу, досить легко сприймаючи одні його зразки та одночасно сповідуючи цінності, які багато в чому дуже відрізняються від західних. Наприклад, відсутня ідея священності приватної власності, ідея цінності самодостатності індивідуалізму. Також існують такі цінності в культурі українського народу, які набагато більше зближують його з китайцями та мусульманами, ніж із західним світом.

Микола ЛИСЕНКО, диригент державного естрадно- симфонічного оркестру України:

— Як практикуючий музикант, я постійно стикаюся з проблемою національної самоідентифікації та органічного відчуття себе в загальнокультурному просторі. Я вважаю, що позанаціональної музики не існує взагалі. Раніше я сприймав Бетховена, Баха, Генделя як чисто загальносвітових композиторів. Сьогодні я починаю відчувати мову музики на абсолютно іншому рівні, я аналізую музичний текст на етнічному рівні та розумію, що інтонаційний музика завжди національна, оскільки не існує людини поза межами свого народу.

Любов ДРОТЯНКО, професор кафедри філософії Київського національного лінгвістичного університету, доктор філософських наук:

— Виходячи на діалог світових культур, Україна сьогодні вимушена долати проблему, пов’язану з фінансуванням видання напрацювань в галузі науки та культури. Держава не виділяє для цього досить коштів, а за особисті заощадження видавати власні праці далеко не кожному по кишені. Ми не тільки не маємо можливості на достатньому рівні інформувати світ про власні досягнення, а й отримувати таку інформацію всередині своєї держави. У нас багато висококласних незатребуваних фахівців у галузі культури через неможливість проанонсувати їхній рівень друкованим словом. Географічне положення України обумовлює те, що вона стає осередком взаємодії між культурами Сходу, Заходу, Півночі та Півдня. У самій Україні є західна і східна культури, які відрізняються побутом, мовою, традиціями. Тому Україні легше інтегруватися у світову культуру, оскільки ця інтеграція на мікрорівні відбувається вже всередині самої України. Їй є що брати від інших культур і є що давати іншим культурам, тому що у нас всередині країни вже відбувається цей синтез, а синтезоване вже легше синтезувати на наступному рівні.