Україна — не Швейцарія, а шкода...

Хочу підтримати молодого читача А. Петренка («День» від 14.04.2004) у суперечці про національну ідею (хоча ми з ним і представники різних поколінь). На мій погляд, він абсолютно має слушність! Давайте спитаємо якогось швейцарця: «Нумо скажи, в чому твоя національна ідея?» Упевнений — він перелякано витріщить очі і пробурмотить щось на зразок: «Онде, бачите, мій чудовий двоповерховий будиночок, а поруч мій зелененький дворик, а це наше доглянуте містечко, а там далі мій магазинчик (ферма, годинникова майстерня тощо), який годував моїх діда та батька, годує мене і, впевнений, годуватиме моїх дітей і внуків... Ось пакет моїх страхових полісів на всі випадки життя — хвороби, автокатастрофи, пожежі і навіть пограбування (чого, проте, в нашій Швейцарії, Богу дякувати, не траплялося вже років сто). Ось це і є моя національна ідея. Так само думають і мої діти: син, який навчається в Німеччині, і донька, яка зараз відпочиває в Кенії. Пробачте, але якщо ви не розумієте французькою, я вам повторю цей самий текст німецькою, італійською або англійською, я вільно розмовляю чотирма мовами».

Відмінність від України тут у тому, що так може сказати КОЖЕН швейцарець, а не тільки 250 — 300 народних депутатів та кілька сотень олігархів, які не потрапили до парламенту. При цьому більшість наших можуть це вимовити лише неякісним російсько-українським суржиком.

Чи потрібно нам знати українську мову й українську культуру? Безумовно. Але! Разом з українською з першого року вже ясел, а тим більше школи та вищого навчального закладу потрібно вчити (щодня, щоб вільно нею розмовляти) другу рівноцінну мову — англійську — мову міжнародного спілкування. Зі школи потрібно вивчати і світову не тільки культурну, а й технологічну спадщину. Замість цього ми віддали школу на відкуп «тичинкам із маточками»... Хіба це дуже потрібне дев’ятикласнику, хіба це потрібніше за англійську або комп’ютер? А з історії (і частково географії) важливо вивчити, як і чим сьогодні живе та або інша країна, які багатства природи їй належать, який там технологічний, культурний і життєвий рівень, як живуть, працюють, відпочивають їхні громадяни, а не місяцями вивчати всілякі «р-революційно-визвольні рухи». І тоді кожен молодий громадянин України побачить і відчує світ у всій його чудовій різноманітності, сам зможе зрозуміти й оцінити, хто є хто в світовій науці, «сумі технологій», мистецтві, в якості життя, нарешті, і яка національна ідея рухає громадянами тієї або іншої країни. Тоді, можливо, він спробує сформулювати для себе і свою національну (або вже інтернаціональну?) ідею...

А ось, наприклад, рекомендована відповідь (серія «Іспит без проблем-2004») на запитання екзаменаційного білета з географії (9-й клас): «Охарактеризуйте зовнішні економічні зв’язки України?» — «Загалом найпріоритетнішими для України є зв’язки з Російською Федерацією, Білоруссю, Казахстаном...» Ось якраз Росія дуже голосно декларує свою національну ідею. І все було б добре, ось тільки ВНП Росії, за її гігантських обсягів експорту нафти та газу (і зброї!), менший за ВНП тієї самої маленької «безідейної» Швейцарії! Коло замкнулося...

Українська національна ідея має бути передусім спрямована на досягнення КОЖНИМ із наших громадян високого життєвого (матеріального, соціального, громадянського, духовного) рівня, на входження України на орбіту світової цивілізації (не тільки в значенні культури та громадянського суспільства, а й у технологічному), а не закликати нас вкотре померти «в борьбе за это».