«Усе, що можу сказати, — МАЛО!..»

Чи багато українців знають про те, що в Миколаєві є пам’ятник В’ячеславу Чорноволу? Чи знали ви, що в Миколаєві з’явився перший в Україні масштабний проект віртуального міста — це інтерактивний мистецький проект 3D-панорам пам’яток, історичних довідок, значущих подій міста, завдяки якому будь-який користувач мережі інтернет тепер може здійснювати віртуальні екскурсії Миколаєвом? Чи знаєте ви, що в Миколаєві працює цілодобовий інформаційний канал, де в прямому ефірі проводяться прес-клуби, в яких постійно беруть участь керівники міста і області? А в День студента мер міста Володимир Чайка мав двох студентських дублерів, які отримали можливість виконувати його обов’язки. На жаль, в інформаційний час цю інформацію з центральних ЗМІ дізнатися непросто. Тому навіть у ХХІ столітті технологія «від дверей до дверей» залишається актуальною.

Минулого тижня головний редактор газети «День» Лариса Івшина представила Бібліотеку газети «День» у Миколаєві. Крім того, відбулася ціла низка цікавих зустрічей із миколаївською громадськістю. Це, до слова, перший День «Дня» в цьому місті. Адже до того з містом-нащадком славетної Ольвії ми були знайомі лише заочно. «Миколаїв — incognitо для України. Можливо, тому що справді довгий час це було закрите місто. Тепер, мені здається, що Миколаїв має всі шанси сформувати образ інтелектуального, розумного, цікавого, неповторного українського міста зі своїм особливим профілем», — поділилася враженнями з місцевими журналістами наприкінці поїздки Лариса Івшина.

До речі, те, що немає зворотнього зв’язку з Києва, зовсім не означає, що Миколаїв досі закритий (як це було за радянські часи) і не знає, що відбувається за межами міста. Так, для багатьох, хто прийшов на зустріч з головним редактором «Дня» в Миколаївську обласну універсальну наукову бібліотеку ім. О. Гмирьова, читацька конференція і представлення наших книг стало першим знайомством з «Днем». Але були й такі, хто давно чекав на особисту зустріч і давно до неї готувався. Наприклад, голова Миколаївської міської громадської організації «Спадщина», активний читач бібліотеки № 18 Ірина Миколаївна Купрієвич принесла Ларисі Івшиній на підпис екземпляри перших двох книг із Бібліотеки «Дня» — «Україна Incognita» і «Дві Русі». «Важливо те, в якому стані ці книги: вони почитані пристойно, із закладками: 10 років були в роботі, — вражена головний редактор «Дня». — Заради цього можна було брати на себе додаткове навантаження, хвилюватися, шукати ресурси, нервувати, думати як видати... Аби побачити, що людям ці книжки потрібні, що вони ходять серед людей, що читачі отримують нові думки, нову енергію від цієї всієї праці. Знаєте, надзвичайно важливо отримати цю хвилю розуміння і зустрічних кроків».

Друге сильне враження від візиту — засідання Миколаївського телевізійного прес-клубу. «Свобода слова в Україні є, але ще немає якісної думки для її наповнення. Для того, щоб свобода слова обернулася з користю для нас самих — ми маємо наповнювати її якістю», — зазначила Лариса Івшина.

У Миколаєві розвивається Телевізійний академічний канал Коледжу преси та телебачення. Незважаючи на те, що згідно із законодавством комерційні телекомпанії зобов’язані мати лише редакційні ради, мета яких обстоювати інтереси творчого колективу телеканалу, ТАК-TV ініціював створення громадської ради телеканала, що в усьому цивілізованому світі є ознакою громадського або, як його ще називають, суспільного мовлення. І те, з якою готовністю йдуть на спілкування з журналістами миколаївські чиновники, доводить, що дещо на шляху «наповнення» свободи слова тут уже зроблено. «Влада в Миколаєві доволі відкрита. Це гарний приклад і вартий наслідування. Адже в такому діалозі й журналісти навчаються взаємній відповідальності. Якщо ви сидите поряд із чиновником і нічого важливого в нього не запитали, то що ж ви потім можете говорити? Значить, потрібно вчитися правильно користуватися такими взаємними можливостями», — вважає Лариса Івшина.

