Вбивство з добрих намірів?

Очікується, що якщо епідемію СНІДу не вдасться взяти під контроль, середня тривалість життя в Ботсвані до 2010 р. знизиться до 30 років. Водночас середня тривалість життя в Канаді становить понад 80 років, і цей показник продовжує зростати. Така жахлива різниця в стані здоров’я людей і в ставленні до нього є на сьогодні, можливо, найсерйознішою етичною проблемою. Чи може революція в геноміці (науці, що вивчає не окремі гени, а цілі геноми, тобто сукупність генів) і біотехнології привести до зменшення цієї різниці? Ми вважаємо, що позитивної відповіді на це запитання цілком можна очікувати в разі, якщо певні умови будуть додержані.

По-перше , ми не повинні хибно розглядати геноміку та біотехнологію як «високотехнологічні», дорогі й, отже, такі, що не годяться для країн, що розвиваються. Виробництво вакцин було й залишається високотехнологічним, але їхня вартість знизилася, а їхнє застосування дало значний ефект у країнах, що розвиваються, в багатьох з яких генетичні порушення належать до числа найбільш серйозних проблем у сфері охорони здоров’я. Дослідження зі встановлення послідовності (секвенування) геному малярії, туберкульозної палички, прокази, вірусів гепатиту і ВІЛ, що проводяться сьогодні, дають підстави сподіватися на створення ефективніших вакцин у майбутньому. В Кенії вже проводяться випробування вакцини проти ВІЛ. Вакцини з трансгенетичних рослин, що вживаються разом з їжею, схоже, набудуть більшого поширення в країнах, що розвиваються, ніж у розвинених, оскільки не потребують заморожування.

По-друге , при обговоренні потенційної користі від геноміки та біотехнології слід насамперед враховувати інтереси країн, що розвиваються. Людям, які виступають проти глобалізації в таких містах, як, скажімо, Генуя, навряд чи загрожує голодна смерть в Сомалі. Голоси людей у країнах, що розвиваються, мають бути почуті. Наприклад, як помітив колишній міністр розвитку сільського господарства й сільських регіонів Нігерії Хасан Адаму: «Людину можна вбити і з добрих намірів, що й може стати результатом зусиль з боку деяких груп у Європі та Північній Америці (чиї наміри добрі, але помилкові), які радять африканським країнам бути обережними щодо сільськогосподарської біотехнології».

По-третє , ми повинні використати дослідницький потенціал і людський капітал країн, що розвиваються. Наприклад, Куба має досить велику індустрію біотехнології, що розробила єдину в світі ефективну вакцину проти менінгіту «Б» (яка, незважаючи на ембарго, імпортується в США) й виробила 1998 р. 30 тонн трансгенетичної риби тіляпії. Прибутку, отриманого від експорту біотехнологічної продукції Куби, цілком достатньо для продовження досліджень у сфері біотехнології й покриття витрат на подальший розвиток галузі.

Індія, Бразилія, Китай і деякі інші країни, що розвиваються, також проводять серйозні дослідження в біотехнології з метою розвитку цієї галузі. Однак країни, що розвиваються, повинні виробити необхідні механізми для аналізу тенденцій у розвитку галузі і їхнього морального компонента, такі як, наприклад, правова база або етичні норми. Наприклад, Африканський центр технологічних досліджень в Найробі вже має міжнародний вплив і відіграє важливу роль у вивченні політики в цьому напрямку й посиленні вищезгаданих механізмів.

Все очевиднішим стає те, що одним із ключів до успіху є взаємовигідна співпраця з серйозними й успішними організаціями, хоч би де вони містилися, а не лише між сусідніми країнами. До найменш використовуваних ресурсів країн, що розвиваються, належить їхній людський капітал, тобто громадяни цих країн, які працюють за межами своєї країни й часто займають провідні позиції в науці та промисловості. Індія успішно використала цей ресурсний фонд «у еміграції», перетворившись на одного з провідних експортерів програмного забезпечення в світі.

По-четверте , ми повинні розширити концепцію безпеки людини, внесену за останні декілька років Канадою в Раду Безпеки ООН, щоб вона включала не лише захист цивільного населення під час воєнних конфліктів, а й захист від будь-якої загрози здоров’ю людей. Повертаючись до геноміки, скажемо, що проблема здоров’я в світі є не лише науковою й політичною, але також дипломатичною.

Ми всі потребуємо позитивного політичного рішення, яке допомогло б скористатися потенціалом геноміки та біотехнології для того, щоб зменшити відмінності в стані здоров’я людей у всьому світі. В кінцевому результаті буде необхідно представити безліч отриманих уроків у найбільш легко засвоюваному вигляді. Треба докласти зусиль, щоб звести разом промисловість, науку, пресу, неурядові організації й уряд для того, щоб пом’якшити підозри, полегшити діалог, побудувати довіру й дійти консенсусу щодо провідних принципів. Це має привести до згоди в питанні застосування геноміки та біотехнології для розв’язання серйозних проблем у сфері охорони здоров’я в усьому світі.

Перша ознака успіху з’явиться тоді, коли у світовій дискусії з біотехнології увага буде зосереджена на користі біотехнології так само, як і на пов’язаному з нею ризику й на інтересах країн, що розвиваються і розвинених країн. У довгостроковій перспективі це може привести до скорочення кількості захворювань, яких можна уникнути, й до кращих показників у сфері охорони здоров’я. Якщо ми будемо діяти, то показник середньої тривалості життя в Ботсвані може в майбутньому стати ближчим до 80, ніж до 30.

Пітер А. СІНГЕР — голова «Sun Life» і директор Центру біоетики Університету Торонто.

Абдула С. ДААР — директор програми Центру в галузі прикладної етики та біотехнології, а також член Етичного комітету організації «Геном Людини» (Human Genome Organisation).