Царственна мрія збувається
«Ізраїль зруйновано. Насіння його знищене!» Такий напис на одному з храмів Лускору звелів зробити в ХIII сторіччі до н.е. один із єгипетських фараонів.
Скільки їх — великих і малих «фараонів», починаючи з правителів Єгипту, асірійців, греків, римлян і закінчуючи найжахливішими злодіями Гітлером і Сталіним, пішли в небуття, а Ізраїль існує, процвітає, виявляючи всьому світу чудо безперервного воскресіння, оновлення й вічності.
У 132—135 рр. після придушення римлянами повстання Бар-Кохби єврейська громада втратила найважливіші атрибути нації: територію, економіку, соціально-політичну цілісність. Однак продовжувала залишатися нацією завдяки своїй монотеїстичній релігії — іудаїзму. Тора — по суті Конституція, яка діяла в розсіянні неухильно, скрупульозно регламентуючи елементи повсякденного побуту і зв’язуючи членів громади ідейно. Сучасною термінологією можна сказати: завдяки Торі в усі віки розсіяння існувала єврейська віртуальна держава Ерец Ісраел.
Ідея повернення на Землю Обітовану ні на один день не полишала єврейський народ. Єврейську національну ідею висловлено так: «Лешана аба бе Ієрушалаїм» (іврит) — «Наступного року в Ієрусалимі». Ці слова у вигляді побажання один одному в кінці служби традиційно вимовляли й вимовляють ті, хто молиться. Цей стратегічний курс працював у всі часи нашого перебування в галуті. Я пам’ятаю, як, будучи школярем, почув його за пасхальним столом з вуст батька. І тоді вперше я задумався над його суттю: тільки на Моїй Землі сусідський хлопчик не буде дражнити мене «жид пархатий». Історія єврейського народу — це безперервний ланцюг воєн, гоніння, національних катастроф. Жодна нація в світі за всю історію людства не страждала так, як страждали євреї.
У безмежно важкій, виснажливій, повній драматизму двохтисячолітній боротьбі євреї перемогли. Є процвітаюча держава Ізраїль, збережено єврейську релігію, традиції, мову. Жорна історії не перетворили нас на пил. Є єврейський народ у діаспорі (з появою держави Ізраїль кажуть «у тфуці» — у тривалому відрядженні), який все більше ототожнює себе з Ізраїлем і інтегрується в єдину динамічну єврейську націю. Перемогу в двохтисячолітньому протистоянні євреїв ворогам було отримано, головним чином, силою духу, а не зброї. Наша стійкість, вірність своєму корінню та історичним цілям дивували і не перестають дивувати людство. Вони, по-моєму, дивують нас самих. «Кожний окремий єврей нічого загадкового в собі, можливо, і не являє, — пише А. Воронель. — Як у людини, у нього є в тому або іншому співвідношенні всі людські риси, властиві й іншим народам. Але єврейство як ціле своєю незвичайною долею викликає здивування, а часом нерозуміння, у глибоких мислителів всіх народів». І там же: «Неупередженого спостерігача часто вражає якась неординарність єврейської долі загалом, хоча окремі події єврейської історії мають аналогії і пояснювані паралелі в історії інших народів. І тоді виникає питання: чи є доля євреїв незвичайною, тому що вони в якомусь сенсі незвичайні самі, або, навпаки, вони незвичайні саме в тому, що приймають на себе загальну віру в свою незвичайну долю». («Парадоксальна реальність» // «Євреї і єврейство». Єрусалим: «Гешер Алія», 1991 р.) У різних кутках земної кулі асимільовані євреї стараються дати своїм дітям єврейську освіту, розуміючи, що це єдиний спосіб влитися в своє національне середовище й допомогти здійсненню віковічних прагнень народу. На щастя, є багаті й заповзятливі люди, які розуміють важливість цього стратегічного шляху і фінансують його; є безліч ентузіастів, які безкорисливо реалізують цю програму. В Україні функціонують 200 єврейських громадських організацій, 74 релігійні громади в 30 містах. Університет, Інститут юдаїки, 16 денних шкіл, 80 недільних шкіл, в яких навчається 20 тисяч дітей і дорослих, 11 дитячих садків. Щорічно в 20 дитячих таборах оздоровлюються і навчаються тисячі дітей. Функціонують десятки добре оснащених (комп’ютерами, бібліотеками) громадських культурних центрів. Видається 20 газет, теле- і радіопрограми. І все це — майже з нуля в 1990 р. «Собор — зовсім не сума каменів. Це геометричне і архітектурне ціле. Не каменями визначається собор, це він додає ціну каменям своїм значенням. Камені облагороджені тим, що входять до складу Собору. Найрізноманітніші камені служать його єдності». Ця геніальна метафора, що належить Антуану де Сент-Екзюпері, неначе спеціально написана для відображення ставлення окремого єврея до всього єврейства і навпаки. Закінчу цитатою Достоєвського, в якій слово «росіянин» я замінив словом «єврей». «Так, ми віримо, що єврейська нація (єврейська цивілізація) — незвичайне явище в історії всього людства. Характер єврейського народу до того не схожий на характери всіх сучасних народів, що росіяни, наприклад, досі не розуміють його і розуміють в ньому все навпаки... Кажучи, проте, про національність, ми не розуміємо під нею ту національну винятковість, яка вельми часто суперечить інтересам усього людства. Ні, ми розуміємо ту істинну національність, яка завжди діє в інтересах усіх народів». (Достоевский Ф.М. Искания и размышления. — М.: Сов. Россия, 1983, с.95) .