Війна за Конопельку
Понад 100 мешканців сіл Носачевичі та Єлизаветин вимагають від місцевої влади розірвати договір з орендарем водного плеса за його спробу перегородити тихоплинну річку ще однією дамбою. Він же наполягає на продовженні будівництва, обіцяючи згодом закидати усіх рибою...
ХУТІР ВИДИВИВСЯ З... НЕБА
По зеленому моріжку бігали зграї... кроликів. Їх у господарів аж 120. Милі тваринки абсолютно не звертають уваги на людей, насолоджуючись останнім теплом і смачною травою. У теплиці ще плодоносять помідори, а кущі винограду вгинаються від розкішних грон. У великих тарiлях в альтанках біля симпатичного особнячка на самісінькому березі Конопельки відсвічують червоними боками соковиті яблука. Найнятий чоловік з місцевих селян підкошує траву, дві жіночки (одна з них теща «Льотчика») перебирають картоплю. Анатолій Григорович щиро радіє щедрому врожаю, адже бульбу на насіння брав елітну, у спеціалізованому господарстві, і вирощував з дотриманням технології.
Така патріархально-романтична картина відкрилася перед нами на обійсті чоловіка, котрого в окрузі найчастіше знають не за прізвищем (хоча воно в нього й незвичне — Бур’ян), а як «Льотчика». Він і є тим орендатором, проти якого піднялася громада принаймні двох з чотирьох сіл, що належать до Носачевичівської сільської ради, і для яких Конопелька є «Богом даною». А мешкає він на хуторі Запусти, одна назва якого свідчить про те, що краї тут не надто багаті. Якщо й щедрі, то хіба на мальовничу природу.
— Я усім це розказую, і часто мені у відповідь лукаво посміхаються. Мовляв, фантазуєш, чоловіче!.. Але ж я й насправді видивився цей хутірець з неба!
У запас Анатолій Григорович пішов у віці 45-ти років у чині підполковника. Його біографія, як кожного військового чоловіка, багата «географічно». Народився в Костромі, та з двох років — на Закарпатті, у Рахові. Навчався в Чернігові, а служив на Далекому Сході, у Закавказзі (Грузія й Азербайджан), у Польщі й Україні... Останнє місце служби — у Луцьку, де літав на знаменитих СУ-24.
— Треба було починати мирне життя, а чим зайнятися? У нас, військових, побутувала навіть жартівлива приказка «Що може льотчик? Літати! А що ще може? Ще може не літати!». У базар, відчував, не впишуся, тому вирішив зайнятися тут господарством.
Каже, що завжди хотів мати саме таку «дачку з банькою», і хоча було чимало варіантів, проте зупинився на Запустах, де проживають з дружиною Оленою Федорівною, залишивши дітям хорошу луцьку квартиру, з 1991 року. Дуже дорого («Летчик высоко летает, много денег получает») купив стареньку хату на краю хутора. Поруч Конопелька, за Запустами вже й Стир починається, за кілька сот метрів — і ліс, i асфальтована дорога... «Скочили» у ліс вже ввечері — за дві години повен кошик грибів.
На тлі інших хутірських обійсть «маєток» Бур’янів вигідно відрізняється вмілим поєднанням переваг первісної природи й цивілізації. Викорчував зарості — посадив сад. Мріяв про баньку — заклав цілу сауну. А до неї прибудував підвал, а там ще одну кімнатку, ще кухню, ще мансардочку... І камін встановив, і ванна є, і те місце, куди і цар пішки ходить, не халабуда за парканом, а в теплому приміщенні... Так і виріс на березі Конопельки теремок, на який тепер зглядається вся округа.
— Завидки людей беруть! Але хай тоді подивляться, як ми важко працюємо, — вважає Олена Федорівна.
