Володимир Басов-молодший: «Батьків я не вважав знаменитостями»

Як і батько, Володимир став актором і режисером. Актором — за освітою (закінчив майстерню Сергія Бондарчука та Ірини Скобцевої у ВДІКу), режисером — за покликанням, оскільки пристрасно любить кіно і мучиться, коли бачить, як нудно й без фантазії роблять свої фільми багато режисерів. Володимир Басов-молодший знявся в десятку фільмів («Москва-Касіопея», «Чужі тут не ходять», «Сон в руку, або Чемодан», «Аварія — дочка мента», «Сім криків в океані» та інших), як постановник зробив у парі зі своєю дружиною Ольгою стрічки «Безодня» («Коло сьоме») і «Самотній гравець». Зараз працює на студії «Актор кіно» над третьою — «Замість мене» за оповіданням Вікторії Токарєвої — про молодого актора, котрий продався «в рабство» на пару тижнів мільярдеру.

— Володимире, вас, напевно, з дитинства оточували знаменитості?

— Ми жили в мосфільмівському будинку, де нашими сусідами були Григорій Чухрай, Віктор Авдюшко, Михайло Швейцер. Для мене в цьому не було нічого незвичайного. Я й батьків не сприймав знаменитостями. Їм взагалі було не до мене: мама знімалася, тато знімав. Пам’ятаю, якось під час поїздки на південь мене віддали на піклування 18-річного Микити Михалкова. Я був ще зовсім маленьким, і Микиті доручалося грати зі мною, вкладати мене спати. У дорослих в цей час були свої веселощі. «Моя нянька» розказував мені, що коли я прокинуся, то знайду під подушкою чарівні камінчики. Тепер я розумію, що він сам їх туди підкладав. Але я вранці знаходив камінці та в усе це вірив.

— Може, чарівні камінчики й допомогли тому, що зніматися в кіно ви стали вже з 12 років.

— Якщо чесно, коли мене затвердили в дилогії «Москва — Касіопея» — «Підлітки у Всесвіті», закінчилося моє спокійне розмірене дитинство. Раніше після школи можна було і в футбол устигнути з приятелями пограти. Все це завалилося. Нас відвозили на кілька місяців в експедицію. Там я був змушений вчитися в іншій школі, де тільки за те, що ми «артисти» (а хлопців було зайнято шестеро-семеро), лише за «двічі два — чотири» нам ставили по п’ять п’ятірок. Я повертався з щоденником, повним п’ятірок, до своєї школи, й тут же з усіх предметів отримував двійки. До того ж, для зйомок мене пофарбували в рудий колір (грав я, якщо пам’ятаєте, хулігана, котрий обманом потрапляє на космічний корабель), що дало привід прозвати мене Рудим.

— Як складалися відносини з батьком?

— Ми й познайомилися, по суті, коли мені було 17. До цього мене переконували, що батько поганий, до нього ходити не треба. Справді, у нього була інша сім’я з Валентиною Титовою, двоє дітей там — Сашко й Ліза. Але коли я вже поступив до ВДІКу, то переборов себе, прийшов до нього додому, почали спілкуватися. Потім стали друзями, я в нього навіть знімався в двох фільмах: «Час і сім’я Конвей» і «Сім криків у океані».

— Режисерські роботи вашого батька вам подобаються?

— На них-то я всього й навчився. Батько просто філігранно володів монтажем. Якщо подивитися «Щит і меч» або «Битву в дорозі», можна помітити, що ніхто так цікаво не монтував, як він. Просто американське кіно! Він монтажем стільки картин врятував! Навіть «Біле сонце пустелі». Йде, наприклад, Ролан Биков, горює: «Все! Моїй «Шинелі» третю категорію дали!» (це означає, що не буде постановочної винагороди й мізерний тираж). Батько каже: «Якщо я дотягну фільм до першої категорії, половина постановочних — мої?». Сідає за монтажний стіл, щось переставляє, вибудовує за ритмом — і фільму дають першу категорію.

— Ви знімаєте зараз разом з дружиною. Як у сім’ї уживаються два режисери?

— У нашому тандемі Ольга — мозок, а я — пробивна сила. Для мене кінематограф — більше наука, для Ольги — мистецтво. Наші фільми, можливо, не дуже талановиті, але вони не будуть «безграмотними».

— Старого багатія, котрий купує собі «раба», грає у вас Олег Стриженов, зірка 50-х. Як він працює?

— Чудово. Він великий професіонал. Знудьгувався за роботою. На кожну зйомку приносить 10—15 сторінок складеного для свого героя тексту й каже: «Ось, написав у порядку марення, як мене вчив Грибов». Дивишся, звідти дві-три фрази й візьму. Мене підкупило, що Стриженов крові хорошої, аристократичний, адже наш герой теж князівської крові.

— Скажіть наприкінці, як ваша мама почувається в ролі бабусі?

— Відкидає цю роль всіляко. Навчала внука: «Не називай мене бабусею! Клич просто Наталею». Тепер уже звикла, що бабуся. Бачить онука три рази на рік, коли ми до неї приїжджаємо. У неї своє життя: то вона на Домбаї з Панкратовим-Чорним, то обідає в Єльцина, то засідає у «Виборі Росії»...