«Усі ми воюємо за Україну!»

Дніпропетровськ— прифронтове місто. І загострення бойових дій на Донбасі дніпропетровці відчувають першими. Вулицями міста із сиренами мчать з аеропорту машини «швидкої допомоги», а в медичних установах— лікарнях і військовому шпиталі— збільшується потік поранених. Найтяжчих з них везуть до обласної клінічної лікарні ім. Мечникова, де унікальні фахівці буквально збирають бійців по частинах, а часто-густо і повертають з того світу. Найгарячішою точкою останніх днів став Донецький аеропорт. Практично щодня до Дніпропетровська привозять тяжкопоранених, серед яких виявився і лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош. Розповідають, що його палату в лікарні ім. Мечникова охороняють три десятки озброєних бійців. Медики скупо діляться інформацією про відомого пацієнта. Набагато доступніші— рядові захисники Донецького аеропорту, яких у народі називають «кіборгами».

43-річний Ярослав Козак із Львівської області дістав осколкове поранення в аеропорту, коли була перестрілка. На Донбасі він воює ще з осені, а в аеропорту під сильним вогнем був поранений на четвертий день. «Я сів, доля секунди, і бах осколком— чи то снаряд, чи то міна. А встати вже не зміг»,— розповідає він. Ярослав пішов воювати добровольцем до «бандерівського» батальйону ОУН. Удома, в Яворівському районі, у Ярослава залишилася численна рідня— батьки і дружина, діти і двоє онуків. «Знаючи мій характер, зі мною не сперечалися, коли я вирішив іти на фронт»,— розповідає боєць. У мирному житті він був керівником фермерського господарства, але тепер воювати збирається до переможного кінця. Щодня зв’язується з друзями, аби дізнатися обстановку. А вона тривожна— «кіборги» з усіх сил ще утримують невеличку частину аеропорту. Сепаратисти атакують Піски, куди бійці батальйону ОУН відходили на відпочинок. «Нічого, що новий термінал залишили,— каже він.— Відвоюємо назад!» Назва «кіборги» йому не подобається. «Це не наше, не українське. Краще бути козаком, ніж кіборгом»,— пояснює він. За словами Ярослава, у батальйоні воюють різні люди, і серед них є навіть корінні мешканці Донбасу. «Місцеві потихеньку змінюють своє ставлення,— каже він.— Це питання часу. Вони розуміють, що всі ми воюємо за Україну!».

Поранені бійці вдячні волонтерам і лікарям лікарні ім. Мечникова за лікування, чудовий догляд і харчування. Завдяки цьому вони сподіваються швидко стати на ноги. У Олега Куцина, командира добровольчого підрозділу «Карпатська Січ», поранення в стегно, він вже пережив кілька операцій. «Лікарі кажуть— ходитиму»,— розповідає боєць. У минулому Олег Куцин працював директором оборонного підприємства на Закарпатті, був активістом патріотичних громадських організацій. Розповідає, що з першого і до останнього дня був на столичному Майдані, виносив поранених і вбитих на Інститутській. Після цього «волонтерив» на Донбасі, а потім створив бойовий підрозділ і вирушив воювати. «У Пісках у нас справжня Січ,— сміється він.— Там хлопці з 93-ї мехбригади, батальйону «Дніпро-1», «Правого сектора», ОУН, «Січ» та інших підрозділів». Частина бійців їздила за ротацією в аеропорт, частина— обороняла Піски. Сепаратисти обстрілювали селище і раніше, але потім розпочалася масована атака по периметру аеропорту, стріляли з усіх видів артилерії. 6 січня під час обходу потрапив під артилерійський обстріл і Олег Куцин. Спочатку прооперували в польовому шпиталі, а потім доправили машиною до Дніпропетровська. «Для мене це священна війна. Я її чекав давно і розумів, що рано чи пізно вона буде. Тому не бачу швидкого її закінчення. Або вони захоплять нашу країну, або ми захистимо свою державність»,— вважає він.

У палаті разом з бійцями з добровольчих підрозділів лежить і офіцер 93-ї механізованої бригади— моложавий і симпатичний блондин. «Я замполіт роти»,— скромно відрекомендувався він і ... відмовився фотографуватися. За освітою юрист, родом із Дніпродзержинська. Замполітові, за його словами, «посікло осколками ноги». «Кістки цілі, а ось нерв зачепило. Є проблема»,— пояснює він. Офіцер вдячний лікарям, які намагаються поставити його на ноги. «Медичні кадри тут потужні»,— зазначає він. На запитання про бої в районі Донецького аеропорту і здачі нового терміналу замполіт відповідає не одразу. «Це складне запитання,— каже він.— Загалом я не бачу потреби в цьому терміналі. Там величезна і відкрита територія, навіть сховатися тепер ніде. Його захищали, радше, як символ, а стратегічного значення, на мою думку, він не має».

Тим часом, за останній тиждень до Дніпропетровська з району Донецького аеропорту привезли десятки поранених. Заступник головлікаря лікарні ім. Мечникова Юрій Скребець розповідає, що у більшості з них ураження головного мозку, черевної порожнини, грудної клітки, переломи кінцівок. В основному це результат обстрілу із системи «Град». «Поразки дуже важкі. Ми вже зробили кілька десятків складних операцій. В одному випадку довелося ампутувати кінцівку. Багато поранених потребували переливання крові чи препаратів крові. Четверо з них у вкрай тяжкому стані, кілька осіб в реанімації»,— каже він. Лікарі звернулися до мешканців Дніпропетровська із закликом допомогти пораненим. На їхній заклик відгукнулися не сотні, а тисячі городян, які вишикувалися в кілометрову чергу на території лікарні. Це видовище вразило не лише дніпропетровців. Патріотично налаштовані люди займали чергу з шостої ранку, хоча реєстрація донорів розпочиналася лише о десятій. «Найбільшою образою для багатьох була відмова, хоча у медиків просто не вистачало технічних можливостей»,— сказав головлікар лікарні Сергій Риженко. Люди терпляче стояли і чекали своєї черги, не втрачаючи цілковитого самовладання. «Я прийшов сюди, оскільки дізнався, що можна здати кров і допомогти бійцям. Стою з дев’ятої ранку,— розповів Максим, студент Національного гірського університету.— Це те, що я мінімально можу зробити для них, щоб хоч якось допомогти»,— каже він. «За покликом серця» прийшла до лікарні здавати кров і фінансовий директор Світлана. Вона не вважає це дуже високими словами. «Ми і раніше разом з чоловіком допомагали українській армії. Мій рідний брат зараз воює в зоні АТО»,— пояснює жінка.

Поранені бійці і медики кажуть, що в тилу наші люди— волонтери і донори— виявляють сьогодні не менший героїзм, ніж «кіборги» на передовій. «Це справжні патріоти, які прийшли здати кров, але кількість охочих вдесятеро перевищила можливості станції переливання крові. Люди бажають допомогти пораненим, віддячити їм за те, що ми живемо у відносно мирних умовах порівняно з тим, що відбувається на Сході»,— сказав заступник головлікаря Ю. Скребець.