«Сирий пиріг»

Свого терапевта наша родина майже знайшла. Кілька разів викликали дільничного додому, чули схвальні відгуки від сусідів, тож із паспортом, ідентифікаційним кодом і телефоном іду до амбулаторії, щоб укласти з ним договір. Та пані з реєстратури, котра має вносити дані пацієнта до комп’ютера, відсутня на робочому місці. Хворі у черзі пояснили, що пішла з речами, але загалом декларації заповнює, система працює. Уже біля виходу помічаю оголошення, що сюди на роботу терміново шукають медсестру зі знанням комп’ютера.

ЗМІНИ НАВИВОРІТ

З більшим оптимізмом наступного дня рушаю до дитячої поліклініки, щоб «приписати» двох дітей до обраного педіатра. Зрання у холі товпляться до десятка мам і тат. Частина заповнює якісь папери. Але не декларації. Це створюються електронні картки пацієнтів. Одна людина у реєстратурі ледь встигає опрацювати такий масив даних. Серед оголошень — ввічливе прохання до батьків не квапитися, бо електронна база пацієнтів формуватиметься до кінця року. Але люди не відкладають це на колись, бо ж із 1 квітня Міністерство охорони здоров’я закликало нас усіх підписувати угоди з лікарями.

Наша педіатр майже у розпачі. Каже, шкода людей, які відпрошуються з роботи, щоб першими заповнити декларації, але порадувати у поліклініці нема чим. Кожному педіатру дали комп’ютер і по тому все. Через місяць очікують на появу інтернету. А папір, фарби, принтери — клопіт лікаря, разом із обов’язками, прописаними у пакеті послуг для пацієнта.

Змін хочуть усі: і лікарі, і пацієнти. Та як раніше зауважували експерти «Дня» (матеріал «Електронний «почерк лікаря», №48 за 20 березня цього року), чомусь ці зміни запроваджуються навиворіт. Спочатку мало б з’явитися комп’ютерне забезпечення, потім — навчання персоналу, а вже після цього — приписна кампанія пацієнтів. Можливо, фахівці Міністерства охорони здоров’я вважають інакше, але зараз пацієнти бачать «сиру» начинку реформаторського пирога.

ПАЦІЄНТИ — НА ШВИДКОМУ СТАРТІ

МОЗ оперативно звітує, як триває кампанія «Лікар для кожної сім’ї». За перший тиждень декларації уклали майже 300 тисяч українців. Дніпро та Львів відклали це через неготовність медзакладів. Таких лікарень в Україні зараз 37%. За поясненнями Мінздоров’я, відмовити пацієнту у підписанні декларації можуть саме через те, що заклад не підключений до електронної системи охорони здоров’я. Інша причина — лікарі набрали оптимальну кількість пацієнтів. Утім, пацієнти описують й інші фактори.

«У місті Бровари Київської області у дитячій поліклініці мені відмовили. По-пeршe, сказали, що вони взагалі нe знають, що з цим робити, по-другe, нeмає бланків дeкларацій, по-трeтє, пeдіатри будуть брати (пацієнтів. — Ред.) виключно зі своєї дільниці, а оскільки на нашій дільниці лікар звільнилася, то і декларацію нам нeма з ким підписувати», — пише у «Фейсбуці» броварчанка Юлія Онікієнко.

Деякі заклади просять у пацієнтів ксерокопії паспорта та ідентифікаційного коду, чого не вимагає МОЗ, або доводиться купувати бланки декларацій у приватних фірм. Справжня мильна опера чекала на пані Вікторію із села Лиманка Одеської області. «Вирішила звернутися у центр первинної медико-санітарної допомоги до терапевта, бо кашляю не перший день, — описує жінка свою історію на «Фейсбук»-сторінці МОЗ. — Але мені відмовили у зустрічі з лікарем, бо прописана не у цьому районі. А щоб підписати декларацію з лікарем, я повинна звернутися до завідувачки відділення із заявою на обслуговування. Якщо вона його підпише, зможу укласти договір, але з тим лікарем, якого мені вкаже завідувачка».

