Вільний Лисичанськ

 Місто без терористів вже понад два тижні. «День» побачив, як життя повертається на зруйновані вулиці й дізнався, хто і як їх відновлює

«Через двісті метрів буде АЗС», — говорить нам навігатор милим жіночим голосом, щойно ми в’їхали до Лисичанська.

«Ні, люба, ти помиляєшся, немає там більше АЗС, розбомбили її»,    — відповідає їй наш водій.

ВУЛИЦЯ СВОБОДИ

Ми якраз повернули на вулицю Свободи — там одне з руйнувань. У приватному секторі видно сліди від осколків, проте тут вже вирує життя. На одному з парканів написано: «Молоко. Продаються кошенята й каченята-шипуни», його осколки начебто не зачепили. Особняк поруч теж стоїть цілий. А ось паркан будинку навпроти — як решето.

«Ви знаєте, нам пощастило, війська зайшли до нас дуже швидко, а ось у сусідньому Первомайську бої тривають вже другий тиждень», — розповідає пенсіонер Пилипович, якого ми зустріли на вулиці Свободи (розмова відбувалася 7 серпня. — Авт.). Перший залп, який у Лисичанську був 22 липня, пройшовся школою. Щоправда, школа не діє, дітей звідти перевели. Зараз у будівлі величезна діра. Деякі інші будинки вже починають латати.

У приватному секторі найбільше постраждав один будинок якраз по вулиці Свободи. Там біля колодязя, куди часто приходили люди за водою, терористи встановили гранатомет, звідти стріляли у бік сил АТО. Як розповідають, під час одного з ударів у відповідь снаряд потрапив у будинок. Будинок згорів. Мешканці міста кажуть, що в цей час біля колодязя знаходилися люди, але про кількість жертв ніхто не знає.

ЇЖУ МІСЦЕВИМ ЖИТЕЛЯМ ПРИВОЗЯТЬ ІЗ ЗАВОДУ З СЄВЕРОДОНЕЦЬКА, А ВОДУ — ЯК ПИТНУ, ТАК І ТЕХНІЧНУ — КОЖНОГО ДНЯ СПІВРОБІТНИКИ МНС ДОСТАВЛЯЮТЬ ПРЯМО ПІД БУДИНОК. ПРИЧОМУ ВОДУ ПІДВОЗЯТЬ НАВІТЬ НА ШАХТИ. МНСНИКИ ТАКОЖ ГОДУЮТЬ ЛИСИЧАНСЬКИХ ДІТОК КАШАМИ

«Був у нас випадок, коли мої родичі (вони живуть у центрі) після того, як довго жили у підвалі своєї багатоповерхівки, піднялися вгору, щоб приготувати гарячу їжу. Їхні сусіди залишалися у підвалі. Тільки-но вони піднялися, до будинку залетіла міна. Але їм пощастило. Вона потрапила якраз до сусідів», — говорить шахтар Іван. Сам він живе з дружиною на околиці. Розповідає, що насамперед, коли почали бомбити, дружина побігла на вулицю зачиняти гараж. «Я кричу їй: куди ти, дурепо, лізеш, там снаряди! А вона мені відповідає: «А там твої інструменти». Але які можуть бути в такій ситуації інструменти?», — продовжує чоловік.

«Ви знаєте, вони до нас прийшли, «ополченці», на шахту й говорять: «Ну що ви сидите, то хіба ви мужики? Ось навіть з Луганська приїхали воювати, а ви сидите. Ми думали, ви шахтарі, а ви...». Мат — через слово. Я хотів було сказати, що це не наша війна, і ми її не починали, але мене обсмикнув друг. Натомість колега сказав усе, що про це думає, потім п’ять днів траншеї рив. Ви знаєте, я їх місцевого ватажка добре пам’ятаю ще зі школи. Він такий бридкий завжди був», — розповідає гірник.

«Не було у нас своєї «республіки Лисичанської», все це інтернетівські побрехеньки. У нас була «ЛНР». Ходили тут «російські козаки», командував ними Мозговой. Тут було потужне угрупування «ополченців». Їх було близько трьох тисяч. Були й місцеві, але я не знаю, скільки їх було», — розповідає Пилипович. За його словами, він зберігає позицію нейтралітету. Як віруюча людина не приймає того, що люди беруть до рук зброю. Під час «референдуму» він агітував людей не йти голосувати за «ЛНР», тому що насильство породжуватиме лише насильство, а це суперечить християнським цінностям. За його словами, місцева влада відразу залишила місто, а велика частина міліції перейшла на бік «ополчення».

«Коли почалися розмови про «Весілля в Малинівці», я підійшов до українського командира. Він до мене «батя» звертався. Не пам’ятаю, з якого він батальйону, але на формі написане було «Біла акація». Я запитав його, чи не буде тут так, як у тому фільмі: сьогодні «білі», а завтра — «червоні». Він мені сказав: «Не бійся, батя, ми лише з цими хлопцями розберемося й підемо. Дивіться, я ж навіть без бронежилета». А коли до мене прийшов майор перевіряти документи, Віталій його звали, він заговорив до мене українською, я йому українською відповів. Це його дуже здивувало. А я йому сказав, що моя рідна мова — українська, а друга — російська. Після війни в Лисичанську була всього одна російська школа, а всі інші були українські», — говорить пенсіонер.

Свого часу Пилипович працював у Тюмені, де «познайомився з російським націоналізмом»: «Коли прочитали, що моя рідна мова українська і вільно володію російською», — ділиться 67-річний дідусь.

БУДИНОК №17

Найбільше горе Лисичанська — багатоповерховий панельний будинок у другому мікрорайоні, в кварталі Жовтневої революції, що наполовину згорів. У будинку пошкоджено більше 40 квартир.

