«Свiт подiлиться на тих, хто експериментує, i тих, над ким проводяться експерименти», —

— Дійсно, сьогодні стало можливим вирощувати людські органи, а значить, не за горами і той момент, коли фактично можна буде реконструювати людину. На жаль, Україна сьогодні перебуває на тому етапі, який розвинуті країни вже давно минули. Ми інтенсивно працюємо хіба що з фетальними клітинами, тобто з абортованим матеріалом. Рухатися ж далі практично неможливо. Судіть самі: для роботи, скажімо, зі стовбуровими клітинами необхідно в середньому майже 10 факторів. Фірми, які їх проводять, на ажіотаж навколо роботи зі стовбуровими клітинами відреагували чітко: сьогодні одна мільйонна грама багатьох таких факторів коштує близько $ 100. Зрозуміло, що собівартість дослідження формують не лише вони — конче потрібні спеціально обладнані лабораторії та посуд. Найбільш прикрим є те, що саме вчені України були одними з перших у багатьох сферах молекулярної біології та генетики. Зокрема, генної терапії масових патологій — медичного підходу, який грунтується на введенні в організм генних конструкцій з метою лікування поширених хвороб. Ініціаторами таких робіт у СРСР свого часу були саме київські вчені. А в Російській академії медичних наук це сьогодні один із пріоритетних напрямків медичних досліджень. Наприклад, згідно з експертними оцінками, до 2010 року в світі нараховуватиметься понад 250 млн. хворих на діабет, із яких 20% — інсулінозалежні. Інсулінотерапія, як відомо, далеко не бездоганна, оскільки не завжди може забезпечити рівень глюкози в фізіологічних межах. Радикальне ж лікування можна здійснити за допомогою технології генної терапії, а саме — введення хворому гена препроінсуліну в складі спеціальних молекулярних конструкцій. Чи, скажімо, візьмімо атеросклероз — головну причину інфарктів, інсультів та артеріальної гіпертонії. Найважливішим чинником ризику розвитку атеросклерозу є підвищений рівень холестерину в організмі. А за допомогою генної терапії було б цілком можливо розробити антиатерогенні ліки.

Про те, що ж відбувається насправді, свідчить лише один факт: 1990— 1995 рр. у межах програми, яка виконувалася під егідою Національного комітету боротьби зі СНІДом при Президентові України, було розроблено прототип генної терапії СНІДу. В одному з відділів Інституту впорскнули у кровотворні клітини генноінженерні молекулярні конструкції, здатні пригнічувати розмноження вірусу. Лабораторні випробування показали високу стійкість цих клітин до збудника СНІДу. Проте, після припинення фінансування програми роботу було припинено. Заготований клітинний матеріал законсервували, а значить, і попередні витрати виявилися марними.

— Багато українських НДІ виживає за рахунок співпраці із зарубіжними колегами...

— Коли йдеться про фундаментальну науку, зрозуміло, що ми співпрацюємо. Адже експерименти з клонуванням, генною терапією та подібним пахнуть дуже великими грошима. Наш інститут живе на наукових проектах, але технології ж нам ніхто не віддасть. Ви, скажімо, можете співпрацювати з фірмою, яка виробляє ліки, але вона вам ніколи не віддасть технологію виробництва медикаменту. Оскільки платить вам не для того, щоб вас навчити чи щоб ви самі навчилися, а через те, що ви на них працюєте. Те, що ми робимо разом із західними вченими, ми все одно не можемо застосувати на практиці. На Заході це знають і використовують самі.

— Але існують гранти, програми, зрештою, заможні люди, які б захотіли подовжити собі життя...

— Уявіть собі людину, яка жебрає на вулиці й прохає мільйон. Ну, дадуть їй 10 копійок, але хіба це її врятує? Українські генетики перебувають якраз у такому становищі. Що ж до багатих людей, то ніхто у нас поки що не хоче вкладати гроші в туманне майбуття. Існує думка, що вченим довіряти не можна: мовляв, вони розповідатимуть про що завгодно, аби гроші отримати. Але це виключно пострадянський комплекс — комплекс середовища, де фінансування науки не відповідає її рівневі. Зрозуміло, що нам ніхто не виділить 7 млрд. доларів, які даються західним генетикам, але хоча б щось можна було б дати, що дозволило б нам не повзти, а повільно йти... Нинішнє ставлення до генетиків на Україні яскраво ілюструє нещодавня ситуація. Як відомо, існував інтернаціональний проект за назвою «Геном людини». Працівники нашого інституту за радянських часів брали в ньому безпосередню участь, але після проголошення незалежності правонаступником проекту стала Росія. Керівництво проекту «Геном людини» запропонувало нам брати в ньому участь уже як незалежній країні. За однієї умови: щоб у країні існувала державна програма з геному людини. Я особисто писав у всі інстанції, прохав: зробіть це символічно, дайте нам хоч якийсь гріш, адже головним є те, щоб був документ. Проте мої старання успішними не були.

