«Тоді я вперше бачила, як військовий плаче...»
Старшина Збройних сил України, медик Ірина МЕДЯНА — про три ротації в зоні АТО
Нежіночність жіночих ролей на війні вражає і надихає водночас. Українки воюють нарівні з чоловіками, так само гинуть і зазнають поранень. Нині вони руйнують стереотип про те, що жінка — це лише берегиня роду. Тепер вона і снайпер, і розвідник, і сапер. Під час війни всі — і жінки, й чоловіки — повинні захищати Батьківщину, каже старша медична сестра клініки невідкладної хірургії та ушкоджень Вінницького військово-медичного центру Центрального регіону, старшина Збройних сил України Ірина МЕДЯНА. У зоні АТО вона пройшла три ротації. Там отримала медаль «За взірцевість у військовій службі» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Та найбільша нагорода для жінки-медика — врятовані пацієнти, які пишуть, телефонують і вже другий рік поспіль не забувають про її день народження.
«ТРАПЛЯЛОСЯ, ЩО Й ДВІ ДОБИ ПРОВОДИЛИ В ОПЕРАЦІЙНІЙ»
Щойно на сході розгорівся збройний конфлікт, Ірину Медяну відправили на полігон під Білою Церквою. Звідти перекинули під Житомир і закріпили за 72-ю окремою механізованою бригадою. Тоді, згадує Ірина, вона відчула всі «принади» військової служби. Переїзд до пункту розміщення видався важким. Безкінечними ешелонами на схід транспортували обладнання для створення госпіталю в польових умовах. Не одну ніч доводилося провести в полі, на ношах. Намети не розгортали, тому що колона могла в будь-який момент вирушити в дорогу.
Діставшись до Оріхового, військові медики розгорнули наметове медичне містечко. В одному наметі — оперували, в другому — спали, в третьому — зберігали медикаменти.
«Це було влітку 2014-го, якраз після «маршу» в Луганську область, — згадує Ірина. — На організацію роботи операційних було кілька годин, поранених було багато. За день доводилося виконувати по 3–5 операцій, а траплялося, що й дві доби проводили в операційній. На місці дислокації тихо не було. Терористи здійснювали напади навіть вночі. Один із таких військовим вдалося відбити... Часто прострілювали і з «зеленки». До медиків із боку терористів поблажливого ставлення не було. Бувало, що в екіпажі навмисно цілилися, щоби зменшити кількість тих, хто може врятувати пораненого українського солдата».
«ДРУГА РОТАЦІЯ МИНУЛА У СВАТОВОМУ»
В її спогадах багато історій, про які можна писати книжки. Але ділитися ними Ірина не хоче. Говорить про війну так, ніби відриває пластир від рани. Згадує про солдата, якого привезли до мобільного госпіталю в надзвичайно важкому стані. Життя юного хлопчини висіло на волосині. Бідолаха це розумів, однак страшенно хотів жити.
«Тоді я вперше бачила, як військовий плаче... — Ірина замовкає, набирає повні груди повітря і продовжує. — На щастя, все обійшлося. Мабуть, той боєць народився в сорочці. Куля зачепила тільки м’які тканини. Невдовзі юнак одужав. Однак його щирі сльози, сповнені відчаю, я ще довго пам’ятатиму. Такі випадки дають усвідомлення того, що ти робиш благородну справу».
Друга ротація Ірини минула у Сватовому. Там ситуація була не кращою. Коли дощило, болото стояло таке, що ні пройти, ні проїхати. Вода за 20 хвилин наповнювала намети по кісточки. А вони оперували, рятували людські життя. Щиро раділи, коли вдалося побороти смерть, святкували, коли приходили державні нагороди та дні народження.
«ЛИШЕ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ З АТО ЗРОЗУМІЛА, ЯКИМ МАЄ БУТИ ВІЙСЬКОВИЙ МЕДИК»
«На передовій я відзначила свій ювілей. Це спогади на все життя, — продовжує Ірина. — Друзі замовили волонтерам коржі для святкового торта, взяли на кухні згущене молоко, насмажили картоплі, відкрили консерви, приготували олів’є, а з латексних рукавичок зробили повітряні кульки і букет. Я була зворушена до сліз. За кілька днів з нагоди Дня медика отримала від начальника генштабу ЗСУ першу нагороду — медаль за «За взірцевість у військовій службі». Мені привезли її просто на полігон. А орденом нагородили вже згодом, через рік».
За що вона удостоїлася такої почесної нагороди, жінка не зізнається. Каже, насправді пишатися ми маємо не нагородами, а тими, хто на передовій. Лише після повернення з АТО Ірина зрозуміла, яким має бути військовий медик: стриманим, відповідальним, чесним — із собою та своїми пацієнтами. Особливо необхідно дотримуватися цих принципів у воєнний час, бо кожна твоя помилка може коштувати людині життя.
