В українських школах — «Глобальний план»

Проблема збереження енергії та впровадження інноваційних технологій вже стала актуальною не тільки для вузького кола фахівців — вона є важливою для кожної мислячої людини. У світі за підтримку енергозберігаючих та альтернативних технологій вже десять років виступає цілий рух — рух за стійкий розвиток. Він об’єднав 23 течії в організацію «Глобальний актуальний план» зі штаб-квартирою в Женеві та має три виміри: економічний, екологічний і соціальний. Його розпочали екологи, а підтримали вчителі: у школах вони вчать дітей економити воду, енергію, спонукають думати, як зберегти природу, турбуватися про чистоту довкілля та повітря. Франція, Німеччина, Швеція, Данія, Польща, Італія, Велика Британія — це країни, де нині працюють масштабні державні програми, за якими дітей змалечку навчають економити природні ресурси. В Україні навчальний курс «Освіта для стійкого розвитку» викладається тільки другий рік. Проте у нас є прецедент — вперше у світі ця навчальна програма у 7–8 класах стала частиною загальнообов’язкової, щоправда, далеко не у всіх школах. Детальніше про філософію стійкого розвитку, ставлення до незвичного навчання дітей, батьків, вчителів та навіть працівників комунальних служб розповіла керівник проекту, завідуюча лабораторією суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук, професор Олена ПОМЕТУН.

СТІЙКИЙ РОЗВИТОК — ЦЕ КОЛИ ЖИВЕМОВ МИРІ З СОБОЮ ТА НЕ ШКОДИМО ДОВКІЛЛЮ

— Пані Олено, ви вже кілька років працюєте над стійким розвитком наших учнів та їхніх батьків. Наскільки успішною є робота?

— Перш за все слід сказати, що стійкий розвиток — це поняття, яке серйозно увійшло в менталітет людства наприкінці 90-х, хоча проблеми з існуванням довкілля почали виникати набагато раніше. Одна із засновників руху за стійкий розвиток — міністр закордонних справ Данії сказала, що найважливіша проблема, яка нині стоїть перед людством, — навчитися користуватися ресурсами, які не можуть бути відтворені. Наприклад, водою. Користуватися ресурсами потрібно так, щоб, з одного боку, ми не погіршували якість свого життя, з іншого — щоб залишити щось майбутнім поколінням. Це досить приваблива концепція, яка говорить, що економити воду — не означає не пити, або економити нафту — не їздити на авто чи не літати. Це означає, що потрібно знаходити такі рішення в різних сферах, які б допомогли нам підтримувати нормальний, розумний рівень життя, необхідний для реалізації в суспільстві. Загалом це дуже складне завдання для планети, й воно стосується не тільки екології. Основний акцент — зберегти людство через збереження умов для життя, через збереження ресурсів. Що таке наші ресурси? Це й проблема шуму на вулицях, бо тиша — це теж ресурс; це нормальне гармонійне сімейне життя та гарний мікроклімат в колективі — дуже міцний ресурс для здоров’я та працездатності людини. Тобто всі фактори і чинники, які допомагають зберегти здоров’я людини, належать до стійкого розвитку. Тобто стійкий розвиток — це життя в гармонії із собою та з оточуючим світом — природою, людьми, коли наша діяльність нікому не шкодить...

Чотири роки тому ми розпочали в Україні цей курс, два роки експериментували — і ось уже другий рік наші школи працюють. Курс — за вибором, який рекомендується викладати в 7 – 8-х класах для підлітків 13 – 14 років. Чому саме в цьому віці? Це пов’язано з тим, що протягом чотирьох років ми створювали програму і апробували її на дітях 10 – 11 років. Коли пішли в Міністерство освіти, щоб легалізувати, нам знайшли вільні години — саме у 7 – 8-х класах, тож довелося трохи адаптувати програму для старшого віку, а саме — підсилити рівень складності, хоча ми й хотіли впроваджувати цей курс у 5 – 6-х класах. Якщо школа вибирає цей курс і його вводять в навчальний процес, він є обов’язковим. Як правило, це відбувається в школах, де є вчителі, які можуть викладати — спеціально підготовлені для незвичного курсу.

— Як ви навчаєте дітей шукати виходи для вирішення глобальних проблем?