— Ви кажете, що інститут працює з абортованим матеріалом. А чим же він може бути корисним?

— З абортованим матеріалом працює вже багато установ. В інституті він використовується дуже зрідка й лише для наукових робіт. У цьому питанні є дуже багато незрозумілого. Я можу з певністю сказати, що він використовується в нейрохірургії — при серйозних черепно-мозкових травмах фетальні клітини вводять до головного мозку. Знаю, що у дітей це дає дуже добрий ефект, а для дорослих лише тимчасове поліпшення. Взагалі, у нас цю сферу занадто комерціалізовано, і тому збагнути, що допомагає, а що — ні, дуже складно. Кожен твердить, що його винахід — панацея, але конкретні докази мало хто пред’являє. До речі, з абортованим матеріалом, окрім України, працює лише декілька країн — решта від цього відмовилася. І я гадаю, що причина не лише в етиці.

— До речі, етика — одне з найбільш спірних питань у сучасних генетичних і молекулярних дослідженнях. Дійсно, яким чином можна провести грань?

— У цьому випадкові вона очевидна. Якщо технологію вiдточено й вона корисна для людства — це етично. Та й поняття норми, як відомо, з роками змінюється. Пригадуєте, що коли вперше зробили так зване екстракорпонарне запліднення, — поза тілом матері — то всі кричали, що це аморально та суперечить усім нормам. Тепер же ця процедура — повсякденність, яка дозволяє дуже багатьох жінок (для яких іншої можливості немає!) ощасливити дитиною. Я гадаю, незабаром так буде і з багатьма на сьогодні «неетичними» генетичними дослідженнями. Що ж до України з її розвинутим сільським господарством, то тут усе потрібно вирішувати не взагалі, а конкретно.

— Як ви дивитеся на дискусії про шкоду і користь генетично модифікованих організмів?

— Якщо коректно провести дослідження під кожен ген, то я гадаю, що тут взагалі не повинно виникати запитань. Говорити ж про ГМО загалом, що це шкода, — абсурд. Чим погано створити більш врожайну кукурудзу чи стійку до шкідників картоплю. Притому, що більша частина африканських країн умирає з голоду.

— Свого часу в Україні говорили про доцільність проведення генетичного скринiнгу й запровадження так званих генетичних паспортів з метою профілактики тих чи інших спадкових захворювань. На якій стадії сьогодні перебуває розв’язання цього питання?

— На сьогодні в світі геном людини розшифровано й більшу частину генів людини ідентифіковано, тобто визначено їхню функцію. Дуже багато вже зрозуміло з онкологічними захворюваннями — якщо в певного гена є ті чи інші відхилення, то в людини більше шансів захворiти на рак. Якщо в неї є генетичні порушення в системі синтезу ліпопротеїдів низької густини, це означає, що ця людина ризикує більше, аніж інші, захворіти на ішемічну хворобу серця і подібне. Адже знаючи про це, недуги можна або взагалі уникнути, або відсунути термін її появи, скажімо, за допомогою певної дієти та спортивних занять. По-моєму, генетичний паспорт — це дуже потрібна й корисна річ. Але в Україні немає можливості провести подібні дослідження та й немає соцзамовлення на генетичний моніторинг. Щоправда, дещо в нас все ж таки робиться. У нашому інституті, наприклад, вивчали порушення гена, приводячи його до підвищення рівня заліза в організмі. Виявляється, досить часто багато порушень у організмі, які виникають звичайно після сорока, пов’язанi з надлишком заліза в організмі. Для профілактики цього явища потрібно дуже мало — просто вибрати дієту з низьким вмістом заліза.

— Нещодавно в інтерв’ю «Дневі» президент Академії медичних наук України Олександр Возіанов сказав, що коли в нашій країні не почнуть активно вестися генетичні дослідження, незабаром ми, в порівнянні з іншими країнами, опинимося в Середньовіччі. Чи не дуже це, на ваш погляд, радикально?

— Я гадаю, що Олександр Федорович навіть дещо пом’якшив формулювання. Те, що сьогодні роблять у світі, — це революція в сфері медицини. Просто все закінчиться тим, що світ розділиться на тих, хто експериментує, і тих, над ким проводяться експерименти не лише без їхньої згоди, але й узагалі без їхнього відома.