Валерій ІВАСЮК: "СНІД" в Україні - дзеркало, в якому відбудеться антигуманне ставлення влади до людини"
У практичну медицину впроваджено досить ефективні методики «затримки» ВІЛ- інфекції на стадії носійства, медикаментозного лікування та профілактики. Людство навчилося знешкоджувати донорський, статевий, ін'єкційний та частково плацентарний шляхи розповсюдження СНІДу. У цивілізованому світі цьому сприяє масована й повсякчасна пропаганда здорового способу життя, безпечного сексу, культури статевої поведінки. Фактично, найменшим є ризик інфікування через донорську кров, «чистоту» якої забезпечують медицина та держава. До 1997 року в Україні на цьому шляху поширення ВІЛ/СНІДу стояли надійні бар'єри. Нині, стверджує науковий експерт Українського центру прав людини Української правничої фундації (УПФ), кандидат медичних наук Валерій Івасюк, йому відомо не менше 20 випадків зараження ВІЛ-інфекцією через неперевірену донорську кров або таку, що пройшла контроль недосконалими вітчизняними тест-системами.
— Валерію Петровичу, два роки тому ви очолювали Національний комітет з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД, що був ліквідований Президентом. Вам відомі конкретні причини, через які небезпечна неперевірена кров потрапляє до лікарень?
— За півтора місяці до того, як СНІД прорвав кордон у донорстві й наприкінці 1997 року було інфіковано 43-річного чоловіка та дев'ятирічного хлопчика, я звертався до Ради національної безпеки та оборони України з листом «Про загрозу поширення ВІЛ/СНІДу з донорською кров'ю», в якому зазначав про принадність донорства для груп ризику, відсутність обов'язкового перед- та післятестового консультування донорів, низький професіональний рівень їх медичного огляду, необхідність високочутливої діагностики крові та гостру потребу в інших профілактичних заходах. Зміст відповіді був такий: у ваших порадах немає потреби, оскільки МОЗ забезпечило на всіх станціях переливання крові належний контроль.
Перші трагедії майже співпали в часі з іншою подією. На початку минулого року Президент підписав зміни та доповнення до Закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», перший варіант якого був підготовлений нашим комітетом для розгляду Верховною Радою. Проте після повернення проекту закону до Кабміну на доопрацювання з порушенням діючого порядку законотворення у ньому з'явились 10 та 20 статті з поправками. Одна з них теоретично дозволила медикам переливати хворим неперевірену на СНІД кров «у невідкладних випадках» (термін, до речі, в законі не розтлумачено). Інша звільнила від відповідальності осіб, що допустили зараження.
— Україна пережила справжнє потрясіння під час завершеного 12 серпня цього року судового процесу над районною лікарнею, в якій було заражено згадуваного вами Юрія Чоботаря («День» перший розповiв про цей випадок у 1997 роцi). Будучи законним представником потерпілого в суді, як би ви прокоментували його рішення?
— Як безпрецедентне. Вперше за всю історію світової пандемії СНІДу в судовому порядку встановлено причинно-наслідковий зв'язок між зараженням людини СНІДом через донорську кров і діями конкретних осіб. За рішенням Новоархангельського райсуду Кіровоградської області місцева лікарня має відшкодувати жителю села Ганнівка Юрію Чоботарю майже один мільйон гривень за завдану матеріальну й моральну шкоду. Ця справа «розкріпачила» національне законодавство, яке захищає права людини, та примусила бодай одну державну інституцію — суд — стати на захист потерпілого. Переконаний, що трагедія сталася не випадково, до неї причетні високі посадові особи, а через райлікарню покарано державу.
Замисліться, це ж як треба було зруйнувати національну систему безпеки донорської крові, щоб СНІД перетнув дорогу селянинові з глухого села, батькові восьми дітей! Адже зараження його під час операції в жовтні 1997 року неперевіреною донорською кров'ю сталося не лише з вини районних лікарів, доведених до жебрацтва, яких діюча система охорони здоров'я перетворює на клятвопорушників. Так, вони винні, бо не доставили з області «чисту» кров, хоча мали на це достатньо часу. Проігнорували вимогу родичів, які пропонували здорового донора. Приховали від них справжній результат лабораторних аналізів, коли хвороба проявилася. Нарешті, повідомивши діагноз голові колгоспу, розголосили на все село професійну таємницю. Одначе районним рівнем масштаб злочину не обмежується. Саме обласна станція переливання крові не унебезпечила перелиту кров, для чого достатньо було звичайної уважності при огляді ін'єкційного наркомана, що став донором Юрія Чоботаря. Медики зобов'язані знати, що саме серед цієї категорії людей — 90% ВІЛ-інфікованих, з них понад 100 тис. — носії СНІДу в Україні. На 1997 рік було виявлено понад 2 тисячi таких «донорів». На жаль, платне донорство принаджує групи ризику, й не дарма у світовій практиці воно є добровільним, вибірковим і безкоштовним. Свого часу я доповідав про це також Президентові України, однак...
Після Юрія Чоботаря ВІЛ- інфекцію «перелито» восьмирічному хлопчику з Черкас, онкохворому і вагітній жінці з Чернігова, пацієнтці шпиталю Міноборони в Києві... Отже, злочин стає системним.