— Стійкий розвиток можна розуміти як глобальне завдання людства та як завдання для кожної людини, яка може реалізувати його дуже простими речами у своєму повсякденному житті. Наприклад, підраховано: якщо одна людина протягом року закручуватиме кран, коли чистить зуби, в результаті збережеться невеличке озеро. Якщо кожен киянин зменшить кількість сміття на один кілограм на тиждень, то це до трьох мільйонів тонн зменшить кількість сміття на рік. Виходить, це дуже просто. Тому наш курс спрямовано на формування в дітей розуміння того, що вони — не останнє покоління на Землі. Вони знатимуть: коли вони закручують кран, тим убезпечують своє життя і життя планети, коли використовують папір з обох сторін — зберігають ліси.

ВЕСЬ НАВЧАЛЬНИЙ КУРС БУДУЄТЬСЯ НА ПОШУКУ

— Якими результатами вже можете похвалитися?

— Курс є абсолютно незвичним, тому що дає мало теорії. Весь курс будується на пошуковій роботі та експериментах — практичних творчих завданнях. Його особливість — дуже багато самостійної та групової творчої роботи. До того ж, ми налаштовуємо школярів, що вони мають перевершити вчителів і навіть нас навчати думати та шукати нові ідеї. Є дуже прості теми: «Вода», «Енергія», «Покупки», «Транспорт» тощо. Наприклад, береться тема «Покупки». Дітям даються такі завдання: поспостерігати, скільки речей купує протягом тижня сім’я; подумати, чи все це необхідно і чого можна було б не купувати; наступне — провести день, нічого не купуючи (є проста залежність: чим більше ми купуємо, тим більше провокуємо виробництво та витратні ресурси); наступне — подивитися, скільки з того, що дитина купила за минулий рік, жодного разу не використовувалося; подумати, що могло б спонукати сім’ю бути більш економною; подивитися, скільки родина купує немісцевої продукції (немісцева везеться літаком, перевантажується кілька разів і це не тільки сприяє подорожчанню, а й підвищує ресурсну вартість для планети); проаналізувати, що дитина купує на подарунки друзям (можливо, краще зробити щось своїми руками чи піти на концерт або в театр)... Діти проводять такі дослідження, записують це все на спеціальних листках самооцінки, обмінюються інформацією (так звані екокоманди). Вони щодня роблять зрізи, а в кінці проводиться оцінка роботи: порівнюють те, що отримали за місяць (наприклад, кількість викинутого сміття чи витраченої електроенергії), з тим, що було до того. Це дуже важливо, бо так народжується додатковий стимул. При цьому в нас немає елементів змагань. Діти живуть в різних умовах, і те, що одним зробити простіше, іншим — складно. Вони це розуміють, тож кожен робить те, що може. Наші діти — дуже творчі. Наприклад, даємо завдання: як скоротити кількість витраченої води? Один хлопчик додумався класти в туалетний бачок цеглину або пляшку — так води набиратиметься менше. Під час навчання у дітей виникає дуже багато ідей — ми навіть зібрали вірші, які вони написали під впливом цього курсу.

— Чого ви навчаєте вчителів, які викладають «Уроки стійкого розвитку»?

— Навчання для них — обов’язкове. Торік в нас були дві опорні області — Донецька та Житомирська. На Донбасі ми працювали в невеличких містах — там складна ситуація з екологією і стійким розвитком, а в Житомирській області — у сільських школах. Тобто, завдання, які ми давали дітям, дещо відрізнялися через умови їхнього життя. Є свої складності. Наприклад, із батьками дітей. Деякі не хочуть щоб їхня дитина зважувала сміття, інші не хочуть, щоб діти розповідали в школі, що сім’я купує чи їсть. Є й такі, які кажуть, що вони багаті, тож можуть собі дозволити не економити воду чи електроенергію. З іншого боку, батьки самі почали організовувати активи, які почали цікавитися стійким розвитком. Вони нас підтримують, тому що бачать, що це дає реальну економію коштів: діти без тиску починають вимикати у ванній чи коридорі світло, шукають, де можна було б зекономити. Особливо підтримують бабусі. Нині у нас існує великий розрив між поколіннями, а цей курс дозволяє знайти точки дотику між бабусями й дідусями та внуками. В Житомирі в нас був навіть фестиваль «Бабусина скриня», на якому презентували одяг своїх родичів... Іще складність у тому, що викладання курсу вимагає від учителя партнерських відносин з дітьми: вчитель не йде попереду, не є носієм універсальних знань — він показує тільки генеральний напрям, творче ж вирішення — за дітьми. Не всі вчителі це розуміють.

— На досвіді яких країн ви вчилися, коли розробляли курс в Україні?

