Перейти до основного вмісту

Світ учиться ставитися до інших як до рівних

19 вересня, 00:00

Більше того, сам він не зі столиці — де все ж таки нові віяння, у тому числі — й у ставленні до секс-меншин, більш відчутні та розповсюджені, а з провінції — Луганська.

— Андрію, як ви потрапили на ці Ігри?

— Я досить активно займаюся громадською роботою у нашому геївському русі в Україні, редагую спеціалізований журнал «Наш мир», тож мене й запросили взяти участь у культурних та соціальних програмах Ігор. Нині дуже мало людей з нашої країни можуть дозволити собі поїхати за кордон, щоб узяти участь у такому заході, тому лише завдяки спеціально створеному при Федерації ігор фондові для фінансування геївського руху в країнах, що розвиваються, я дістав змогу поїхати до Амстердама. Там я взяв участь у фестивалі оповідей, де були представлені особисті життєві історії людей з різних куточків земної кулі про те, з якими складнощами та проблемами їм доводилося стикатися на шляху до визнання суспільством.

— Отже, як я розумію, спортивні змагання не були головною метою проведення цих Ігор?

— Спортивні змагання були основою програми, що була також дуже насичена різноманітними культурними заходами, які разом із спортом мали допомогти знайти спільну мову й спілкуватися нею протягом усіх Ігор майже 15 тисячам учасників із 88 країн світу.

— До питання про становище секс-меншин в Україні. Навіть за кордоном, де їхнім представникам живеться набагато вільніше, ніж у нас, вони, щоб полегшити своє існування, оселяються у великих містах, таких, як Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Амстердам, де легше загубитися у натовпі. А як вам живеться у порівняно провінційному Луганську?

— Це дуже залежить від конкретної людини та її вміння створити навколо себе терпиму й дружню атмосферу. Мені було важко відкритися своїм батькам та близьким, заявити про те, що я гей. Та все ж таки я зважився на цей крок. Кілька років було важко, але найважче вже позаду. Я просто намагався своїм дружнім ставленням довести їм своє право на існування таким у цьому світі. Так, я інший. Але ніхто не знає, чому я інший. І хоча я кохаю дещо інакше, від цього мої почуття не є гіршими. Отож, хоч і важко, але в Луганську мені вдається бути тим, ким я є. Набагато важче бути іншим у багатьох дрібніших містах і селах України, де суспільна упередженість набагато сильніша. І саме там зізнання у своїй іншості або, що набагато гірше, примусове «викриття» можуть мати сумні наслідки.

— Наступні Гей-ігри відбудуться 2002 року в Сіднеї. А чи вистачило б у вас фантазії уявити собі проведення подібного заходу в Україні?

— Голландці доклали чимало зусиль, аби вибороти право провести у себе захід такого масштабу, і не прорахувалися: лише до міської казни Амстердама надійшло 75 мільйонів чистого прибутку від проведених заходів, не кажучи вже про прибутки авіакомпанії KLM — генерального перевізника та спонсора Ігор. Можливо колись, але не в найближчому майбутньому, такі ігри відбудуться і в нас. Утім, на моє запитання, що б він сказав своєму київському колезі з приводу можливого проведення такого заходу, мер Амстердама відповів, що він перш за все є діловою людиною, і не став би проводити будь-яких заходів, наперед знаючи про їхню збитковість.

— А з якими словами ви особисто хотіли б звернутися до читача, який тепер читає ці рядки?

— Україна — велика держава. І коли зважити на оцінки вчених, що геї та лесбіянки складають приблизно п’ять відсотків населення, то це майже населення нашої столиці. Наше суспільство декларує своє прагнення бути відкритим суспільством, а це означає, що ми повинні бути відкритими до всіх, адже всі люди — білі, чорні, рожеві чи голубі — мають право жити на цій планеті, і повинні вони жити разом і в злагоді. Я впевнений, що гірші часи нашого суспільства вже позаду, і воно вже дозріло до толерантності.

№179 19.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати