Український рахунок врятованих сердець

Читання започаткували нову сторінку в героїчному літописі цього закладу. Адже дату зборів — саме сорок днів, як у небеса поринула душа Героя України Геннадія Книшова, послідовника і однодумця Миколи Амосова. Тож свою доповідь член-кореспондент НАМН професор Василь Лазоришинець, якого вчена рада інституту висунула на посаду нового директора, присвятив саме рисам й особистості амосовського наступника.

Газета «День» безпосередньо причетна до прелюду читань. За пропозицією головного редактора Лариси Івшиної, на її шпальтах був надрукований перший нарис пам’яті вченого — «У вихорах хірургії серця». Його розміщено на сайті Інституту ім. М. М. Амосова. Тож лише деякі додаткові подробиці про Книшовську магістраль, який слід за батьком, машиністом потягу на станції Дебальцеве, став 1988 р. до штурвалу іншого локомотиву — Інституту кардіохірургії. Вперше в практиці охорони здоров’я Г. Книшов демократичною процедурою, без будь-яких вказівок зверху, був обраний його директором. І М. Амосов, залишаючись від тих небачених зборів лише почесним керівником, так відгукнувся на рішення колективу — «Генка, сможет!».

Торкаючись дисертаційних випробувань Г. Книшова, В. Лазоришенець, досвідчений ас у лікуванні немовлят із вродженими вадами серця — найвищій платформи галузі — підкреслив: стикаючись із величезними ризиками під час протезування мітрального клапану з загрозою тромбозу лівого шлуночка, хірург-новатор винайшов спеціальний відсмоктувач таких тромбів. І таких кроків у його арсеналі було чимало, починаючи з першого в Україні аорто-коронарного шунтування, виконаного Г. Книшовим 1972 р.

Це був вчинок, що надав можливість допомагати тисячам таких хворих. Та виявляється, щоб український хірург отримав дозвіл поїхати на стажування в США та опанувати необхідну методику, слід було дочекатися наказу з Москви! Доповідач навів цю історичну урядову телеграму, яка збереглася: «Срочно командируйте Кнышова для оформления заграничной командировки. Замсоюзминздрава Венедиктов». Так було, поки не впала бюрократична завіса. На долю Книшова, коли країна в дев’яності роки перебувала в економічному занепаді, випала вирішальна домінанта: зберегти інститут. Навіть тоді тут щорічно виконувалося понад дві тисячі операцій, а 2014 р. їх було зроблено п’ять із половиною тисяч, а найголовніше — кількість смертельних випадків за ці двадцять сім Книшовських років зменшилася тут у десять разів.

Закінчилася перерва, але мені хотілося дочекатися доповіді Юрія Паничкина, засновника рентгеноендоваскулярних втручань в інституті, і в усій Україні. Життя вимагало впровадження таких складних технологій, насамперед, з метою коронарографії, ревізії судин самого серця. Амосов відрядив учня на стажування в Москву та Ленінград, а сам, захопившись напрямом, сконструював своєрідні сходинки для швидкої зміни вручну рентгенівських касет. Професор Паничкин продемонстрував таке фото, коли людина мала діяти із вправністю автомата. А спочатку сам Амосов міняв касети...

На долю Геннадія Книшова, коли країна в дев’яності роки перебувала в економічному занепаді, випала вирішальна домінанта: зберегти інститут. Навіть тоді тут щорічно виконувалося понад дві тисячі операцій, а 2014 року їх було зроблено п’ять із половиною тисяч, а найголовніше — кількість смертельних випадків за ці двадцять сім Книшовських років зменшилася тут у десять разів

Цей двобій тривав певний час, поки інституту не дозволили придбати шведський апарат «Елема» з певною комп’ютеризацією досліджень. За кілька десятиріч розвитку інституту змінилося шість поколінь «Елеми».

Не витримуючи важкості завдань, Паничкин якось звернувся до Амосова з проханням звільнити його. «Але ж ти вже навчений,  — відповів шеф. — Залишайся, поки не знайдеш заміну...». Так воно й триває.

Ю. Паничкин нагадав, зокрема, що з допомогою оклюдерів — мініатюрних пристроїв із крильцями, що схожі на метеликові, вдається без розрізу серця ендоваскулярною подорожжю ліквідувати деякі зайві отвори, приміром, незрощення стінки між лівим та правим шлуночками. Амосовський інститут належить до піонерів таких ендоваскулярних див, але імпорті оклюдери дуже вартісні, й невдовзі, нарешті, з’явиться перший вітчизняний оклюдер. І знову ж таки вся доповідь Паничкина сприймалася як фантастика реальності, але завдяки величезному натхненню.

На читаннях були вручені Амосовські медалі — Відзнака N11, яка відкрила ряд нових медалістів. Її отримав член-кореспондент НАН України, завідувач відділенням хірургічного лікування ішемічної хвороби серця Анатолій Руденко. Саме цей віртуоз найтонших втручань разом із Г. Книшовим впровадив життєдайну методику хірургічного лікування інфекційного ендокардиту, яка не має світових аналогів, вже п’ятнадцять років блискавично оперує в разі ішемічної хвороби чи навіть, інфаркту, на працюючому серці, без застосування штучного кровообігу. Виконано понад 10 тисяч цих операцій із вищими у світі клінічними наслідками. І Україна на цій унікальній диспозиції постає планетарним лідером. А. Руденко вже підготував сімох учнів, які здатні його наслідувати.

Виступаючи на читаннях голова ради старійшин НАМН України, давній друг Миколи Амосова, академік Ісак Трахтенберг, послався на вираз — «Пам’ять — це історія». Проте й історія злету дивовижного інституту, де дні й сьогодні не відрізняються від ночей — одна із скарбниць національної пам’яті.