— Ми опираємося на багатющий досвід Міжнародної організації «Глобальний план», яка об’єднує неурядові організації, котрі займаються стійким розвитком. У них є величезний досвід впровадження навчальних програм з дорослими та дітьми в позашкільний час. Скажімо, в Польщі впроваджується величезна програма для позакласної роботи, їх дуже підтримує міністерство екології. Я по-доброму їм заздрю, бо навіть свою книжку по стійкому розвитку за останні п’ять років вони перевидавали разів із десять. Діти дуже активно долучаються до збереження ресурсів: наприклад, вони на вулицях роздають веселі карикатурні листівки «Вимикайте світло!». До того ж, поляки працюють на національні кошти... Потужний рух (позакласний) розпочався в Білорусі — ми їх стали вчити. Також у Білорусі працює доросла програма, як і в кількох містах Росії. Ініціаторами часто є комунальні служби — дорослі збираються ніби в гурток. Ідея поширюється, й інколи виникає цілий будинок, в якому люди дотримуються принципів стійкого розвитку.

— Чи є розуміння в Києві?

— Чомусь у Києві знайти підтримку найважче. Є кілька проектів — не більше восьми, але вони дуже камерні. Ми шукаємо вчителів-ентузіастів, а їх у столиці знайти складніше, ніж у провінції.

НАС ПІДТРИМУЮТЬ ОБЛЕНЕРГО ТА ВОДОКОНАЛИ

— Як нині в Україні розвивається програма «Освіта для стійкого розвитку» та які ви бачите перспективи?

— Переконана, що ця ідея має бути потужно лобійована в Україні. Нині ми шукаємо зацікавлені організації (наприклад, є дуже гарна організація в Могилянці), за допомогою яких зможемо просувати ідею стійкого розвитку, економного ставлення до ресурсів. Наприклад, нині в Білорусі потреба в енергії на 9% забезпечується альтернативними технологіями. У нас — на 1,5%. Ніхто цим не займається, тим більше, що навколо енергетики дуже багато «ігор». А ідею просувати потрібно, тому що стан в Україні з газом, водою чи нафтою буде погіршуватися. Ми й так вже безнадійно відстаємо від Японії, яка шукає альтернативні технології, чи Швеції. Наведу такий приклад. Цього літа ми провели два тижні у Швеції, де клімат спекотним не назвеш: щонайбільше — дві години сонця на день. Але в будинку, в якому ми жили, постійно була гаряча вода. При цьому господарі котла жодного разу не вмикали. Все — від сонячних батарей, з травня до жовтня ці люди не включають опалення. До того ж, практично в кожного шведа на балконі стоїть маленький вітрячок, який працює на одну лампочку. Все це дуже добре продумано та орієнтовано на стійкий розвиток — зручно, комфортно й економно...

Ми ж не тільки не шукаємо, а часто заплющуємо очі. Наше Міносвіти працює в руслі державної політики, а оскільки до її пріоритетів стійкий розвиток не належить, то ми поки що обмежуємося тим, що є, і шукаємо спонсорські кошти, аби запровадити програму на початкову освіту в школі. Доведено: якщо в малому віці виховати в людини смак до стійкого розвитку, то вона виростає із зовсім іншим мисленням: в людини — інша психологія, яка досить легко закладається. Наша одностайна думка — починати слід раніше.

Наразі програма триває за допомогою серйозної міжнародної підтримки. Також нас дуже підтримує місцева освітня адміністрація — і в Житомирській, і в Донецькій областях: надають приміщення для вчительських тренінгів, навіть оплачують педагогам дорогу. Найголовніше — що за ці уроки вчителі отримують кошти. І хоча на поширення курсу Міносвіти коштів не надало, сподіваюся, це справа майбутнього. Дуже гарно пішло навчання в Житомирській області, особливо в Бердичівському районі: там усі 23 районні школи охоплені цією програмою. Продовжується робота й у Донецькій області. Крім того, цього року ми почали працювати в Херсонській області (це досить важкий регіон) та в Черкасах. Там ми вже провели круглі столи для адміністрації шкіл, згодом хочемо долучати й представників комунальних служб. Тому що в нас був досвід підтримки обленерго та водоканалу в Житомирській області — нас навіть трохи спонсорували, оскільки вони бачать конкретні результати. Це дуже просто — підрахувати зекономлену сім’ями електроенергію чи воду, тож комунальні служби відчули це вже на собі. Було б добре, якби вони стали нашими партнерами. До речі, як і фірми, які нині працюють у Києві над проблемою сортування сміття. Ще ми хочемо налагодити контакти з кількома фірмами, які впроваджують екологічне виробництво, зокрема паперових, а не пластикових пакетів — в багатьох країнах вже немає целофанових пакетів. Так у співпраці з подібними організаціями ми плануємо розширювати наш рух.