Під час обстрілу в будинок потрапили два снаряди, після чого сталася пожежа. Пожежники приїхали на місце подій швидко, проте через початок обстрілу загасити пожежу так і не змогли. Півбудинку було повністю знищено. В однієї з мешканок будинку залишилися всього 4 тарілки. У будівлі відключено воду, електрику, газ.

ЦЕ — БУДИНОК № 17. У НЬОМУ БІЛЬШЕ НЕМАЄ 40 КВАРТИР. ЛЮДИ ВТРАТИЛИ ВСЕ. В ОДНІЄЇ ЖІНКИ ПІСЛЯ ВЛУЧЕННЯ В БУДИНОК СНАРЯДІВ І ВЕЛИКОЇ ПОЖЕЖІ ЗАЛИШИЛИСЬ ЦІЛИМИ ЛИШЕ... ЧОТИРИ ТАРІЛКИ. ЗАРАЗ НА МІСЦІ ПРАЦЮЄ БРИГАДА МНС

Коли ми під’їхали до будинку, на місці вже працювала бригада МНС з міста Лубни Сумської області.  «Ми прибули до Лисичанська для виконання аварійних робіт у субботу, 1 серпня, а працювати почали вже наступного дня. Наші завдання — прибрати висячі конструкції, які могли становити загрозу життю людей, як ви бачите, ми їх вже прибрали. Зараз займаємося очищенням території від завалів для того, щоб експерти оцінили збитки й можливість її відновлення будівлі», — коментує начальник центру швидкого реагування МНС України міста Ромни Сумської області Сергій Бєляєв.

За його словами, на шостому поверсі в одному з під’їздів знайшли два ящики цинку (ящик з патронами, використовується біля вогневої точки. — Авт.). На разі ніхто точно не може сказати, чи була це дійсно вогнева точка.

«Будинок горів фактично дві доби. Якби була можливість загасити, була б вірогідність його збереження. Ви бачите, що будинок панельний. А температура була високою — плавилося все. У декого нічого взагалі не залишилося. Те, що сталося, дійсно, горе», — говорить співробітник МНС. Люди залишилися без житла, води, газу й світла. За словами місцевих мешканців, до них приходила гуманітарна допомога, проте це був лише одяг, і допомога була незначною. Їжу привозять із заводу з Сіверськодонецька, а воду щодня співробітники МНС привозять прямо під будинок, як питну, так і технічну. Причому воду підвозять навіть на шахти. Співробітники МНС також годують місцевих дітей кашами.

«Ми роздавали гуманітарну допомогу. Зараз я відправляю машину до себе додому, щоб зібрати гуманітарний вантаж для людей. Люди збирають усе, що можуть, щоб забезпечити і дітей, і людей похилого віку, які постраждали. Тут я призначив квартальний комітет пошкоджених будинків, їх старости розподілятимуть допомогу самі — свої ж краще знають, що кому потрібніше», — говорить Бєляєв.

Щодо води, то начальник центру швидкого реагування відзначає: «Шкода, що є люди, які спекулюють на горі. Наприклад, тут з’явилася якась фірма, яка продає питну воду «Ключ» по 60 копійок за літр. Це при тому, що води в цьому районі не було 16 днів! (за словами Пилиповича, відновлювати почали все дуже швидко. Газу не було з 23 липня, а запустили його вже 7 серпня. Воду в центрі міста дали фактично після того, як до міста увійшла армія, а ось на околицях було сутужно. — Авт.). Це питання спекуляції я порушуватиму на міському рівні».

Співробітники МНС відновлюють не лише будинок номер 17. «Ми зараз працюємо також у дитячому саду «Светлячок». У нього також було попадання: пробито дах, були й інші пошкодження. Фактично ми вже закінчили відновлення, залишилося поставити скло, щоб діти змогли піти до садка вчасно. Крім того, є й інші пошкоджені вулиці, деякі будинки, але не настільки серйозно. «Було обстріляно центр зайнятості, дві лікарні та деякі житлові будинки, де ми вже теж розпочали робіту й майже її закінчили», — розповідає Бєляєв.

МАЙБУТНЄ

Після завершення робіт співробітниками МНС мають долучитися оцінювачі, вони скажуть, який будинок і які руйнування підлягають відновленню. На разі ж місцеві депутати роздають родинам-погорільцям по 100—200 гривень. При цьому мешканці будинку номер сімнадцять стверджують, що виплати зарплат і пенсій на разі припинили.

Місто чекають великі реформи, передусім кадрові. Міська влада, міліція, відомства. Потрібні серйозні фінансові вкладення й нові можливості для міста. Адже за останній час населення Лисичанська скоротилося майже вдвічі. І ніхто не знає, хто з переселенців повернеться додому.

Пилипович — бурильник-нафтовик. Як він говорить, велику частину життя прожив в Україні, оскільки народився в Лисичанську, а малу частину — в Росії, в Сибіру, де працював на свердловині. «Ми знаходимося на цій землі (у Лисичанську. — Авт.), а під нами знаходиться 100 мільярдів кубів природного газу, такого, як в Тюмені. Але нікому це не потрібно, на жаль. Якби наші буржуа думали раніше...», — зітхає пенсіонер. «Ми з дружиною підрахували, що за 23 роки незалежності України було знищено 33 підприємства», — продовжує він, зауважуючи, що його син сам вимушений був їхати до Росії працювати будівельником, маючи юридичну освіту.

«При цьому у нас працюють неприбуткові шахти. Мені як гірничому інженерові це незрозуміло», — констатує чоловік.