У рамках мистецтва
У затишній кримській бухточці Чехова and Пушкіна розташувалася група художників-пейзажистів: дідусь, його син і невістка. Дві години вони ретельно щось вимальовували на крутизні. Так концентровано, що тридцятирічний синочок від зосередженості упустив ящика з фарбами, і він весело загуркотів униз.
Нарешті роботи зроблено, ящика повернули господареві. Пхаю носа у твір. Перше, що вразило, - у всіх трьох було намальоване що завгодно, але тільки не бухта під ногами. Від тата до сина майстерність значно спадала. На картині невістки чітко можна було розрізнити небо і море. Оскільки одне, виходячи із природовлаштування, було зверху, а друге - навпаки. Хоча із зеленого кольору однієї половини полотна і сіро-зеленої другої половини важко напевне сказати, що картину зрозуміли правильно. Можливо, її потрібно перевернути.
Проаналізуймо, як найавторитетнішого, старого. Зображення виконане широкими сміливими мазками. Їхня сміливість така, що мазок від середини затоки просто сягає верхівки прибережної скелі. Та нехай, у всесвіті все взаємопов'язане і, кажуть, з'єднане невидимими лініями, і полями. Тут вони проступили чіткіше.
Дивувало інше: всі малювали, коли був дуже яскравий, пронизаний сонцем день, а на трьох його втіленнях - похмурі напівсутінки. Я не витримав і запитав дідуся:
- Чому у вас на картині світло вимкнули? Де спека?
- Картину потрібно дивитися вдома, - висунув він дивний аргумент. А потім додав ну зовсім уже гідний подиву: - І головне, в рамку її вставити. Добрі рамки - це головне.
Он як!
Чому б їм трьом не перейти на виробництво рамок. Якщо їхні картини вставляти в золоті, з інкрустацією величезні рами, то справді буде на що подивитися. Прямий, мов кишка, розрахунок.
