Тараканівський форт: величне минуле без майбутнього?

Після першого знайомства з цією неймовірною оборонною спорудою, творінням людського розуму, містичною, загадковою місциною добрий тиждень ходиш як причмарений. Ні про що більше не думається: перед очима стоять картини побаченого. На екскурсію у Тараканівський форт ми вибралися однієї неділі родиною. Це вийшла поїздка із серії «В Україні відкрий собі Україну», бо до села Тараканів поблизу містечка Дубно –  кілька десятків кілометрів прекрасної дороги від Луцька. Через незнання уявлялося, що у форті розміщено музей, бо як інакше?.. Тому дорогою марно шукали вказівники до нього, а їх, звісно, не було.

У Тараканові постійно бувають туристи чи просто охочі на власні очі побачити те, про що так багато говорять. При нас кількість автомобілів на дорозі біля форту зросла з восьми до 18, а ще ж була маса людей, які добралися в село маршрутками, і юрби місцевої молоді, для якої вали форту виявилися найкращим місцем, аби осідлати вершину, оглядати справді мальовничі краєвиди, пити пиво та лузати насіння. А ще ж були і любителі екстриму від стрибків  з «тарзанкою», хоча, як зазначив наш добровільний гід з числа місцевих дядьків, канат «тарзанки» впевнено раз по раз терся об цеглу і в майбутньому загрожував таки колись обірватися...

Форт має як наземну, так і підземну частини, з тунелями і ходами. Місцевий чоловік, який напросився за екскурсовода, за смішні, власне, гроші дві години водив нас фортом, показав, і де кажани ночують і які у них зуби, і тунель, у якому неймовірна луна, та інші «приколи», які завжди приваблюють туристів. Споруда незвичайна, як усе було продумано для життя тут двох тисяч солдатів, для оборони від ворога. Чому тут нема досі музею і просто господаря?  Нахабні відвідувачі заїжджають на територію форту навіть на авто. А тут же енкаведистами було розстріляно силу-силенну людей, є масові захоронення і з минулих епох.  Екскурсовод каже, що форт досі у власності українського Міністерства оборони. Аби робити тут розкопки і т.п., потрібен план споруди, а він... у Росії, і в нинішніх умовах вона його точно не віддасть. Так і ходимо по золоту, бо ніхто фортом не переймається, люди тут блукають і часто потрапляють у пастки (був випадок, що одна з дівчат впала у 25-метровий колодязь і лишилася калікою). А про те, щоб на такому об'єкті і гроші заробляти, бо форт того вартий, і мови нема. Усю цю інформацію чоловік виклав з щирим болем: історію форту знає досконало, а отже, і перспективи його використання у ранзі музею – також. Не боявся шугати і «крутих», котрі на машинах заїжджали у внутрішній дворик, так само суворо попередив і місцевих, аби, попивши пива, прибрали за собою з валу пляшки.

Безперечно, Тараканівський форт – одне з найцікавіших місць не тільки Рівненщини, але й України загалом. Дочка пригадала, як бачила у Польщі значно скромнішу оборонну споруду, проте її туристичні можливості використовували сповна, вклавши, звісно, спочатку у цю атракцію кошти. У Тараканові ж блукаєш за дядьком-гідом то крутезними східцями на самий верх валів, то вузькими тунелями (і в думках, буває,  молишся, аби чужий чоловік не завів вас раптом у який тупик...). Не заведе, звісно. Споруда, головне, не залишає після себе страху, моторошного відчуття, а зачаровує і трикутними (!) кімнатами, і тим, як тут була облаштована церква, госпіталь (а поруч був і морг), підземними колодязями і загалом системою водо- та електропостачання. А головне – тим, як продумано було творцями систему оборони тут. Під зовнішніми стінами розташований стометровий (!) тунель. Гугл розкаже, що після третього поділу Польщі наприкінці XVIII століття по лінії Збараж — Броди — Берестечко — Сокаль пройшов кордон між Російською та Габсбурзькою (з 1804 року Австрійською) імперіями. Для оборони своїх західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів — Київ будується Дубенський форт, що став відоміший у наш час під назвою Тараканівський форт. Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен.  Він же будував і фортецю у Бресті та загалом кілька десятків фортів і фортець по всій Російській імперії.

Ідея використати споруди форту для музею, наприклад музею Першої світової війни, виникала не один раз. Повз трасою у день проїжджає декілька тисяч автомобілів. Та люди б їхали сюди зумисне, бо воно того варте. Але правильно кажуть, що в Україні такі пам’ятки історії, архітектури тощо призначені лише для того, аби руйнуватися і зникати з лиця землі.