«ТИХИЙ ВИР» ФЕДОСЄЄВОЇ-ШУКШИНОЇ

Світська хроніка нині більше пересуджує те, з Барі Алібасовим іще Федосєєва-Шукшина чи вже ні, в Америці її старша дочка Ольга чи тут, із ким одружена її молодша дочка Маша, в яку була закохана вся «На-на»?.. Про акторські ж роботи Лідії Миколаївни чомусь мовчать.

Лише професіонали кіно не втомлюються нею захоплюватися. «Був колись на Русі звичай дарувати «тиху» милостиню: непомітно класти милостиню на віконце бідного і йти геть. Мимоволі пригадується цей звичай, коли з екрана дивляться очі Федосєєвої, ласкаві, добрі й багато пробачаючі». Це думка режисера Василя Ординського, у фільмі якого «Ровесниці» актриса зіграла одну з перших своїх ролей.

«Ліда виросла у велику російську актрису. Такими я уявляю собі актрис Малого театру минулого століття: без пози, без манірності, відкритих серцем, мужніх духом... Є народні акторки за званням, а Ліда — народна актриса за своєю сутністю», — каже про неї Сергій Никоненко, який і не раз знімався з Шукшиною, і знімав її у своїх фільмах.

Коли думаєш про неї, пригадується передусім чисте обличчя Люби Байкалової з «Калини червоної» — вкрите ластовинням, із віями, що вигоріли на сонці, рум’янцем на всю щоку. У цій стрічці актриса принципово працювала без гриму. І не дивно, що її обличчя, наче вмите джерельною водою, за його природною чистотою порівнювали з атласною шкірою шукшинівських наречених-берізок. Героїня, котра прихистила злодія, що вийшов із зони, й котра пробудила в ньому людину, існувала на екрані з достовірністю і безпосередністю непрофесійного актора.

Недарма після перших фільмів Василя Макаровича — «Дивні люди», «Пічки-лавочки» — дехто вважав, що режисер просто вирішив зробити зі своєї милої дружини актрису, доручивши зіграти саму себе. Але потім хтось згадував, що бачив уже цю випускницю вдіківської майстерні С. Герасимова в картинах «Максим Перепелиця» (лаборантка), «Два капітани» (студентка), «Катя-Катюша» (Діна), «Яке воно, море?» (Настя). Фольклорна російська краса (чим не Марія-Майстриня чи Василина Прекрасна?), корона світло-русявого волосся, світло-карі очі на пів -обличчя, створювали відчуття щирості й цілісності її простих героїнь.

Втім, просто органічного існування на екрані Федосєєвій-Шукшиній було мало. Її ще з часів ВДІКу вабили ролі характерні, гротескові, в її роботах рівнинний російський спокій сусідував із гострим почуттям комічного. Свою Хохлакову з інсценування «Братів Карамазових», войовничу «пані з брошурами», вона доводила до фарсу, оголюючи ідіотизм ярої феміністки. Всі реготали, дивлячись на її курку-полковницю з виряченими очима з «Дядечкового сну», а її пушкінська Дона Анна була тим самим «тихим виром», від якого можна всього чекати. І хіба потім це не відбилося в численних комедіях, зіграних Шукшиною: «Дванадцяти стільцях», «Мертвих душах», «Ширлі-мирлі», «Особистому житті королеви»?

Звичайно, її багато в чому сформувала творчість чоловіка, Василя Шукшина, з його тугою за жіночим ідеалом, яка виявлялася часом... у «антиідеальних» жіночих образах. Їх Лідія Миколаївна також створювала із задоволенням, наче зводячи рахунки і з безкрилим побутовізмом і тупим консерватизмом життєвих норм. Це і внутрішньо отупіла, сонно-поблажлива «господиня серванта» з «Прошу слова», і дружина дивака-літератора з «Шапки», і тупа хімічка з «Ключа без права передачі».

А останнім часом актрису ваблять ролі відверто негативні, на зразок Амалії фон Шпільце у «Петербурзьких таємницях» або сестри боярина Кучки в «Князі Юрії Долгорукому». Хоч і тут Федосєєва-Шукшина розкриває передусім бабське начало. Від нездійсненого жіночого щастя в них і прокидається підступність і потяг до руйнування.

Сьогодні у Лідії Миколаївни ювілей. Ми вітаємо улюблену актрису, бажаємо їй нових ролей і особистого щастя.

№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»