Світлана САЇДОВА: «Басейн має бути в кожній школі!»

Моя подруга у минулому займалася синхронним плаванням. Навіть стала срібною та бронзовою призеркою чемпіонату Європи у складі юнацької збірної України. Зараз вона живе на дві країни. Точніше, живе в Україні, а працює в Швеції — тренером. Подруга і «підсадила» мене на синхронне плавання. Я стежила за виступом українських синхроністок на Олімпіаді в Лондоні, де вони зайняли шосте місце, а також за їхньою участю в чемпіонаті Європи в Амстердамі, звідки спортсменки привезли «срібло» та «бронзу». Експерти розповідають, що останніми роками наша збірна демонструє професіоналізм і майстерність, і при цьому натякають, що все — завдяки головному тренерові Світлані САЇДОВІЙ. Мовляв, у спорті, як і в країні, не без проблем, тому їй, напевно, доводиться бути і «мамою» для спортсменок, і дипломатом, і менеджером. Про те, як Світлана Борисівна вирішує всі проблеми, з перших вуст.

— Світлано Борисівно, дайте, будь ласка, характеристику виступам нашої збірної із синхронного плавання на Олімпіаді та чемпіонаті Європи.

— Після кожних змагань проводиться аналіз виступів. Теорію, що судді не люблять Україну (мовляв, впливає політичний підтекст), тому й занижують оцінки, я повністю викоренила. Звичайно, хтось когось не любить, корупція теж існує. Але ми повинні виступати на три голови вище за своїх суперниць!

Нині я задоволена результатами виступів моїх вихованок. У багатьох інших видах спорту в Україні не можуть такими досягненнями похвалитися. Але образливо, що про перемоги українських синхроністок практично не розповідається в ЗМІ. Адже країні просто необхідно мати своїх героїв. Не можна будувати життя тільки на одному негативі! Тим більше, що є чим пишатися.

Ми професійно зростаємо в досить складних умовах.

— У яких саме?

— Уявіть, що в Україні є призерки Європи і світу із синхронного плавання, і немає жодної дитячої спеціалізованої спортивної школи.

— Виходить, що ви дівчаток берете, що називається, «з нуля»?

— Вони потрапляють до збірної за результатами змагань чемпіонатів України. У нашій країні немає структури розвитку синхронного плавання. Одна з основних причин — відсутність басейнів.

Ось я дивлюся: всюди відкривають льодові катки. Чудово! А як щодо басейнів? На мій погляд, басейн має бути в кожній школі, не те, що в кожному мікрорайоні. Це ж здоров’я нації!

— До речі, сестра розповідала, що в Мадриді, де вона часто буває, вони всюди: дві-три багатоповерхівки, а між ними — басейн. Просто неба.

— Іспанці — молодці!

У чемпіонаті Іспанії 2012 року брали участь 23 команди.

Ось був у Києві басейн «Динамо» (ми раніше туди на збір їздили), його «закатали» під стоянку для машин. У нас, у Харкові, в парку Горького, теж колись побудували великий басейн — 50-метровий. Його давно немає. Тепер на цьому місці житлові будинки та ресторани.

Те, що я розповідаю, стосується не лише синхронного плавання, а й інших видів спорту. (Мені, можна сказати, пощастило: сильна федерація, база в стінах Харківського палацу спорту «Локомотив».) На олімпіадах, чемпіонатах світу Україна могла б показувати кращі результати. Але для цього потрібно створити умови: бази, фінансування, тренерські команди.

Потім дуже важливо знайти талановитих спортсменів. Тренер, який працює з талановитим спортсменом, обов’язково стане успішним.

— Світлано Борисівно, як ви оцінюєте рівень популяризації спорту в нашій країні?

— Популяризації спорту просто немає! Ось популяризацію пива чи куріння я чітко бачу. Я сорок років у спорті. І коли бачу, що молоді люди йдуть по вулиці та вільно п’ють пиво, мені стає зле. Ви уявляєте, куди ми прийдемо?! Пивний алкоголізм — дуже серйозна залежність. Своїм спортсменкам, які, звичайно, не п’ють і не курять, завжди говорю: «Ви займаєтеся спортом, і ваше призначення — бути прикладом в українському суспільстві». До речі, в Японії навіть на вулицях споруджено скляні загородження для курців.

Знаєте, курити і пити при нашій екології — це робити злочин проти себе. Погляньте, скільки смертельних випадків серед юнацтва! Пішов на фізкультуру і... помер. Половину дітей звільнено від фізкультури.

Ось я зараз набрала сорок маленьких діток. І вжахнулася — жодної здорової дитини: в того плоскостопість, в іншого — сколіоз. Якщо зараз не зробити спорт національною програмою, нас чекають незворотні наслідки.

— А як ви ставитеся до того, що багато дівчат, прагнучи бути худенькими, страждають анорексією?

— Їм потрібно займатися спортом, зокрема — плаванням. Вода забирає багато енергії. Коли є лише інтелектуальне, психоемоційне навантаження, а немає фізичного, цей «крен» може статися.

Мої старші дівчатка тримають вагу за допомогою фізичних навантажень і вибіркового харчування: вони практично не їдять хліба, картоплі, макаронів, взагалі гарнірів, а замість цього — яйця, рибу, м’ясо, овочі та фрукти. Останні — у великій кількості.

— Коли у спортсменок «виходить» вік, чим вони займаються?

— В Україні найнижчі зарплати у викладачів і тренерів. Тренер — слово чоловічого роду, і навантаження у нього абсолютно не жіночі. У мене є «кістяк» тренерів, яких я ще навчала в радянські часи. Але як залучити молодь? Деякі мої вихованки працюють за кордоном: Наталія Чернецька стала головним тренером у Греції, Марина Холод — тренером національної збірної Австралії, Катерина Шуліка — тренером у Швеції, Лера Чечіль — у Швейцарії, Катерина Степанова та Оксана Самохвалова — у Росії.

Адже синхронне плавання — ідеальний вид спорту для дівчаток.

Хореографія, акробатика, тренажерний зал, плавання роблять із них гідних громадян нашої великої країни.

Почали будувати спортивні майданчики, стадіони... Можливо справа популяризації спорту теж зрушиться з місця.

КОМЕНТАР

Юлія ЄФІМОВА, працює тренером у Швеції:

— У Швеції працюю вже три роки. Все почалося з того, що подруга, Катя Шуліка, запросила приїхати їй допомогти. Тоді мені було 24 роки. Мої перші враження: які «кімнатні» діти, нестресостійкі! (У цій країні всюди існує гіперопіка над дітьми.) Перше місто, де я тренувала, був Еребру, що в двох годинах від Стокгольма. Потім працювала практично в усіх шведських клубах. (У Швеції синхронне плавання на досить низькому рівні. Щоправда, зараз воно почало розвиватися.) Нині я треную дівчаток в одному з респектабельних клубів, що в 20 хвилинах від столиці. Звісно, запрошували на постійну роботу, але мені не хочеться. Краще там бувати наїздами.