Більше про перебування «Дня» в Миколаєві — у враженнях миколаївської громади.

Володимир ЧАЙКА, міський голова Миколаєва:

— Гадаю, що засідання нашого прес-клубу ще раз підтвердило, що думки, які є у людей в Києві, співпадають з думками і в нас, у Миколаєві. Лариса Івшина зауважила, що вона не знала, що Миколаїв — насправді продвинуте місто, що Миколаїв — перший в Україні зробив канал приватного телебачення, що розвивалися тоді й газети. У нас сьогодні немає тем закритих, які б журналісти не відзначали, і на це не відповідала влада. Інша справа — треба говорити одне одному тільки правду. І вкотре ми вдячні Ларисі Олексіївні, що вона приїхала із Києва. У неї теж там роботи — непочатий край, а ми з вами тут робимо все можливе, аби спокій — і соціальний, і політичний, і економічний — був у нашому місті. До нас ніхто не прийде і сміття не прибере, крім нас самих, ніхто не буде працювати з малим і середнім бізнесом, окрім нас самих...

Ігор ДЯТЛОВ, голова Миколаївської обласної ради:

— Упевнений, що відкритість і прозорість влади — це головне досягнення демократичного суспільства. В Миколаївській області в різні роки цю цінність оцінювали по-різному. Сьогодні мені приємно чути від багатьох журналістів, що у нас свобода слова не просто є, а виконує важливу функцію дзеркала. Дивлячись у це дзеркало, мені, як голові миколаївської облради, стає зрозуміло: те, що ми робимо — правильно, або ж варто переглянути деякі рішення. А те, що критики від журналістів на адресу обласної ради мінімум, — свідоцтво правильно обраного курсу. Я був радий познайомитися з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною. Ми довго розмовляли про центральні засоби масової інформації та про те, що, на жаль, багато важливих і цікавих повідомлень з регіонів залишаються без їхньої уваги. Тому новина про те, що в планах газети «День» — мати спецкора в Миколаєві, виявилася приємною. Обласна рада готова до продуктивної співпраці. Тим більше, у нас є багато спільного. Впевнений, що наша співпраця дасть газеті нові ідеї та більше читачів, а миколаївцям — можливість показати всій Україні, що центр розвитку і прогресу знаходиться саме тут.

Гліб ГОЛОВЧЕНКО, секретар Національної спілки журналістів України, директор Коледжу преси та телебачення:

— Сьогодні дуже важлива громадянська позиція і читачів, і слухачів, і глядачів, і ЗМІ — зрозуміти відповідальність ЗМІ перед своїми читачами, слухачами, глядачами за майбутнє своєї держави. Якраз такі люди, як Лариса Олексіївна Івшина, є унікальним зразком і для підростаючого покоління, і для багатьох читачів. Вона своїм прикладом демонструє, яким мусить бути справжній фаховий журналіст. І ми маємо надію, що оцей високий рівень вдасться утримати новому поколінні журналістів, у тому числі на Миколаївщині.

Ми дуже давно знаємо Ларису Олексіївну, як майстра зустрічей з читачами. Це саме той редактор, який не боїться зустрічей із читачами. Тому що ми обговорювали нещодавно це питання з юнкорами з різних куточків України. І на запитання голови Спілки журналістів України, як давно вони бачили, наприклад, головного редактора районної газети у своїй школі, відповідь була: жодного разу. На жаль, є такі редактори, які ховаються від суспільства. Ми просимо всіх редакторів йти до своїх читачів, розмовляти з ними, запитувати в них, що вони хочуть чути, і тоді можна робити справжні газети, справжнє телебачення, справжнє радіо, справжній інтернет. Дуже важливо мати зворотній зв’язок. Чому бояться оті редактори, про яких ми говоримо, зустрічатися з читачами? Тому що вони розуміють, що у відповідь можуть отримати вельми негативну інформацію. Лариса Івшина є тією людиною, якій немає чого боятися, тому що вона може відповідати за кожне слово. Також для переважної більшості, я думаю, важливим є той факт, про який говорила Лариса Олексіївна: всі архіви газети «День» є доступними на сайті і газета не боїться своїх архівів.

