Українці чекають «сильної руки»

Присвятити себе науці — справа хоч кропітка, але благородна, адже покликана приносити користь суспільству. Найтяжче пробивати собі дорогу молодим науковцям, а саме від них ми чекаємо позитивних змін. Своєрідну руку помочі їм простягнув Інститут соціології НАН України, започаткувавши Всеукраїнський конкурс «Кращий молодий соціолог року», відкриваючи двері перед талановитою молоддю. Наприкінці минулого року таке звання отримав докторант Вищої школи соціальних наук Інституту філософії та соціології Польської академії наук Іван Колодій. Тема його роботи — середній клас як фактор в електоральному процесі до і після помаранчевої революції, а також демократичні цінності суспільства та його політичні уподобання. Про основні результати наукової праці та їхню актуальність для сьогодення розповів «Дню» Іван КОЛОДІЙ.

— Іване, наскільки актуальна тема вашої роботи нині?

— Я завжди цікавився тематикою соціальної диференціації та покращенням умов для громадянської активності. Колись я натрапив на статтю південнокорейського дослідника Чау Чанга, що стало першою відправною точкою для мого дослідження. Над роботою я працював майже рік. Основні теми, які я вивчав — це середній клас, демократичні цінності та політичні преференції населення. Я спирався на зарубіжні дослідження, тому нічого архінового я не зробив, лише систематизував дослідницькі питання до цієї теми, наприклад, з’ясував, від чого залежать політичні преференції, і систематизував це таким чином, щоб можна було порівнювати з іншими європейськими дослідженнями без якихось обумовлень. Тобто це дослідження комплементарне до того, що відбувається в Європі. Стаття одночасно спирається на серйозну наукову традицію, методологічно чітку та ясну. З іншого боку, вона опирається на актуальні для тогочасної України дискусії. Річ у тім, що роботу я писав наприкінці 2007 року, а політичне поле постійно змінюється.

Головний висновок моєї роботи в тому, що з усіх суспільних груп найбільшу роль в електоральному процесі до й після помаранчевої революції відіграла інтелігенція та бюджетники, тобто люди, які займаються роботою, що вимагає кваліфікації, інтелекту, і не приймають участі у ринку та залежать від фінансування з боку держави. Передусім, це соціальні працівники, медики, викладачі. Ця група відіграла вирішальну роль у помаранчевій революції. Їхня підтримка залишилася сталою. Про це свідчать результати досліджень, проведені до й після революції. Спираючись на ці дані, я дослідив підтримку політичних сил, які були «за» Віктора Ющенка. Інтелігенція відігравала ключову роль до й після революції, і її позиція була вирішальною. Незалежно від регіонів, мови, якою користуються ці люди, інтелігенція підтримувала «помаранчеві» сили на всій території України. Другий висновок моєї роботи стосується демократичних цінностей: тих, у яких віддається перевага толерантності, міжособовій довірі та простежується орієнтація на більшу відкритість уряду. Ці цінності в статистичному контексті перебирають на себе найбільшу кількість пояснювальної сили і насправді являються найбільш вирішальним фактором. Саме вони обумовили підтримку «помаранчевих» сил.

— А які цінності сповідує наше суспільство сьогодні?

— Буття залежить від того, яким ми його бачимо і яку методологічну сітку на нього накидаємо. Якщо нас цікавить зміна політичного устрою в певному напрямі, то ми ставимо запитання, які преференції у людей відносно свого суспільства, тобто, яке суспільство вони хочуть бачити в майбутньому. У цьому сенсі громадяни хочуть бачити своє майбутнє більш демократичним, а уряд — підзвітним та контрольованим саме людьми, а не авторитарними діячами. Вони хочуть бачити своє життя в економічному сенсі більш безпечним, ніж хотіли цього в роки пізньої соціалізації, тобто у віці між 13—16 роками. Якщо є економічна криза, інфляція чи інше погіршення економічних умов, завжди люди хочуть трохи більше авторитаризму. Але в нас зростає нове політичне покоління (кінця 90-х — початку 2000-х років, у якому саме відбувалася на той час соціалізація), і коли цим молодим людям виповнюється 18 років, вони приходять до політичного життя вже іншими. Це вже не покоління пізньої перебудови та початку незалежності. Їхні психологічні позиції та те, чого вони хочуть у майбутньому від своєї країни, суттєво будуть відрізнятися від поглядів, приміром, мого покоління. Як буде надалі, невідомо, адже нинішня криза мала зачатки в минулому, а в Україні вона проявляється найгіршим чином.

— Оскільки в своїй роботі ви досліджували середній клас, скажіть, яким він, на ваш погляд, має бути в ідеалі?

— У своєму дослідженні я подав різні концептуалізації середнього класу і спробував визначити, в якій з них ми можемо побачити вплив середнього класу на політику. Для цього є декілька підходів. Можна сказати, що середній клас — це прошарок населення, який не відчуває великого впливу влади, вищих верств населення і є більш самостійним. Самостійність може бути матеріальною, когнітивною чи професіональною. В Україні проблема середнього класу в тому, що він страждає від системи влади, яка не дозволяє повної самостійності. Це проблема всіх посттоталітарних країн. Бо Радянський Союз так утворював системи, що навіть професіонали, які мали певні заощадження і певний соціальний капітал, не могли бути незалежними від влади. Так само відбувається і в Україні. Цей процес рухається в бік більшої відкритості, але багато залежить від першої точки, з якої почався цей рух: якщо з посттоталітарного суспільства, — то змінюється те, що можна змінити.

Суспільство вже хоче більш жорсткої руки. Нині реакцію громадян передбачити не так і важко, бо люди, які стикаються з певною некерованістю власних структур, з економічною кризою, хочуть, щоб хтось навів порядок. У принципі, цікавіше передбачити, що буде робити в цих умовах українська еліта. Є така можливість, що еліти почнуть реформувати систему влади у напрямку її більшої прозорості та керованості. Якість нашої економіки та держави в цілому буде залежати від роботи системи влади й від нас самих. Коли певні програми, які приймаються елітою, навіть з огляду на суспільство, будуть виконуватися, цей процес стане прогнозованим. Тому залучення еліт до широкого діалогу — це єдиний позитив, який може винести українське суспільство з кризи.

— Поділіться, над чим ви працюєте нині?

— Нині я пишу в Польській академії наук докторську роботу, яка присвячена процесу суспільних змін. Головне питання моєї праці — дослідити, яким чином погляди людей на те, яке суспільство в майбутньому вони хотіли би мати, впливають на це майбутнє. Я пов’язую це питання із тим, як функціонує політичне середовище, як суспільні заклики усвідомлює людина та перетворює їх у життя. З методологічної точки зору поєднати макрорівень (бажання людини і зміни в суспільстві) та мікрорівень (політичну боротьбу) в єдиній системі аргументів можливо, але практично це ще жодного разу не було виконано.