У критичні тижні нового життя
80 років тому Золотою медаллю ВДНГ СРСР була відзначена інноваційна робота української лікарки-педіатра Олени Миколаївни Хохол «Іонітне молоко»
Лікар біля ліжка крихітного життя завжди має відповідальну місію — зрозуміти тільки за стогоном і занепокоєнням, що ж сталося з немовлям. Саме такою дивовижною лікаркою була член-кореспондент АМН СРСР, уманчанка, одна з перших випускниць Київського медичного інституту 1921 року Олена Хохол.
Мудра фахівчиня з добрим серцем і ясним розумом (а іншим хороший педіатр бути просто не може), Олена Миколаївна до літа 41-го сформувалася як ерудит і стратег у своєму милосердному фахові. І коли почалася війна, якраз їй доручили особливу лінію оборони — очолити у Міністерстві здоров’я країни управління медичного забезпечення благополуччя дітей. Звичайно ж, це — особлива повість: ці важкі дні та ночі. Але із цією місією вона впоралася чудово!
Потім, у щойно звільненому Києві Олені Іванівні довірили керівництво Охматдитом — Інститутом охорони материнства та дитинства. Фактично, ця дитяча лікарня, що знову відкрилася в місті, але разом із тим і горнило науки про допомогу породіллям і основи медицини дитинства. Але багато співробітників, що стали фронтовими лікарями, ще воювали або віддали своє життя. Але ж і в Інституті продовжувалася війна! Тут невпинно боролися за врятування дитячих життів, особливо тих, які прийшли в цей світ передчасно і, до того ж з інфекційними зараженнями. Надією і порятунком для таких крихітних страждальців була якраз Олена Миколаївна. Тут надзвичайно характерна назва її докторської дисертації (1945) «Матеріали до порушень капілярного кровообігу при токсичній диспепсії у дітей» .
Серйозною проблемою в педіатрії раннього віку завжди була нестача материнського молока. Без цього основного «еліксиру життя» діти були або приречені, або тяжко хворіли. Ще в дореволюційні часи педіатр Євген Львович Скловський, один з учителів Олени Хохол, організував у Києві доброчинну амбулаторію «Крапля молока», що виявила себе як справжній гуманістичний осередок. Проте, відновлювати цю службу в місті, що зазнало окупаційної руйнації, було справою звитяжною.
І ось Олена Миколаївна разом із фахівцями з фізичної та колоїдної хімії на основі використання іонних смол отримала наприкінці 1950-х років іонітне молоко — перший вітчизняний замінник грудного молока.
Сьогодні іонітне молоко вже не є ідеалом, у нього з’явилися гідні дублери. Але воістину благословенний той, хто зробив перший крок!
У того, що пише ці рядки, склалося своє трепетне ставлення до пам’яті Олени Миколаївни: вона була деканом педіатричного факультету Київського медичного інституту, студентом якого я став 1948 року. На третьому курсі у мене стався гострий спалах туберкульозу. Стрептоміцин тоді був, як кажуть, дорожчим за золото. І саме моя декан, використавши всі свої зв’язки, терміново добула для мене рятівні 10 грамів препарату.
«Вигодовування дітей першого року життя». Так називалася одна з останніх праць моєї Вчительки — Олени Миколаївни Хохол, а відомі рядки: «Бой идет не ради славы, ради жизни на земле» — ніби саме про неї.
