«Важливою умовою виживання людини в природі є СОВIСТЬ»

Відомий мандрівник із Дніпропетровська Сергій Гордієнко завершив тривалий піший перехід, присвячений сторіччю першої вітчизняної полярної експедиції. Понад рік тому, 15 січня 2012 року, він стартував з берега Азовського моря, з невеликого селища в Донецької області, де народився керівник легендарної експедиції Георгій Сєдов. Маршрут мандрівника пролягав через Україну і європейську частину Росії до міста Кемь на березі Білого моря. З Карелії С.Гордієнко на розбірному човні переправився на Соловецькі острови, а потім приплив до Архангельська і вже іншим шляхом повернувся в Україну, до початкового пункту мандрівки. «У цій експедиції я вперше перетнув Біле море на каяку — до мене ніхто подібного не здійснював. Відстань водою становила близько п’ятиста кілометрів. Досягнувши Соловків, а потім Архангельська, де він передав капсулу з землею з місця народження Георгія Сєдова і декілька табличок, які було розміщено на Соловках», — розповів Сергій Гордієнко на прес-конференції в Дніпропетровську.

Загальна довжина його маршруту становить майже 7 тисяч кілометрів. Основна мета — підготовка до трансконтинентального одиночного переходу до Північного полюса, запланованого наступного року. Окрім того, мандрівник хотів привернути увагу громадськості до сторіччя полярної експедиції, організованої уродженцем України Георгієм Сєдовим.

Сам Сергій Гордієнко у складі експедицій побував на Північному полюсі вже двічі і першим встановив державний прапор України. Потім був інструктором із техніки виживання у складі Першої наукової української експедиції до Антарктиди. Здійснив багатомісячний перехід уздовж антарктичного узбережжя, за що отримав медаль «За вдалу зимівлю». Ще наприкінці 90-х С. Гордієнко створив експедиційний центр «соло-екстрим», метою якого є підготовка фахівців із виживання і проведення екстремальних експедицій.

У нинішньому переході головна неприємність сталася в травні 2012року — Сергія збила машина. З пошкодженою ногою мандрівника прихистила чеченська родина Магомаєвих. Завдяки цьому С.Гордієнко не зійшов з дистанції і вже за місяць із милицею знову вийшов на маршрут. «Для мандрівника дуже важливо не виходити з ладу. Навіть лікарі говорили, що потрібно припинити перехід, адже наслідки могли бути непередбачуваними, розповідає Сергій. — Але поставлена мета повинна вселяти віру в себе, тому рівно за місяць я знову стартував. Незручності були дуже серйозні: майже триста кілометрів ішов із милицею. Спочатку за день проходив кілометри зо три-чотири, але потім розходився, і швидкість уже становила 20—25 кілометрів». За час своєї мандрівки С.Гордієнко відчув на собі і сорокаградусний мороз, і сорокаградусну спеку. Раціон його харчування поповнювали гриби і ягоди, риба і... плазуни. У дорозі зносив три пари спеціальних туристичних черевиків. Восени мандрівник нещадно мокнув під дощем. Багаття С.Гордієнко прагнув не розкладати, а користувався пальником. Окрім того, що можуть оштрафувати, дим від вогнища може привабити ведмедів і інших хижаків, хоча й без цього просуватися уздовж автомобільних трас небезпечно   — водії і пасажири викидають залишки їжі і різне сміття, яке манить диких звірів. Дуже небезпечними бувають і звичайні бродячі собаки. Від половини хижаків не можна втекти — потрібно просто виробити правильну поведінку, радить С.Гордієнко.

Як би там не було, але мандрівник вважає, що головна загроза під час тривалих переходів походить не від тварин чи погодних умов, а від людей. «Я не хочу звинувачувати наш домінуючий вид  — поганих чи хороших людей немає. Але коли соціум їх ставить у певні умови, то вони стають небезпечними. Я знаю, що мандрівники є бажаною здобиччю, оскільки у них є добре спорядження. Тому цілком можливий напад. Таке зрідка трапляється в європейській частині Росії, і часто — в Індокитаї та Африці». У Росії українського мандрівника зупинила і виписала штраф за порушення паспортного режиму місцева поліція. Проте, потім, розібравшись що до чого, офіцер поліції вніс за нього власні дві тисячі російських рублів. Зустрічалися С.Гордієнкові на дорозі і представники української діаспори. «Багато українців живе в центральній частині і на півночі Росії. Питання одні й ті ж самі — їх дуже цікавить майбутнє нашої країни. Звичайно, вони дивляться телебачення, проте зовсім інша річ     — поговорити з земляком і дізнатися його думку», — розповідає С.Гордієнко. Під час своїх мандрівок Сергій доволі часто виступає з лекціями і веде щоденник, який потім обробляє, пише статті і книги. Основна мета його експедицій — удосконалення техніки виживання. «Людина, перетинаючи великі простори, поступово адаптується, і зливається з тим середовищем, яке її оточує. Навіть якщо вона захворіє, то ненадовго і серйозні патології не розвиваються», — ділиться своїми спостереженнями Сергій. Останнім часом він роздумує над тим, що важливою умовою виживання людини в природі є совість. Досвідчений мандрівник упевнений, що його доробок у майбутньому обов’язково згодиться людям.