Щоб не залежати від милостей стихії, Бур’ян чи не єдиний в селі придбав міні-електростанцію. Тож тепер на хуторі є і світло, і газ. І якщо спочатку господарі планували мати «куточок лише для власної душі», то нині від бажаючих тут відпочити нема відбою. Просяться на вихідні чи на день, аби відзначити якусь подію, друзі друзів і знайомі знайомих. Бур’янам навіть пропонували зайнятися «зеленим» туризмом, проте побутові клопоти (приготувати — подати — прибрати) їх зупиняють.
— У нас тут і справді рай! Повітря незвичайне! Взимку можна на санках та лижах кататися, сніг чистий-чистий!.. А річка!.. Коли ми сюди приїхали, вода була така прозора, що любителі займалися тут підводним полюванням. Риба ввечері аж грала! Щуки такі водилися,.. — з жалем пригадує «Льотчик».
Дивлячись на плантації лілій, густі очерети, на затягнуте ряскою плесо, на якому лише сильний вітер де-не-де розігнав «джунглі», аж не віриться, що колись Конопелька була не болотом, в яке поступово перетворюється, а справді річкою. Адже саме розкішна природа, її багатства й спонукали свого часу підполковника в запасі до бізнесу. 2001 року він уклав договір оренди на частину водного плеса. Запустив рибу.
— Казали, що вона осідла, але навесні пішла вгору за течією на нерест і не повернулася. Я думав: запустити її знов?.. А як зберегти?.. Мені порадили: можна поставити кілька дамб і зробити каскад ставків. Але такий проект не потягну фінансово, та й мені такого розмаху не треба.
Одна дамба — справа від обійстя Бур’яна — вже стоїть років з 30. Це меліоративна споруда, котра належала місцевому сільськогосподарському підприємству. Річку доглядали.
— У спекотну погоду тут вже нема чим дихати. Вода закисає, стає стояча. Риба задихається... А найгірше — кропивка. Просто заполонила всю Конопельку. Я думав: запущу товстолобика, білого амура... Треба побільше травоїдної риби, щоб усю цю ряску поїла. Я хотів зробити ще одну, рибозахисну, споруду. Але ж недарма кажуть, що ніщо так не псує здоров’я українця, як добробут сусіда.
«НЕ ТРЕБА ЗАЇДАТИСЯ З ЛЮДЬМИ!»
Про те, що «Льотчик» щось «риє» на березі Конопельки, носачевичівський сільський голова Лідія Супрун дізналася — як і решта селян — випадково.
— Тоді в нашому селі проходив техогляд приватної техніки. Я проходила поряд, підійшла. Люди відразу з претензіями: «Що ж ти, тільки прийшла, а вже роздаєш дозволи на спорудження ще однієї дамби?! «Льотчик», кажуть, річку перегороджує, він нам рибу не дає ловити, а Конопелька наша з діда-прадіда...» Ви б бачили, як піднялося село, коли хтось рознiс чутку, що «Льотчик» пустив на берег Конопельки бульдозер... Люди відразу на сполох забили, повідомили в один кінець, у другий... Трактори свої, вишикувані на техогляд, покидали й побігли до річки...
Сам Анатолій Григорович вважає, що справа не варта виїденого яйця.
— Хтось пустив «пушку», що хочу спорудити дамбу. Це буде просто рибозахисна споруда. Людей хвилює, що вода в річці підніматиметься ще вище й затопить їхні льохи. Так їх затоплює й без моєї споруди! Я обійшов усі інстанції, усе вияснив. Мені запропонували проект, який би нічим селу не загрожував. Взяв бульдозер і почав робити плавний спуск до річки... Люди побачили — щось робиться, то й почався нездоровий гамір... Чесно скажу, мене просто не попередили, що треба було узгодити роботи з сільською радою.
