«Ця трагедія розтягнулася на все життя...»

9 травня 2014 року всю країну сколихнула страшна новина про те, що на Луганщині біля одного з «блок-постів» було жорстоко розстріляно родину з Антрацита. Цього дня інформаційні випуски центральних каналів починалися з трагічного повідомлення: «Терористи застрелили обох батьків на очах у дитини. 10-річну дівчинку тяжко поранено».

Жорстоку розправу бандити влаштували на трасі Київ — Харків — Довжанський. За офіційною інформацією правоохоронців, подружжя намагалося на двох автомобілях проїхати через блок-пост терористів. Очевидці повідомляли, що водії відмовилися зупинитися, після чого бойовики відкрили вогонь з автоматичної зброї. Обидві машини просто зрешетили кулями. Їх виявили за 15 км від прикордонного пункту. В одній машині була дівчинка. Її госпіталізували з тяжкими травмами.

Кореспондентові «Дня» вдалося зв’язатися з родичами загиблої родини Олега й Ірини Бурихіних. Рідний брат Ірини — Валерій розповів, що зараз його 10-річна племінниця, яка дивом вижила в нічній перестрілці, перебуває в Луганській обласній лікарні. «Кілька днів тому Лізу перевели з реанімації у відділення. Зараз її постійно доглядає моя дружина. Ліза при тямі, розмовляє нормально, але ручки трясуться, а також трясеться нижня губа й щелепа. Куля зачепила її мозок, лікарі чистили рановий канал, там були осколки черепа. Вона адекватна, але трохи плутається в подіях: то запитує, коли мама з татом прийдуть, потім згадує, що їх розстріляли...»

Валерію важко розповідати про те, що сталося, але ще страшніші спогади у його племінниці. «Ліза розповіла: тато вийшов розмовляти з дядьками, а дядьки почали стріляти. Татко був весь у крові. Потім у мене обруч в голову вліз..., потім пам’ятаю «швидку»...». Певно, вона знепритомніла. У пам’яті переплуталися уривки подій. Лікарі кажуть, що все відновиться».

За словами медиків, стан Лізи стабільно тяжкий. У дівчинки немає частини черепа, тому через три місяці її чекає пластична операція з імплантації спеціальної пластини. Також дівчинці потрібна робота з психологом. Страшні події відбувалися у дитини на очах, і вони завдали глибокої емоційної травми.

«Ця трагедія у нас розтягнулася на все життя, — з гіркотою розповідає Валерій. Ми з Іриною рано залишилися без батьків: мені було 18 років, їй — дев’ять. Я тоді брав над сестричкою опікунство, тепер беру опікунство над її донькою, приблизно в тому ж віці...». У загиблих батьків залишився ще 22-річний син. Він нині мешкає і працює в Антрациті.

Що ж насправді сталося тієї фатальної ночі? Місцеві ЗМІ написали, що родина бізнесменів з Антрацита продала все з дому і тікала від погоні, тому що «всі, хто багатий, хто перейшов дорогу мерові чи його оточенню, оголошені міською владою «Правим сектором». «З Антрацита по рації передали народному ополченню, що рухаються машини з «Правим сектором», — розповів каналові «24» місцевий журналіст, — по машинах відкрили вогонь на поразку. Коли терористи підбігли, аби забрати гроші, то з машини почувся плач дитини. Ті, що стріляли, злякалися, навіть викликали швидку, а самі поїхали».

Брат загиблої розповів «Дню» іншу версію подій:

— Їх розстріляли під час зупинки. Коли машини виявили, вони стояли на одній смузі — на своїй. Першою стояла машина чоловіка, з працюючим двигуном. В автомобілі крові немає, Олега розстріляли на вулиці. Тобто він виходив розмовляти з ними.

Сестру застрелили в машині. Вона була за кермом. У неї смертельні поранення — в серце і легені, ноги повністю перебиті кулями. Тобто її розстріляли... А в чоловіка найтяжче поранення було в коліно. У висновку зазначено, що він загинув внаслідок ДТП. Він сидів на асфальті, збоку від машини: чи просто був у шоковому стані, чи хотів когось зупинити. З митниці до Антрацита їхало інше авто, водій не помітив чоловіка, що сидів на дорозі, і збив, повністю розбивши грудну клітку.