«У КИЄВІ Є  АМБУЛАТОРІЇ, ДЕ НА 12 ТИСЯЧ ПАЦІЄНТІВ ПРАЦЮЄ ДВА ЛІКАРІ»

Усе це можна списати на людський фактор. Та лікарі самі визнають неготовність до приписної кампанії. Дехто порівнює це з переписом населення, яке доручили провести медзакладам. Разом із тим медики підтримують створення реєстру пацієнтів, бо лікарю важливо знати, кого він лікує, а нам важливо розуміти, хто відповідає за наше здоров’я.

«Ніхто не говорить, чи  вистачає  сімейних лікарів, щоб на кожного з них припало 1800 декларантів (як це зазначено у порядку надання ПМД), — описує на сайті Української асоціації сімейної медицини свої враження від першого тижня приписної кампанії Юрій Зінчук, завідувач амбулаторії сімейної медицини у Києві. — Якщо медичні реформи рухатимуться у тому самому руслі, що й нині,  через деякий час договори взагалі не буде з ким укладати — кадрова ситуація на первинці катастрофічна. Наприклад, у Києві є  амбулаторії, де на 12 тисяч пацієнтів працює лише два лікарі, та й тим за 80 років! З одного боку, лікарю обіцяють: що більше працюватимеш, то більше заробиш.  Для зручності у роботі запроваджується онлайн-запис пацієнтів на прийом до лікаря. З іншого боку, сімейний лікар, який працює на ставку, щодня  має прийняти за записом 12 осіб. Ось він приходить на роботу, очікуючи своїх 12 пацієнтів, а під кабінетом у нього сидить ще 40 — у живій черзі. Сімейному  лікарю держава має доплачувати за  позаплановий прийом. Або ж вона має забезпечити достатню кількість  таких лікарів, щоб не допускати подібного  авралу».

«МІНІСТЕРСТВО ДОСІ НЕ ЗАТВЕРДИЛО СТАНДАРТИ ОБМІНУ ІНФОРМАЦІЄЮ»

Серед інших проблем — не всі лікарні стали комунальними підприємствами, відповідно не вважаються автономними і не можуть приєднатися до системи eHealth та стати учасниками кампанії «Лікар для кожної сім’ї». Національна служба здоров’я України (НСЗУ), котра платитиме лікарям за «приписаних» пацієнтів, тільки запрацювала, нещодавно уряд затвердив її керівника Олега Петренка. Оскільки служба тільки на старті, укладання декларацій наразі не має ніяких наслідків.

«Зараз очевидні декілька речей. По-перше, НСЗУ, котра повинна укладати договори, не може виконувати цю функцію, бо її керівник Олег Петренко щойно призначений, набрати у команду держслужбовців він швидко не зможе, бо на це потрібен певний час, — зазначає Костянтин Надутий, керівник департаменту менеджменту Української асоціації сімейної медицини. — У правовому полі не визначено, що повинна робити НСЗУ. Ця служба має здійснювати програму державних гарантій із переліком послуг та затвердженим тарифом. Нічого такого немає. Існує абстрактна сума у 370 гривень (стільки лікар має отримувати на рік за одного пацієнта. — Авт.), але як це співвідноситься з тарифами, незрозуміло».

«Ще одне питання — реєстрація пацієнтів за деклараціями, — продовжує Костянтин Надутий. — Частина своїх лікарів знає давно. Інша категорія громадян — ті, хто нічого собі ніколи не обирав. Скільки таких пацієнтів побіжить реєструватися? Навряд чи всі. Якщо навіть вони прийдуть заповнювати форму декларації, то зауважте, вона заповнюється не через державні ресурси, а через приватні, які жодних гарантій нікому не дають. В їхніх зверненнях до клієнтів написано, що людина заповнює анкету на власний розсуд і під свою відповідальність. МОЗ обіцяє, що всі ці дані отримає держава, гарантує, що все захищено, але досі міністерством не затверджені та не гармонізовані зі світовими стандарти обміну інформацією. Я не відчуваю себе захищеним, коли держава не несе відповідальності за те, що відбувається».