«Універсум» XXI сторіччя
Олександр Малюта — про стійкий розвиток, інтелектуальну еліту та історичний шанс українців
Але залишімо наразі суб’єктивні сприймання. Об’єктивні ж реалії такі — О.М. Малюта — доктор філософських наук, дійсний член Української та міжнародної академій інформатики, а також Міжнародної академії організації та управління. Американський Біографічний інститут назвав його людиною 2000 року за внесок до розМвитку світової спільноти. Малюта займається проблемами людини та суспільства, біосфери та всесвіту, мікрокосмосу та економіки, геополітики та історії. Але своїм головним досягненням Олександр Миколайович вважає все ж таки відкриття нової системної методології третього покоління. Її офіційна назва — інваріантне моделювання.
— Олександре Миколайовичу, поясніть, будь ласка, що це таке?
— У моїй докторській дисертації я замахнувся на нову методологію у філософії. Фундаментальний філософський напрям називається «Новий Універсум». Це універсальні методи моделювання будь- яких об’єктів, незалежно від їхніх якісних і функціональних характеристик. Це може бути модель парламенту, економічні, технічні моделі, модель людської свідомості...
— Проте, як я зрозуміла, вам особливо цікава модель створення суспільства?
— Так. І саме цим я нинi й займаюся «Новий універсум» — методологія, прийнятна для опису і фізичних, і соціальних процесів. Сама собою ця думка не є новою: про те, що логіки та математики часом буває недостатньо, нагадує ще в «Книзі премудростей» Соломон, а давньогрецькі філософи говорили про софізми як про речі, які логічно вірні, але суперечать здоровому глуздові. Зокрема, в соціальній практиці математика не може бути застосованою, оскільки її причиново-наслідкові зв’язки в сфері людської діяльності не завжди «спрацьовують». За однієї й тієї ж причини в науці має бути той же наслідок, а людина може вчиняти чимраз інакше. І це називається вільною волею, що є надзвичайно цікавим феноменом.
Але підійдімо до відповіді на ваше запитання послідовно та здалеку. 1992 року в Ріо-де- Жанейро відбулася міжнародна конференція під егідою ООН на тему стійкого розвитку. Високі збори прийняли ухвалу про обов’язкову наявність у країн-учасниць ООН програм стійкого розвитку — коли технологічний прогрес не є шкідливим для екології. Україна цього року прийняла відповідну програму. Але відповіді в ній на запитання: «А що ж робити в першу чергу?» — немає. Мені здається, що зараз потрібна серйозна інтелектуалізація суспільства. Уявімо собі, що ми хочемо бути фінансово незалежними. Принаймні вголос про це говорять. Але що ж відбувається на практиці? Нам віддають застарілі технології. І якщо ми застосовуватимемо ці технології, то той, хто нас навчив, той нас і контролюватиме, бо знає всі наші кроки наперед. Тим самим фактично готується псевдоекономічна п’ята колона. Це, передусім, удар по молодому поколінню: навчання йде на рівні маніпуляцій. Для побудови ж держави, здатної до стійкого розвитку, потрібно формувати мислення людини ХХI сторіччя та створювати нову інтелектуальну еліту.
— Тепер на вас образяться багато хто з мислячих, інтелігентних людей, які вважають себе елітою…
— Нехай вони мені пробачать. Я зовсім не волів образити освічених і культурних громадян України. Так, у нас більш ніж достатньо мислячих людей старшого покоління, до яких не прислухаються, бо, окрім розмов про власну незапитаність та нешанобливість молодого покоління, їм часто нема чого сказати, вони себе ніяк не декларують. Молоді ж не мають тієї доволі міцної духовної основи, потрібної для справи зі справжнім «громадянським звучанням». До того ж у своїй масі ми, власне, статично-патріархальні. Для нас зміни — пожежа! Згоден, ми виживаємо за критичних умов. Тобто вміємо вирішувати складні завдання, але не можемо користуватися плодами рішень. Ми — генератори ідей, але доводити ідею до продукту не навчилися.
При цьому в нас у Краматорську живе наймолодший гросмейстер світу, та й чемпіон світу з шахів — у нас. Багато наукових відкриттів мають саме наше коріння. У слов’янських країнах, при наших злиднях та диких умовах існування, ми змушені були відгострювати свій розум у пошуках простих виходів зі складних ситуацій. Ніде у світі немає такої концентрації людей, придатних до генерації глобальних, вселюдських та значущих ідей. Це наша характерна риса й наш історичний шанс. Особливо за доби великих криз.
Бо наша криза — це елемент світової системної кризи. Гряде новий переділ світу, який вже видно цілком ясно. Формується нове геополітичне тіло нового вселюдського організму.
Природно, що сильні та розвинуті країни претендують на провідні ролі. Наприклад, США не приховують своїх намірів бути «головою» в новому світі третього тисячоліття. Але, окрім голови, є й інші потрібні для функціонування організму частини тіла. В нашому становищі нам на провідні ролі розраховувати не випадає. Щонайбільше ми згодилися б на другорядні ролі, наприклад, м’язи. Хоча при збереженні наявних тенденцій ми дуже швидко перейдемо з розряду потенційних органів у новому геополітичному організмі на цілком реальні відходи життєдіяльності такого організму. Принаймні весь світ не проти цього. А ми завжди готові служити. Ось і «їдять» нас усі, кому не ліньки, і перетворюють на сировинний придаток, «їжу», яку цей новий геополітичний організм переробляє з усе зростаючим апетитом.
— А ви мені здавалися оптимістом…
— Правильно. Якщо говорити локально про наші проблеми, то за своїми перспективами в нас набагато більше потенційних можливостей вийти зі становища, що склалося, аніж, наприклад, у США з тієї кризи, до якої вони вже підійшли.
Ми цілком самодостатні, звичайно, якщо розглядати потенціал збалансованих вiдносин у межах всієї території СНД. У цьому випадкові можливий вихід із кризи на цілком сучасному й перспективному рівні розвитку.
— Iз чого, на ваш погляд, можна було б розпочати?
— Саме з формування нового мислення в тих, хто має чи хоче зробити перші кроки. Iз пошуку, добору та підготовки людей, потенційно здатних до позитивних змін.
Нинi у всіх напрямах діяльності людства домінують інтеграційні процеси, і саме їм за формою та за сутністю має відповідати новий тип мислення. Інакше майбутнє невблаганно відторгне людей, етноси та держави внаслідок їхньої дисгармонійності та суперечності з домінуючою тенденцією до глобальної інтегрованості. Людина майбутнього, розуміючи та реалізуючи інтеграційні тенденції, має й сама бути з інтеграційним мисленням. Технологічно це означає, що від вузько диференційованої позиції конкретного вузького фахівця потрібно перейти на позиції універсалізації, роботи зі спорідненими й навіть протилежними фахами, не втрачаючи при цьому високого професіоналізму. Таку вимогу можна виконати лише на базі розширення свідомості, надання їй міждисциплінарного бачення. Масові теледебати та парламентські дискусії показують, що людей з таким типом мислення катастрофічно бракує у вищих ешелонах влади. Особи з такою невідповідністю, а тим більше — соціально активні, стають перешкодою на шляху суспільного розвитку. Ось для чого нам і потрібна інтелектуальна еліта. Для громадянського будівництва. З неї потрібно створювати управлінські кадри, ростити політиків, серйозних фінансистів, економістів, істориків тощо.