В’ячеслав ЧИЧЕНІН, редактор сайта mk.mk.ua, член Правління Миколаївського прес-клубу:

— Про журналістську та редакторську діяльність Лариси Івшиної я знаю вже давно. Можу сказати, що вона не тільки прекрасний професіонал, а її можна віднести до списку дуже не численних в Україні моральних авторитетів, і не тільки в галузі журналістики. Це людина, яка продовжує навчатися та розвиватися. На неї мало великий вплив спілкування з видатними вченими, що дозволяє їй мати свій, абсолютно не схожий на інші, світогляд, і ця картину світу відображається в газеті, де вона працює. Треба підкреслити, що останнім часом її важко запідозрити в симпатії до будь-якої політичної сили, вона нейтральна та дистанційована від цих подій, що робить їй честь. Вважаю, що її приїзд до Миколаєва, розповідь про ту велику роботу, яку робить газета, — це, безумовно, подія не тільки для журналістів та студентів, які відвідали зустрічі. Дуже важливо та цікаво, що їй вдалося зустрітися з нашими керівниками — і обласними, і міськими. Я впевнений, що для них це також важливий фрагмент у житті для того, щоб упевнитися та подивитися, які взагалі бувають і можуть бути журналісти.

Тарас КРЕМІНЬ, кандидат філологічних наук, доцент ЧДУ імені Петра Могили:

— Книга під редакцією Л. Івшиної «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» — це не тільки унікальний збірник найкращих статей, присвячених «українському питанню» та опублікованих на шпальтах газети. Це, в першу чергу, дивовижне мірило національного пробудження та унікальний привід до усвідомлення свого тисячолітнього минулого, що опинялося в епіцентрі глобальних викликів цивілізацій на перехрестях різних епох. Тут чимало дражливого і для нинішніх українофобів та лжепатріотів, які готові адаптувати історію свого народу під російський трафарет. Зрештою, цей дивовижний фоліант — оптимальне повернення до духовних орієнтирів української нації, яка мусить відродити свій життєпис у сяйві мудрості Софії Київської і Десятинної церкви, істин «Руської правди» та заповітах Ярослава Мудрого. Зрештою, все це — наш великий енергетичний запас, віднайдений, але не оцінений духовний скарб, розуміння і пізнання якого має не тільки об’єднати ділену-переділену націю, але й показати шлях до Відродження України та її справжнього — не нав’язаного ззовні — місця у світовій історії.

Олена КОХАНЧУК, студентка:

— Комп’ютерні технології — це добре, але вони не можуть замінити живого спілкування або вдумливого спілкування на сторінках книг. Я дуже вдячна «Дню» за намагання залучити українців до читання корисної і якісної літератури, а це й проект «Бібліотека газети «День», і рубрика на шпальтах газети «Українці — читайте!», і рубрика «ТОР-Книг» на історичному сайті «Україна Incognita». Такі люди, як Лариса Олексіївна Івшина, роблять вагомий внесок у розвиток нового покоління, саме читаючого покоління. На сьогоднішній день це, звичайно, складно, але дуже важливо. Українці: читайте!

Христина СИНИЧКІВ, ведуча телеканала ТАК-TV:

— Сучасна журналістика — сучасна книга. Два в одному було поєднано на зустрічі Ларисою Івшиною. Все, що можу сказати, — МАЛО! Мало спілкування з такою цікавою людиною. Мене, дійсно, «зачепив» акцент пані Лариси на тому, що більшість журналістів просто не знають, що робити з тією свободою, що говорити, а найголовніше — як відповідати перед своїм читачем, слухачем, глядачем. Ця, здавалося б, нехитра фраза, змусила напружити голівоньку і поставити собі запитання: «А що я буду робити зі свободою? Чи я вже користуюся нею? А чи справжній я журналіст і чи можу я сміливо дивитися в очі миколаївців, виходячи з редакції?» Кожен має сам зробити свій вибір, вирішити, чийого роду він і племені.

