Текст у... модному кунтуші

Кожен, хто знайомий із виданням «Хроніки Любарта», головним редактором якого є краєзнавець Олександр Котис, звертає увагу на колажі до текстів. Чому «Хроніки...» динамічно посилюють пізнання шляхетної історії Волині, як культурним продуктом закохати місто, про оригінальну сучасну подачу, адже саме це привертає увагу до проекту, — його коментар.

— Я вже багато років популяризую історію Луцька й роблю це по-різному, в спосіб, який мені самому подобається. Це й публічні лекції, екскурсії, участь у видавничих проектах. Та головна частина цієї роботи — це подача саме текстового матеріалу в інтернеті. Тобто я багато пишу статей з історії Луцька. В мене завжди була загострена потреба матеріал подавати візуально якісно. Наприклад, використовую історичні фото низької якості лише тоді, коли справді не можна знайти кращого. Але зазвичай вдається. Варто лише пошукати відповідне зображення в онлайн-архіві чи відсканувати вже наявне й обробити його для доброї публікації.

У один момент я зрозумів, що цього замало. Це помічають лише ті, хто небайдужі до того, який вигляд має картинка на екрані. Тут мушу констатувати переважно низькі вимоги читачів. А немає великого попиту — немає й широкої пропозиції. Дуже багато ЗМІ, на жаль, неналежно ставляться не лише до візуального оформлення матеріалів, а й навіть до якісного вигляду того, що вже є (чого, до речі, аж ніяк не скажеш про газету «День», яка для мене є зразком). Зображення можуть бути розмиті, пікселізовані, текст може вилізти куди-завгодно, не гармоніювати з картинкою тощо.

Мені це не подобалося, я хотів різко відійти від цього. Став малювати колажі на свій смак. Які уявляв, що вони стануть добрим доповненням до сказаного текстом. До того ж пішов далі, ніж просто колаж. Бо колаж — це статична картинка, а мені хотілося, щоб вона рухалася. Запровадив gif-анімацію. Просто кажучи, це коли є кілька кадрів, що їх змінюють почергово й циклічно. Кожен кадр я малюю вручну в Phоtоshоp, а потім складаю в одну анімацію. Натхненням для мене став журнал platfor.ma. Дякую їм за те, що вони такі хороші і так якісно візуалізують тексти. Цей журнал став останньою краплею; вирішив і самому діяти. З графічними редакторами, особливо Photoshop, я був давно знайомий, бо здавна займався фотографією. Варто було лише згадати старі (ну, й набути нових). Не прогадав.

Дуже багато посипалося відгуків про те, що статті стали значно свіжіші, їх цікавіше читати, вони розбавляють і доповнюють матеріал. Я вже мав із цієї нагоди лекцію для студентів Літньої школи журналістики в Луцьку. Розказував, як я роблю ці колажі, ґіфи і навіщо. Також запланований уже виступ для студентів Школи візуального сторітелінгу в Луцьку. Це не лише вказує на те, що мені вдалося цим візуальним контентом зацікавити людей, а й те, що це має попит. Тут також слід вказати, що колажі бувають дуже різні. Й оскільки я не маю якоїсь мистецької (само)освіти, то важко пояснити цю різницю.

Але саме явище колажу ще нічого не вирішує. Бо він може бути невдалим, нудним, застарілим і просто негарним. Він має бути сучасним. Вловлювати візуальні тенденції, розуміти їх, багато дивитися на різні приклади, вникати, чому це має такий вигляд. Ну, й, звісно, набувати локального контексту: де саме картинка буде розміщена та яку тему має ілюструвати. Для мене зручне таке візуальне рішення: розмістити елементи колажу на білому полотні й додати туди колір у штучних формах — лінії, плями, фігури, контури. Око не може бути байдужим до чистих і яскравих кольорів.

На мою думку, це ще один спосіб популяризації історії. Не маю ілюзії щодо того, що навіть найцікавіші тексти читають повністю. Люди здебільшого гортають статті, аніж читають їх. Отже, перший канал — візуальний, а не інтелектуальний. Якщо сам вигляд зацікавлює та приваблює, а також, якщо подано короткий влучний заголовок, то це 60% успіху, тобто, що матеріал зацікавить. Далі справа за якістю тексту.

У потоці інформації, який нас оточує, колажі виглядають помітно. Крім того, вважаю, що історія — це не про минуле. Це про те, чому ми сьогодні такі є. Щоб це розуміти, варто дивитися, які ми були «вчора». Й це також означає, що історія та її популяризація має бути сучасною і перебувати в контексті наявних трендів. При цьому головна вимога — не відходити від історичної наукової глибини матеріалу, інакше все це швидко здується. Форма не врятує. Рятує зміст. А в модному кунтуші в нього вигляд значно стильніше.