Ціла «процесія» з розгніваних селян супроводжувала сільського голову й на берег річки. 80 чоловік з Носачевич (та до 30-ти з Єлизаветина) підписали заяви такого змісту: «Просимо заборонити будівництво дамби на річці Конопельці біля тракторної бригади, яке розпочав Бур’ян А.Г. з порушенням екологічних норм, а саме — меж природоохоронної зони. Ми також вимагаємо, щоб за це порушення негайно був розірваний договір на оренду частини водойми річки Конопелька...» Водночас «Льотчик» подав у сільську раду заяву з проханням: «Дати дозвіл на спорудження рибозахисної дамбочки на кордоні орендованої мною водойми. Проект дамбочки передбачає гарантований середній рівень води. Рибозахисна дамбочка необхідна тільки для попередження втечі вирощуваної мною риби».
— Перше, що він неправильно зробив, це те, що не узгодив роботи з сільською радою, — вважає місцевий землевпорядник Володимир Денис. — Почав їх самовільно, і відразу пішла відповідна реакція людей. Не треба було заїдатися з людьми! Це тепер перестав гонити рибалок з вудочками. А раніше?.. Каже, погодив будівництво в районі. То для чого тоді місцева влада?! То мала бути не «сіточка від риби», як каже Бур’ян, а нормальна дамба, бо мали кластися панелі перекриття, і рівень води піднявся б однозначно. Люди озлоблені, бо то загальна річка, не хочуть віддавати її одному чоловіку.
— Коли брав в оренду, так само обіцяв: запущу вам рибу! Риба рибою, але людей тривожить інша проблема: нас тут затоплює, — від імені носачевичівської громади висловлює загальну думку шкільний завгосп Юрій Величко. — Ви можете піти по хатах і побачити, що в багатьох і сьогодні в льохах стоїть вода. Цього не було, коли хати будувалися. Ми вже маємо одну дамбу! Та колгосп бодай за нею доглядав би. Був чоловік, який скошував зарості. Віддали в оренду — річка почала пропадати. Орендатор, хоч це передбачено у договорі, зарості на плесі не викошує... Спочатку сільський голова планувала вирішити питання в робочому порядку. Здавалося, що орендатор прислухається до думки громади й будівництво «дамбочки» припинить.
— Ми ж не стаємо в позу, що новий будинок на купленому обійсті було споруджено самовільно. Хоче тепер Бур’ян його узаконити — будь ласка. Думалося, що знайдемо спільну мову й щодо дамби. Але на засідання виконкому Анатолій Григорович доставив цілу машину експертів. Зі спілки орендарів водних об’єктів, юриста, проектантів, екологів, представників райдержадміністрації... Уявляєте: дев’ять членів виконкому, і 12 чужих людей?.. Але ми всіх допустили на своє засідання, усім, хто бажав, надали слово й всіх вислухали. Хоча, бачите, скільки заяв пишуть тепер люди в сільську раду? — Ліда Миколаївна показує пухкі папки. — Кіт курчат подушив — у сільраду, хтось з кимось розлучається — у сільраду, мати покинула дитину, яку батько виховував, кілька років носа не показувала, а тепер хоче її забрати, бо на дітей гроші платять — у сільраду... А за межі скільки конфліктів?.. Землевпорядник в усьому розбереться, ні, вимагають, щоб «вона» (тобто я, голова) приїхала.
Членів виконкому надані «Льотчиком» експерти не переконали. І громада залишилася при своїй думці. До заяви носачевичівців приєдналися й мешканці Єлизаветина, чиї сінокоси й городи вже топить, а при спорудженні ще однієї «дамбочки», вважають, буде ще гірше.
— Ми пропонували Анатолію Григоровичу інші варіанти. Можна зробити рибозахисну споруду трохи далі того місця, де він замислив. Тоді б, вважаємо, не було б у майбутньому проблем із затопленням. Навіть на п’ять гектарів більше водного плеса виділяємо, а він хоче саме там, де задумав, — каже землевпорядник.
— 80 чоловік проти лише в Носачевичах. З сім’ями, вважай, усе село. Врешті, розводити рибу, доглядати Конопельку могли б і ми, члени первинного осередку мисливського товариства, — вважає Юрій Величко.
Суперечку має вирішити сесія сільської ради, до якої готується як орендатор, так і селяни...