Хотілося б висловити також подяку за діло, яке робить редакція газети «День»: бібліотека власної літератури. Культурологи, вчені, історики, художники працюють над створенням книг про забуту історію нашої держави, що гідне поваги. Адже, як сказала Лариса Олексіївна: «Наша країна розвивається, а ми повинні допомогти їй в цьому. Та для того, щоб це зробити, потрібно мати натреновані крила...», а ті крила — це і є знання історії своєї держави, культурної спадщини та осмислення того, що ти українець і маєш тим пишатися.

В’ячеслав ГОЛОВЧЕНКО, головний редактор інтернет-порталу «Губернская неделя»:

— Парадигма розвитку в сьогоднішньому глобалізованому світі саме у вільному поширенні та збиранні інформації. Інформація стає найважливішим капіталом. Чим більше людей буде задіяно в генеруванні інформації, тим менше буде білих плям, де «розпоряджатися» звикли клерки. Книги Бібліотеки газети «День» допомагають позбуватися пробілів у нашій історії, що, звичайно ж, позитивно впливає на розвиток українського суспільства в цілому. Важливо, що «День» не замикається в редакції, а їде до людей, таким чином залучаючи їх до, власне кажучи, генерування інформації. Є надія, що білих плям ставатиме все менше й менше.

Людмила САВКОВА, виконавчий директор Миколаївського прес-клубу, член Національної спілки журналістів України:

— Журналісти — члени обласної громадської організації «Миколаївський прес-клуб» — ще 2007 року підписали меморандум про проведення акції «Від вільної преси — до відкритої політики». За чотири роки в цьому напрямку зроблено багато що, а потрібно зробити ще більше... Проте Миколаївський прес-клуб став за цей час острівцем свободи та незалежності на медіа-просторі Миколаєва. У цьому переконалася і наша гостя — Лариса Івшина, яка брала участь у засіданні прес-клубу, що вже за традицією другий рік поспіль проходить у прямому ефірі телеканалу ТАК-ТV. Не випадково було вибрано й тему дискусії: свобода слова в Україні за 20 років незалежності, оскільки хвилює вона сьогодні багато кого. Однозначно поділяю думку Лариси Івшиної, яку вважаю одним із кращих сучасних публіцистів, «що боротьба сьогодні йде не лише за ресурси, а перш за все — за місце в історії, коли ідентичність приховує в собі набагато більший енергетичний ресурс, аніж, наприклад, нафта і газ». Потрібно пам’ятати про свої історичні цінності та усвідомлювати, що ми сьогодні й робимо історію незалежної України. Учасники телевізійного прес-клубу об’єдналися довкола однієї головної думки, що свобода слова не існує сама собою, а є частиною прав усіх громадян. І, звичайно ж, великою є роль сьогодні, утім, як і в усі часи, представників ЗМІ, журналістів, яким важливі такі поняття, як професіоналізм, етика. Гадаю, що особливо соціально відповідальними мають бути медіа-власники, які формують інформаційну політику, а інколи і створюють віртуальний світ, який відрізняється від реальності. На жаль, ще не настав момент істини. Всім нам належить вчитися ще дуже багато чого й робити багато що. І потрібно пам’ятати, що свобода слова — це в першу чергу — відповідальність. Про це говорили на засіданні прес-клубу й миколаївські урядовці, і журналісти. Як зазначила головний редактор газети «День» Лариса Івшина, «надзвичайно важливо, коли про свободу слова говорять не журналісти, а урядовці та представники влади. Свобода слова потрібна не журналістам. Журналісти — це лише інструментарій для суспільства». Багато що Ларису Івшину приємно здивувало в нашому місті. Сподіваюся, ми будемо й надалі плідно співпрацювати і газета «День» привезе свою фотовиставку на XV Національний конкурс шкільних газет до Миколаєва. Порадував мене й той факт, коли під час дискусії з’ясувалося, що з Ларисою Івшиною ми не лише випускники одного університету, а й однодумці. Слово — як і раніше — сила. Так нас учили, так воно і є!