«У людей справді біда»

Щотижня чоловіки-будівельники з поліського села Карпилівка, що на Рівненщині, вирушають у Слов’янськ. Їдуть, щоб допомогти. Працюють переважно там, де зруйновано житлові будинки, а власники помешкань — літні люди, в яких нікого немає. Місцеві жителі дякують, але й подиву не приховують: не вірять, що це можна робити на волонтерських засадах.

Тим часом селяни з Карпилівки Рокитнівського району зібрали вже кілька десятків тонн продуктів, а ще 120 кубометрів лісоматеріалів, які відправляють на схід. Кажуть, 60 кубів для них надали безкоштовно, решту вдалося купити за зниженими цінами.  Гуманітарну допомогу в зону АТО возить місцевий пресвітер Карпилівської церкви Християн віри Євангельської Володимир Бричка.

«25-тонні вантажівки з Рівненщини ми відправляємо на схід раз, а то й двічі на тиждень. Парафіяни охоче відгукуються й допомагають постраждалим, хто як може. У зону АТО з гуманітарним вантажем я їздив уже вісім разів. І маю намір вирушити туди знову. Сказати, що це не страшно, було б геройством. Звісно, коли вирушаю туди, переживаю, бо дивлюся новини, знаю про випадки, коли волонтери потрапляють у засідки. Але коли тобі телефонують і просять про допомогу, то бажання допомогти сильніше, ніж страх, — розповідає священнослужитель. — Свого часу ми отримували гуманітарну допомогу зі Швеції, Норвегії, інших країн. Але тоді ми не переживали такого лиха, як нині маємо на Луганщині, Донеччині. У людей справді біда. Раніше ми збирали для них гроші. Я передавав по кілька тисяч гривень для тих, хто найбільше того потребував. Але гроші розходяться, а помешкання як були зруйнованими, так і залишаються. Саме тому ми вирішили, що треба доправляти туди лісоматеріали. А відбудовувати зруйноване допомагають наші чоловіки, які працюють там безплатно. Іноді вони мені телефонують і кажуть, мовляв, якби поїхали на роботу в Москву, заробили б кілька тисяч доларів, але навряд чи відчули б таке внутрішнє задоволення, як тут, коли їм дякує старенька жінка. Та разом із цим хлопці розповідають, що там, у Слов’янську, не вірять, що вони все це роблять на волонтерських засадах. Думають, що їм платить Америка. А ще тамтешні жителі зізнаються, що не знають, чи так би відгукнулися, якби таке лихо трапилося у нас».

Деякий час у Володимира Брички жила вдова вбитого терористами пресвітера зі Слов’янська, та їхні восьмеро дітей. Вона й просила не дивуватися реакції тих, хто живе на сході. Бо упродовж кількох років їм усілякими способами розповідали і показували фільми про «жорстокість бандерівців». Тому зараз важливо не вирішувати, хто правий, а хто ні, натомість треба просто допомогти, якщо можеш, вважає священнослужитель.

Тим часом селяни з Карпилівки прийняли в себе кілька родин із Донецької області. Чоловіки-переселенці  просили підшукати їм роботу. Натомість пресвітер запропонував їм поїхати разом із бригадою місцевих будівельників на той же схід, щоби на добровільних засадах допомогти потерпілим.

«Річ у тім, що з Карпилівки у зону АТО поїхали 15 хлопців-солдатів. Тут лишилися їхні матері. Тим часом місцеві чоловіки їздять не на заробітки, а у Слов’янськ, щоби допомогти відбудувати руїни. Саме тому я й порадив  переселенцям вирушити з ними, — пояснив Володимир Бричка. Там вони грошей не зароблять, але тут їм люди допоможуть. І я радий, що вони з цим погодилися».