Від сесії до сесії за гроші

На початку лютого журналісти запорізької FM-радіостанції «Великий Луг» провели опитування серед своїх слухачів на тему «Чи можна здати екзаменаційну сесію без грошей», повідомляє інформаційне агентство «Центр журналістських досліджень». Так ось, лише 24 відсотки з тих, хто зателефонував на станцію, відповіли, що екзамени у вузах можна здати без хабарів і презентів. 76 відсотків респондентів були переконані, що це неможливо. «Випадки з життя наводилися примітні, — розповіла головний редактор «Великого Лугу» Тетяна Гузенко запорізькій газеті «Наше Время». — Студенти-іноземці державного вузу кажуть, що їм без грошей до аудиторії можна взагалі не заходити, незалежно від того, знаєш чи не знаєш ти предмет».

Зрозуміло, при цьому існує чітко розроблена шкала «цін» на різні заліки та екзамени. За даними, наведеними газетою «Индустриальное Запорожье», кращі студенти за найнесерйозніші заліки несуть викладачам шампанське та квіти, а заліки більш серйозні коштують від 15 грн. до $20 з людини. Ціна екзаменів набагато вища: від 40 грн. — «легкий», до $100 — «складний». Що ж до класифікації цін залежно від бажаної оцінки, то на екзамені середньої складності «трійка» коштує близько 40 грн., «четвірка» — від 80 до 100 грн. Буває, платить майже вся група, а буває — одна-дві людини. Часто замість оплати практикується «відпрацьовування» ремонтом або придбанням для вузу різного обладнання. А опитані студенти одного з державних вузів Запоріжжя говорили, що викладачі можуть обуритися, якщо прийдеш на здачу «порожняком».

Проте мама однієї зі студенток гаряче доводила, що її дочка навчається ось уже чотири роки і завжди здає сесії безкоштовно. Щоправда, потім із розмови з’ясувалося, що гроші у вуз вона все ж приносить, але на законних підставах: навчальний заклад був недержавним.

Природно, Запоріжжя — не єдине місто в Україні, де існує екзаменаційний «бізнес». Чимало київських студентів при спробах обуритися «порядками», що панують під час сесії в своїх рідних навчальних закладах, і навіть їх оприлюднити було жорстоко покарано. Потім одні з них загладжували свою «провину» за допомогою все тих же «презентів», інші назавжди залишали стіни своїх інститутів.

Проте не варто в усіх смертних гріхах звинувачувати виключно викладачів. Досвід показує, що в деяких випадках ініціаторами так званого хабара стають далеко не бідні студенти, які подібним шляхом здають невивчені предмети «на шару».

Таким чином, у наявності сумні особливості національної освіти, причини яких настільки глибокі й багатогранні, що можуть стати темою для наукової праці. І вже не викликає подиву навіть те, що оприлюднення подібних порушень в освітній системі відбувається у формі звичайної констатації факту, а не бодай скарги до відповідних інстанцій. Принаймні, про серйозні судові розгляди, що стосуються цього питання, чути поки ще не було.

КОМЕНТАР

Валерій ТОПІЛІН, секретар ради студентів і аспірантів хімічного факультету Студентського парламенту (Київський національний університет ім. Т. Шевченка):

— Оскільки університет має конфедераційну структуру, ситуація з нелегальною платною освітою на кожному факультеті різна. Наскільки мені відомо, на технічних факультетах хабарів фактично не беруть, тут уже «або знаєш, або ні». Що ж до гуманітарних факультетів, то ситуація там мені невідома. Це й не дивно, адже подібні події тільки у виключно рідких випадках виходять за рамки вузького кола людей. І навіть якщо студенту захочеться «відновити справедливість», то по допомогу він навряд чи звернеться до Студентського парламенту як до підвідомчої структури ректорату.