Учора – школа і бібліотека, сьогодні – хоча б медпункт...

Новина про те, що в селі Грабове Старовижівського району відкрили відремонтований фельдшерсько-акушерський пункт, таки порадувала. На Волині, можна сказати, масово закриваються колишні медичні пункти в селах, дільничні лікарні давно закриті, і є села, де в шикарних, без перебільшення, приміщеннях такого медичного закладу просто пустують кімнати... Владці ведуть дискусії про створення госпітальних округів, опорних лікарень та інші зміни, передбачені медичною реформою. А люди у селах уже давно просто виживають, пристосувавшись до реалій і добираючись до медика за тридев’ять земель.

Грабове — село, за всіма мірками, малоперспективне. Воно в тому закутку Старовижівського району, який тут прозвали «Кореєю»: через відірваність, віддаленість від районного центру, та й загалом цей поліський куточок із кількох сіл — справжня глибинка. Хоча місця доволі мальовничі. Проте люди в Грабовому дуже люблять свою малу батьківщину, не покидають намірів повернути їй колишній розквіт. Мешканці цього села відомі на Волині тим, що дуже активно боролися за збереження своєї школи. Грабове — особливе село, бо має... пам’ятник шкільництву, встановлений біля старого приміщення школи (якому вже понад сто років) ще «за Польщі» у 1920 році. На постаменті — юнак із дівчиною, і напис «Через освіту до добробуту» (вже тоді розуміли, що таке школа). Ще у двадцятих роках минулого століття селяни писали петиції польській владі, щоб у їхній школі навчання велося українською мовою. «І от нашу добротну школу, в якій були і спортзал, і внутрішні туалети, закрили ще у 2011 році», — каже колишня директорка школи Людмила Володимирівна Ступік.

Тоді, 2011-го, закривали школу з формулюванням «припинити тимчасово навчання». Багатьох учителів відправили на передчасну пенсію за стажем (пішла на неї і директорка). Учнів почали возити в село Сереховичі, яке згодом стало центром ОТГ. Проте Грабове не здавалося ще чотири роки, створили ініціативну групу «Відродимо школу разом», писали в усі інстанції, що в приміщенні відкрили бодай початкову школу. Все марно. «І знаєте, — каже Людмила Ступік, — я, звісно, також відстоювала школу, але сама розуміла, що на школі поставлено хрест, бо 19 учнів — то фактично лише один клас. Минули ті часи, коли тут навчалося по дві сотні учнів». Ще одну спробу вдихнути нове життя у приміщення школи зробили у 2017 році, коли силами громади відреставрували шкільний спортивний зал. Жінки несли гроші за зібрані в лісі чорниці, чоловіки возили своїми підводами будівельні матеріали, працював і сільський священик, допомагали колишні грабівчани, розкидані по всьому світу. За роки безлюддя у приміщенні погнила й підлога, кущі вже досягали даху...

Але так і не спромоглися грабівчани вирішити інше глобальне питання, яке випливало з попереднього: опалення приміщення. І всі попередні зусилля пішли, образно кажучи, коту під хвіст. До них — без претензій: не можна покладатися лише на ініціативу та власні кошти людей безкінечно. Була хороша пропозиція облаштувати у школі реабілітаційний центр, та ніхто ж палець об палець не вдарив. Школа стоїть пусткою, спортзал не ожив, бо і холодно, і нема вже кому тут у м’яч пограти. Молодші сельчани всі у Польщі на заробітках. І село рятує навіть не школа, а саме робочі місця... «Але ми говорили з головою ОТГ, що варто проводити тут якісь спортивні змагання, — каже Людмила Ступік. — Не почнеш робити, справа далі й не піде». Покінчивши з директорською «кар’єрою», вона не пішла на іншу посаду (хоч були пропозиції), а зайнялася активною громадською діяльністю. Ось і гроші на ремонт ФАПу з членами ініціативної групи, яку очолила, їздила випрошувати, де тільки можна. Бо частину коштів на реставрацію приміщення ФАПу дала ОТГ, а решту самі шукали.

Раніше сільські медики перебували в одному крилі колишнього приміщення школи: без опалення і навіть без води. А це перевели їх у приміщення колишнього дитсадка, який також давно наказав жити. В одному крилі тут клуб, в іншому — ФАП. Ось такі сільські тепер новосілля! Два роки тому грабівчани ще захоплено розказували мені, що хочуть добитися повернення у село закритої бібліотеки. Тепер вже й мовчать на цю тему. Бо марно. Безмежно радіють збереженню ФАПу. Інакше пропасти. Благодійники придбали сільській медичці Людмилі Савлук фельдшерську сумку і велосипед.

«Ми любимо наше село, — каже ексдиректорка школи Людмила Ступік. — Квітники зробили біля зупинки автобусної, місцевий підприємець безоплатно встановив дві лавки. Біля пам’ятника шкільництву, хоч школа не діє, висаджуємо квіти, пам’ятник фарбуємо. А на День матері в цьому році придумали собі забаву: свято «Дорога до рідного дому». Концерт підготуємо, столи для гостини накриємо, обов’язково будуть танці! Вже багато земляків зголосилися приїхати. Обіцяв і відомий артист Володимир Талашко, Грабове — то його мала батьківщина по лінії родини батька. Він був у селі кілька років тому». Думаєш: скільки з такими людьми можна було б зробити. Та кому вони насправді потрібні...