На запитання, чому родина хотіла виїхати, Валерій відповідає, що сестра з чоловіком і Лізою їхали  в гості.  «Вони їхали до Новошахтинська в гості. Збиралися виїхати вранці, але чомусь поїхали ввечері. Камери спостереження на подвір’ї їхнього будинку показали, що вони виїхали об одинадцятій годині. З ними ще мав їхати друг, вранці вони спочатку планували помити машини. Чому вони поїхали вночі — я не знаю...» Брат загиблої також розповідає, що інформація про те, що родина все продала і планувала переїжджати до Росії, — не правдива.  «Ні, це неправда. Будинок і всі речі на місці, вони нічого не продавали», — каже Валерій.

За фактом вбивства подружжя, а також поранення дитини поблизу державного кордону розпочато досудове розслідування. Процесуальне керівництво здійснює прокуратура Свердловська. Хід розслідування перебуває на контролі прокурора області. Начальник відділу зв’язків з громадськістю ГУМВС України в Луганської області Тетяна Погукай, яка допомогла нам зв’язатися з родичами, в інтересах розслідування поки що не коментує подію: «Що стосується розвитку справи — коли затримаємо тих, хто це вчинив, обов’язково надамо вам інформацію. Наразі оперативники посилено працюють над розкриттям вбивства», — повідомила вона.

Самі рідні в успішне розслідування загибелі вірять не дуже. «Міліція поки що нічого не говорить, тому що їм сказати нічого, — вважає Валерій. — Вони на місце пригоди виїхали лише вранці: вночі всі боялися туди їхати. Слідчі лише гільзи збирали, рахували кількість куль в обох машинах. Вони просто констатували факт, і більше навряд чи зроблять».

На запитання, як відреагували мешканці Антрацита на трагедію, Валерій відповідає: «Місцеві мешканці допомагають! У школах збирали кошти на лікування Лізи, просто небайдужі люди телефонують, пропонують допомогу. Усе місто допомагає. Фінансова допомога зараз не завадить: у племінниці тяжка черепно-мозкова травма, яка потребує серйозного лікування і тривалого відновлення».

На превеликий жаль, сумніваються в правосудді і мешканці Антрацита. «Я гадаю, знайти винних нереально, — сказала «Дню» одна із співробітниць виконкому. Тим паче, в такому безладі, який нині в країні! У принципі, я гадаю, знайти нікого не зможуть».

Згідно з Кримінальним Кодексом України, за умисне вбивство двох чи більше осіб, а також умисне вбивство малолітньої дитини, вчинене за попередньою змовою групою осіб, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від десяти до п’ятнадцяти років чи довічне позбавлення волі (п.п.1, 12 ч.2 ст.115 УК). Але з людського погляду навіть біблійний принцип «життя за життя» в даному разі був би зам’яким. Можливо, такі діяння варто розглядати вже в Гаазькому суді? Адже жоден найсуворіший закон не в змозі повернути втрачену родину, компенсувати чи хоч якось зменшити біль. Страшно навіть уявити, що близькі люди розстріляного подружжя щодня подумки запитуватимуть: «За що? Чому?» і багато років мучитимуться і шкодуватимуть: «Ох, якби тоді...»

Сьогодні мешканці України повинні усвідомлювати, що окрім них самих ніхто не наведе лад у нашій країні. Санкції «сторонніх спостерігачів» поки що не дають бажаного ефекту, а різні місцеві угруповання з їх ідеями незалежності і федералізації лише додали жорстокості, агресії, насильства, безладдя і спричинили нескінченні страждання для всіх нас. Ця історія ще раз підтвердила, що застосування зброї не принесе миру в наші оселі.

Ті, хто бажає допомогти в лікуванні й відновленні маленької Лізи Бурихіної, можуть звертатися до її дядька Валерія за телефоном: 0501523874