Усе по чинається з людської гідності...
Як експерт «Дня» першого призову хочу привітати нову ініціативу редакції — «Громадський форум». Для себе витлумачую це як просвітницьку акцію. Ще в ХIХ столітті хтось із революційних демократів, мода на яких зараз минула, констатував: «У Росії немає не лише правопорядку, а й правосвідомості». І хоч ми вже формально відділилися, але ця заувага досі стосується обох країн. Тож, гадаю, пересічні потенційні учасники форуму здебільшого не зрозуміють, про що їх питають.
Я, може, й більше орієнтуюся в питанні, але вказати конкретні позитивні приклади не можу. А якщо такі існують, то це, вочевидь, перемоги на рівні бульбашок на тілі океану (безправ’я)!
Навіщо згадувати й смакувати такі локально-мізерні перемоги на тлі нечинності фундаментальних людських прав? Одне з таких (і це добре помітно з американського берега) — право на справедливу оплату праці. Нехай наші робітники, інженери, вчені виявляють продуктивність праці в 10 разів меншу за американських. Але чому платня за аналогічну працю тут і в Україні різниться в сотні разів? Чи, бува, не збереглася досі норма експлуатації часів «великого терору»? До речі, ці ж самі «наші» люди, потрапляючи сюди, працюють на рівні, а з часом ліпше місцевих кадрів і мають рівну з ними оплату. Тож не будемо «відплив мізків» списувати на чиюсь непатріотичність. Розріднення субстанції спостерігається, скоріше, в наших керівників, які нездатні ні запропонувати, ні вжити заходів до поліпшення ситуації.
Окрім недоплати, відзначаємося ми й здирством. Так, дорога додому завжди видається коротшою, ніж кудись там. Але чому на цей лист я клею марку в 60 центів, а з України сюди вимагають 66 (у гривнях, звичайно)? Отак переганяємо Америку!? А ці балачки про світовий рівень цін на житло? І це при нашому рівні оплати праці.
Відтак порушується право настільки ж натуральне, як право дихати повітрям, тому воно не фіксується в документах: у нас порушене право на рідну мову для етнічних українців. Це стосується державних установ, де вас не завжди зрозуміють, церкви, армії, школи, книг, мас-медіа. Звичайно, будуть заперечувати, вказувати, що і там, і там...
Але ось ділянка, де це проглядає особливо прозоро — Інтернет. Чомусь послання (messages) вільно проходять латинкою і російським шрифтом, а з українськими літерами «і», «ї», «є», «ґ» — завжди виникає клопіт? Якби однотипний, то можна було б подолати, а так з Києва йде один тип спотворень, з Харкова — інший. Я трохи обізнаний з історією цього питання. Як, замість зробити добру справу, наші інженери й вчені мужі витріщувалися один перед одним та діаспорою, хто з них більший патріот, ось ми й стали сирітками в Інтернеті! Так, «День» можна читати тут в оригіналі, але на сайті інших видань назви українських газет і книг хоч і подають в оригіналі, але відповідні літери відтворюються якось по-третьому!
Не знаю, чи доречно взагалі вести мову про локальні людські права на тлі порушення загальнолюдських — економічних і культурних. Що первинне, а що вторинне? Чи всі вони фундаментальні? І чи, бува, не ліпше починати з роз’яснення людям і усвідомлення ними своїх прав, з прищеплення почуття людської гідності, а тоді вже говорити про ті чи інші перемоги на цьому «фронті»!
З тим більшою цікавістю чекатиму на перебіг обговорення!