— Чому справа щодо захисту громадянських прав Юрія Чоботаря просувалася так важко й довго, й чи не завершиться вона на рівні НП районного масштабу?
— Судово-правова система України, за винятком Верховного Суду, досі залишається радянською за змістом і захищає не громадянина, а державу. Проста людина вимушена продиратися крізь усі гілки влади. До того ж, в Україні не було прецеденту подібного судового процесу. Немає також достатньої освітньої та достовірної інформації щодо проблем СНІДу та прав людини в разі зараження, оскільки вона «працювала» б проти влади. Серед суб'єктивних причин — звичайний страх людей, котрі бояться бути зацькованими. Так, родини Чоботаря цуралися, ніби прокажених.
До речі, нам дуже допомогла на суді позиція ЗМІ. Але якщо всі були одностайні в медичних оцінках, то намагання УПФ вийти на рівень першопричин зла підтримки заангажованих або заляканих владою ЗМІ не знайшло, оскільки причинно-наслідковий ланцюжок трагедії Чоботарів веде нагору. Однак покараний має бути не лише окремий лікар. Пам'ятаєте, нещодавно у Франції судили колишніх прем'єр-міністра, міністрів охорони здоров'я, директора Національного банку крові, які наприкінці 80-х стримували надходження в країну більш якісних імпортних тест-систем. На мій погляд, розповзання снідового вірусу через донорську кров в Україні сталося з вини Президента Л.Кучми та перших осіб держави, відповідальних за національну безпеку України та охорону здоров'я, які дезорганізували Національну службу крові та ліквідували Національний комітет.
— Звинувачення серйозні, й ваші опоненти, очевидно, пов'яжуть їх з майбутніми виборами та великою політикою?
— Все, що відбувається в державі, так чи інакше оцінюється нині через призму президентських виборів. За Конституцією України, Президент виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я (стаття 49), через систему органів виконавчої влади він проводить державну політику в цій галузі й несе особисту відповідальність за все, що відбувається. В даному випадку СНІД є тим дзеркалом, в якому відбивається антигуманне ставлення нинішньої влади до людини. Щодо політики, то СНІД — це не лише медицина. До складу Національного комітету з профілактики наркоманії та боротьби на СНІД входили представники причетних до проблеми міністерств освіти, оборони, інформації, юстиції, фінансів, економіки. Навіть колишній міністр охорони здоров'я О.Сердюк після знищення зайвого, як він вважав, комітету визнав, що проблема — «багатогалузева» й потребує державного управління загальнонаціонального рівня. (До речі, указом Президента нещодавно створено Національну координаціну раду з профілактики СНІДу при Кабміні, яку очолив віце- прем'єр міністр В.Семиноженко і до складу якої увійшли перші посадові особи міністерств та відомств. Незрозуміло лише, для чого ж було знищувати Національний Комітет? — Ред. )
За рішенням 52-ї сесії ООН, ще 1995 року СНІД було вилучено з одноосібної компетенції ВООЗ, і в ООН створено спеціальний орган UNAIDS. До речі, перше його представництво базувалося в Україні, оскільки на той час подолання страшного захворювання у нас було пріоритетним напрямком.
— Деякі організації, скажімо громадське об'єднання медиків «Пульс України», виступили проти використання медичних проблем у політиці...
— Під час своєї виборчої кампанії президент Клінтон йшов під прапором реформування та зміцнення системи охорони здоров'я, і це — в США. Про забезпечення росіян доступними ліками та медичними послугами зазначив під час призначення нового прем'єра Путіна Григорій Явлінський. В Україні 28 мільйонів людей страждають від соціально небезпечних захворювань. За даними ВООЗ, у нас 2,7 мільйона хворих на туберкульоз і майже 80 % населення інфіковано паличкою Коха, 1 мільйон хворих на наркоманію, 1 мільйон — на діабет, 780 тисяч онкохворих, 2 мiльйони — психічно хворих, 12 мiльйонiв громадян України щороку хворіють на інфекційні захворювання. Хіба про це можна мовчати? Новому президенту доведеться, в першу чергу, серйозно зайнятися здоров'ям нації, що, без сумніву, поверне довіру людей до держави.
ДО РЕЧІ
Перші випадки ВІЛ-інфікування жителів України виявлено 1987 року. Темпи поширення вражають: якщо за період 1987- 1994 рр. зареєстровано 183 інфікованих, то вже наступного року — 1490, а в 1997 році — 180 тисяч. Прогноз UNAIDS на 2016 рік — 1,8 млн. осіб. Тобто кожен двадцятий українець. Такі темпи пояснюються тим, що для жителя України, чия імунна система пригнічена екологічним та чорнобильським забрудненнями, достатньо критичної кількості ВІЛ удвічі меншої, ніж звичайно. Майже 90% всіх зареєстрованих випадків зараження становить «шприцевий» шлях. Вірус СНІДу змінюється у мільйон разів швидше від інших. Він має механізм, що забезпечує його самоконструювання, і таким чином нові сімейства вірусів виникають і модифікуються швидше, ніж людство винаходить засоби їх виявлення та знешкодження.
