Свято на вулиці Вересневого

Першими освоюють це диво сучасної техніки (адже всі міні-поля — зі штучним покриттям і споруджені за найсучаснішими технологіями) мешканці віддалених мікрорайонів Луцька. Та що віддалених! Робітниче селище Вересневе, зведене в середині минулого століття для працівників нового цукрового заводу, взагалі розташоване від міста за кілька кілометрів, проте в його межах. Завод і нині працює, маючи нового власника, а Вересневе перетворилося в містечко сільського типу... Про нього роками забували Бог і влада, отож проблеми самого існування людей тільки множаться.

Свято на вулиці Вересневого відбулося завдяки благодійному фонду "Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк". За його кошти також встановлено тренажерний зал у місцевій школі, замінено старі вікна в її приміщенні, відремонтовано пральню в дитсадку та споруджено дитячий ігровий майданчик біля Будинку культури. А на початку нового навчального року без особливої помпезності, в діловому режимі, відкрито й міні-футбольне поле. Директор школи на Вересневому признається, що вже не один раз пускав місцевих хлопчаків тут пограти у футбол. Бо справді важко втриматися, маючи перед очима такий шикарний газон зі штучної трави, на котрий на своєму стадіоні лише недавно спромігся й місцевий, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. Такі поля — дорога річ, і нині в луцьких школах таких стадіонів уже п’ять, а за кілька років у рамках програми «Луцьку — спорт високих досягнень» Благодійний фонд облаштує футбольні поля в кожній школі міста. А раніше для них було придбано й облаштовано тренажерні зали. Один із них діє при Луцькій школі №2, котра нині також вже має міні-футбольне поле.

Це — найстаріша школа Луцька, споруджена ще 1944 року на вулиці... Шкільній. Уже потім було зведено головний корпус на вулиці Львівській. Отож невдовзі школа відзначатиме 70-річчя, і міні-футбольне поле, за словами директора Василя Адамовича Грищука, є до нього чудовим подарунком. Він каже, що вже встановлений за кошти Благодійного фонду тренажерний зал на подвір’ї школи відвідують і мешканці цього «спального» мікрорайону з приватною забудовою. Проте тут нічого не знищено й не зламано, бо люди, на його думку, цінують те, що для них зроблено. У селищі Вересневе біля місцевої школи нині активно ремонтують давно запущений басейн. Тим руїнам було літ та літ, але нове життя в ці стіни також повертає благодійний фонд "Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк". На реконструкцію виділено вже мільйон гривень, а після того, як народний депутат Ігор Палиця побував тут 1 вересня, то вирішив виділити ще кошти, щоб відремонтувати дах басейну та його фасад. Директор басейну Руслана Оксенюк каже, що місто не має на це коштів, та й хіба тільки на це? Вересневе має давню проблему з каналізацією, яку ніхто не збирався вирішувати. А тепер, каже вона, відколи благодійний фонд розпочав у селищі масштабні роботи, в людей з’явилися в очах надія й світло. Ігор Палиця принагідно пообіцяв вирішити, якщо в благодійний фонд звернуться мешканці селища, й проблему з каналізацією.

Також усім першокласникам Луцька на початку нового навчального року за кошти благодійного  фонду "Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк" придбано читанку для дітей і дорослих «Я — дитина України».

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, директор видавництва «Ярославів Вал», виконавчий директор Ліги українських меценатів:

— Для мене факт, що цю читанку було відшукано, придбано й вручено першокласникам Луцька, став приємною несподіванкою. Я розчулений, бо знаю ціну цій книжці, бо був її першим упорядником. Знаю й думки вчителів про неї, батьків і самих дітей. Її перевидано вже втретє, а вперше вона побачила світ ще 1996 року. Власне, я робив цю добірку творів про українську історію, природу, культуру тощо для свого сина Святослава та його однокласників. Хотілося, щоб діти із захопленням читали її, маючи, так би мовити, противагу «макулатурній» літературі. Я чув про добрі справи благодійного фонду "Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк", бо буваю з візитами на Волині, мав цікаві зустрічі в місцевому національному університеті. Проте знаю й стан сучасного благодійництва, коли сьогодні в українському суспільстві просто не модно бути меценатом. Такі люди серед собі подібних, котрі також мають певні кошти, часто виглядають білою вороною. Мені імпонує, що благодійний фонд "Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк" підтримує речі інтелектуальні, адже я давній читач і поціновувач газети «День», тому мені було приємно, що фонд фінансує передплату видання для школярів і студентів Луцька, а також придбав для них чимало книжок із «Бібліотеки «Дня». Футбольні поля та тренажерні зали при школах — також чудова річ, адже це реальна пропаганда здорового способу життя. Тим більше, що вибори давно закінчилися, а добрі справи фонду тільки множаться.

Традиції українського меценатства мають свою історію, вони давні. Але вони так повільно відновлюються! Це, як казав Петро Яцик, відомий меценат і філантроп: «Бог дав мені силу досягати успіху, і я маю цим успіхом ділитися зі слабшими, яким Бог не дав цієї сили.