Сильний парламент плюс сильний президент
Не скажу, що все з пропонованого мене задовольняє, знаходжу в проекті чимало неясностей, що викликають запитання, породжують сумніви. Хотілося б, аби нова система влади у державі була проста, по-європейському логічна і зрозуміла громадянам, наближала нас до демократичних європейських стандартів.
Так, Україні потрібний сильний, авторитетний (не авторитарний) президент, але потрібні також сильний парламент і уряд парламентської більшості, самостійний у своїх діях, ініціативний та відповідальний за здійснення своїх виконавчих функцій.
У згаданому зверненні до народу Л.Кучма сказав: «Для збереження стабільності в суспільстві та державі раніше потрібна була сильна президентська влада. Сьогодні змінився час, змінилася країна, змінилися ми самі». Повторю: як громадянин і виборець, я за сильного, авторитетного серед співвітчизників президента, але не вважаю, що для цього потрібно зберегти за ним необмежене право вето на прийняті парламентом закони з будь-якого питання. Право вето варто б обмежити справами надзвичайної ваги для збереження і захисту національного суверенітету, демократичного ладу, внутрішньої та зовнішньої безпеки країни. Не думаю також, що для цього треба зберегти за президентом призначення так званих «силових» міністрів — досить було б того, щоби прем’єр-міністр призначав на ці посади осіб, на які погоджується глава держави. Президент не може все брати на себе, у все втручатися, а значить, на думку громадськості, за все відповідати. Обмеживши свої функції до чітко зрозумілих громадянам, він не знизить цим своєї важливої ролі й авторитету в державі. Це ми бачимо на прикладі інших демократичних країн, де є авторитетні й впливові президенти.
Більше уваги у пресі при обговоренні політичної реформи, на мій погляд, слід приділити підвищенню ролі та відповідальності Верховної Ради. Її таки треба формувати на основі партійних пропорційних виборів, бо тільки такі вибори, чесні і демократичні, виявлять ступінь довіри виборців тим чи іншим політичним силам. Принаймні до цього ми вже дозріли, хоч хто би що говорив про наше суспільство.
Отож, про парламент. Не чув принципових заперечень проти виборів на пропорційній основі. Хоча тут теж є різні варіанти виборів від партій в європейських країнах, які називаємо демократичними (наприклад, у деяких зберігаються елементи регіональної територіальності, в т.ч. у формуванні виборчих списків), але наразі залишимо це, як мовиться, за дужками. Якщо дискусія, зокрема у Верховній Раді, з приводу пропонованої політреформи зайде у глухий кут, то це засвідчить, що наш політичний клас до неї ще не готовий у такому її обсязі й варто б обмежитися власне впровадженням партійно-пропорційної виборчої системи й визнанням за найбільшою депутатською фракцією (партійним блоком) переважного права на пропонування свого кандидата на пост прем’єр- міністра і формування уряду — самостійно або в коаліції з іншими фракціями, з ініціативи найбільшої, що постала з волі виборців. Цей принцип можна записати в Основний Закон як першу конституційну зміну, вона була б зрозумілою суспільству і належно сприйнята ним.
Не знаю, чи потрібний країні вже тепер двопалатний парламент, хоч очевидним є те, що інтереси регіонів (областей) законодавча та виконавча гілки влади повинні задовольняти краще й виразніше. Думаю, сильнішим у законодавчому та фінансовому забезпеченні має бути регіональне (місцеве) самоврядування.
У пропонованому варіанті формування верхньої палати не все зрозуміло. Хто і як буде формувати обласне представництво? Найдемократичніше було б обирати трьох представників від області прямим голосуванням, одночасно з виборами у нижню палату, а кандидатури мали б висувати обласні партійні організації чи координаційні ради партій. До того ж, у пропонованому для обговорення проекті палаті регіонів, на мою думку, надано завеликі права щодо впливу на діяльність основної складової парламенту — її нижньої палати, покликаної виражати загальнонаціональні інтереси та проблеми і більш представницької. Не знаходжу у проекті й запису про те, що в разі дострокового розпуску Верховної Ради верхня палата припиняє своє існування разом з нижньою. Ще один привілей «колективного президента», сформованого з регіональних еліт?
